Україна підтримала Концепцію ООН про сталий людський розвиток (Sustainable Human Development) як напрям дій у XXI столітті. У «Повістці дня
на ХХІ століття» – головному документі Конференції ООН з навколишнього
середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), «sustainable development» набуває
статусу концептуального, теоретико-методологічної основи рішень про
необхідність виходу цивілізації на рівень збалансованого розвитку. Такий підхід, в першу чергу,
пояснюється тим, що Україна
йде шляхом докорінних соціальних перетворень, кінцева мета яких є інтеграція в міжнародну спільноту. Відбувається пошук шляхів
щодо визначення основних орієнтирів індексу
людського розвитку, який відображає гуманітарний потенціал суспільства і характеризується рівнем освіти, тривалістю і
якістю життя людей тощо.
Одним з шляхів вирішення проблем формування
готовності студентів до роботи з учнями є формування нового мислення, що спрямоване на зміну
підходів щодо визначення мети, шляхів і методів розвитку цивілізації як необхідного чинника виживання людства. Освіта
та виховання мають забезпечити
формування цілісного знання і мислення, необхідних для прийняття
обґрунтованих рішень на рівні людини, сім'ї, суспільства, держави.
Проблема
готовності особистості до будь-якого виду діяльності досить широко представлена
в науковій літературі. Тому розглянемо змістовну характеристику ключового поняття
– „готовність”.
У філософській літературі
професійна готовність розглядається як цілісна інтегральна характеристика
людини (суб’єкта діяльності), прояви якої пов’язані з широким спектром „суб’єктивних сил” [1, с. 33].
У тлумачному словнику
В. Даля „готовність” визначається як „стан і властивість готового”, а термін „готoвий” означає „той, що приготувався до
чого-небудь”.
За визначенням С. Ожегова „готовність – це згода що-небудь зробити; стан, за якого все зроблено” [2, с. 122]. У
психологічному словнику поняття „готовність до дії” розглядається в декількох аспектах: як озброєність
людини необхідними для успішного виконання дії знаннями, вміннями, навичками і
як згода на виконання будь-яких дій [3, с. 112]. Педагогічні словники
містять поняття „готовність до школи”, однак поняття „готовність до педагогічної
діяльності” в
них, на жаль, відсутнє.
За даними Л. Гайсиної,
термін „готовність” виник у
експериментальній психології, і звідти був перенесений у психологічні
дослідження. У науковій літературі готовність трактується досить неоднозначно:
як передумова цілеспрямованої діяльності; особистісна якість, сформованість
якої забезпечує успішне виконання професійних функцій; психічний стан; активний
стан особистості; вибіркова активність організму, яка налаштовує людину на
подальшу роботу; особистісне структурне утворення; передумова і регулятор
діяльності тощо.
У розвитку
психолого-педагогічних уявлень про сутність і зміст професійної готовності
науковці виокремлюють декілька етапів. За А. Ліненко, перший етап вивчення
цього феномена припадає на кінець XIX – початок XX і пов’язаний з проникненням
у психічні процеси людини. Саме в цей період склалося розуміння готовності як
установки (Д. Узнадзе). Другий етап вирішення проблеми готовності зумовлений
інтенсивним дослідженням нейрофізіологічних механізмів регуляції та
саморегуляції поведінки людини. Третій етап пов’язаний з дослідженнями в галузі
теорії діяльності (середина ХХ ст.), коли психологічну готовність почали
розглядати у світлі когнітивної концепції діяльності людини на рівні
психофізіологічних механізмів (потреба, мотив, установки). Значний вклад у
розробку цих аспектів проблеми готовності внесли О. Бодальов,
Л. Божович, О. Леонтьєв, М. Левітов, Б. Теплов та інші.
Аналіз
психолого-педагогічної літератури свідчить, що науковці виокремлюють різні види
готовності людини до діяльності залежно від предмету дослідження й специфіки
самої діяльності.
Саме поняття
професійної готовності вживається в декількох значеннях, а іноді й
ототожнюється з професійною підготовкою. На думку О. Абдуліної та А. Серих,
поняття „підготовка” й „готовність” дуже близькі, взаємопов’язані,
взаємозумовлені, але не синонімічні . Тому будемо виходити з того, що
підготовка до професії – це процес формування готовності до неї, орієнтація на
виконання певних трудових завдань, а готовність до праці є результатом
професійної підготовки.
Професійна готовність як
необхідна умова ефективної реалізації можливостей кожної особистості – не лише
результат, але й мета професійної підготовки, чим підкреслюється діалектичний
характер готовності як якості та як стану, а також як динамічного процесу.
Слушною в цьому плані є думка С. Литвиненко про те, що „підготовка виступає засобом
формування готовності до діяльності, готовність є результатом і показником
якості підготовки, що реалізується і перевіряється у діяльності” [4, с. 157].
Отже, під „підготовкою” слід розуміти динамічний
процес, кінцевою метою якого є формування готовності як важливого показника
професіоналізму.
Тривала професійна готовність є
стійкою системою професійно важливих якостей особистості, знань, умінь і
навичок, необхідних для вдалого виконання обраної діяльності. Такий вид
готовності не є природженим, а формується в результаті цілеспрямованих, спеціально
організованих заходів, зокрема педагогічних. Стійка готовність є важливою
передумовою успішної діяльності.
Короткочасна (ситуативна,
локальна) ж готовність є внутрішньою настроєністю особистості на певну
поведінку в конкретній ситуації, а тому є нестійкою. Її прояв залежить від
впливу різних факторів, що діють у той чи інший момент. Отже, обидва прояви
готовності взаємопов’язані та взаємонеобхідні. Діяльність педагога
спрямовується на формування тривалої готовності, адже вона є професійно значущою,
короткочасна ж своєю чергою є актуальним станом першої та визначає її
продуктивність у конкретних обставинах.
Готовність як важлива якість
особистості є складним психічним утворенням і включає в себе компоненти,
достатня розвиненість, прояв і цілісність яких є показниками високого рівня
професійної психологічної підготовки спеціаліста до праці, його активності,
самостійності, творчості. Готовність як психічний стан особистості студента –
це його внутрішня настроєність на певну поведінку під час виконання навчальних
і трудових завдань, настанова на активні та доцільні дії. Виникнення й
формування стану готовності („настрою”) визначається розумінням професійних завдань, усвідомленням
відповідальності, бажанням досягти успіху тощо.
Література
1. Драндров Г. Л.
Формирование готовности учителей физической культуры к профессиональной
творческой деятельности : монография / Герольд Леонидович Драндров. –
Чебоксары, 2001. – 355 с.
2. Даль В. Толковый словарь
живого великорусского языка / Владимир Иванович Даль ; ред. К. В. Виноградова.
– Т. 1 : А–З. – М. : Русский язык,
1978. – 699 с.
3. Глузман А. В. Профессионально-педагогическая подготовка
студентов университета: теория и опыт исследования / Александр
Владимирович Глузман / Институт педагогики и психологии профессионального
образования АПН Украины. – К. : Поисково-издательское агентство, 1998. – 251 с.
4. Литвиненко С. А.
Соціально-педагогічна підготовка майбутнього вчителя : монографія / Світлана
Анатоліївна Литвиненко. – Одеса : СВД Черкасов М. П. ; Рівне : РДГУ,
2004. – 302 с.