“Филологические науки”/

3.Теоретические и методологические проблемы исследования языка.

К.ф.н. Гайдаєнко І.В.

Херсонський державний університет, Україна

Семантико-стилістичні вияви концептів чуттєвої концептосфери

в художній прозі Ю.Мушкетика

Когнітивізм виокремив новий аспект наукових пошуків: «Дослідження способів концептуалізації світу та її результатів (способів закорінення в мові людської інтерпретації світу)» [4, с.84]. Дослідження в межах когнітивної лінгвістики стосуються відтворення мовної картини світу, зафіксованої за допомогою мови, зокрема, її лексико-семантичного рівня. Це й виявлення семантичного підтексту кожної лексичної одиниці, і диференціювання семантичних груп слів, і аналіз семантичного поля, простору, концептосфери.

Незважаючи на попередні спроби вирішення цих завдань, проблема закономірностей семантичної диференціації слів та встановлення смислових відношень у її межах досі залишається актуальною і потребує подальшого вивчення. В україністиці чуттєві назви не були об’єктом комплексного вивчення: наявні лише поодинокі невеликі розвідки, автори яких так чи інакше торкалися лексики, пов'язаної з чуттєвим сприйняттям. Серед таких праць слід назвати публікації М.Білоус, В.Дятчука, Г.Яворської, О.Крижанської, А.Порожнюк, присвячені вивченню смакових, запахових номенів і кольороназв, дисертацію А.Висоцького ("Склад та структура лексико-семантичних груп якісних прикметників в українській мові). Дослідженню лексико-семантичного поля звуконайменувань у сучасній українській мові присвячена дисертація І.Багмут.

Базовими для сучасних досліджень та впровадження методів когнітивної семантики стали погляди американських лінгвістів – Ч.Філмора і Дж.Лакоффа. Подібні ідеї щодо залежності мовних структур від культурних умов, історичного досвіду і свідомості людини висловлюють мовознавці-етнолінгвісти. У слов’янському мовознавстві ідеї когнітивної семантики активно розвиваються ученими: Л.Бєлєхова, В.Жайворонок, М.Жуйкова, В.Кононенко, О.Селіванова (Україна), Т.Кшешовський, Р.Тюкарський, Р.Ґжеґорчікова, А.Вежбицька (Польща), С.Воркачов, В.Дорошевський, І.Стернін, З.Попова, М.Пименова, Ю.Прохоров, О.Кубрякова, В.Карасик (Росія) та ін. Посилена увага науковців різних галузей до вказаної проблеми зумовлена завданнями когнітивної науки, що полягають у дослідженні пізнавальної сфери у процесі людської діяльності. Провідне місце у сприйманні світу належить відчуттям, що виконують функцію захисників організму, попереджаючи про небезпеку й реагуючи на будь-які подразники. Окрім того, чуттєва сфера тісно пов’язана з емоційно-психологічними станами людини, її абстрактним мисленням.

Недостатня кількість праць, присвячених вивченню чуттєвих назв з позиції когнітивної лінгвістики свідчить про те, що вони в мовознавчому аспекті не були об’єктом спеціального вивчення. Тому актуальність роботи зумовлена необхідністю комплексного дослідження згаданої концептосфери на базі фактичного матеріалу, без чого не можна створити повне лінгвокогнітивне дослідження вербальних представників чуттєвої концептосфери. Одним із аспектів такого вивчення є семантико-стилістичний аналіз цих назв. Проте обсяг роботи обмежив можливості дослідження, і ми розглянемо лише епітетизовані мовні одиниці.

Метою роботи є вивчення особливостей семантико-стилістичного (епітетного) вияву чуттєвих концептів у сучасній українській мові (на матеріалі прози Ю.Мушкетика).

Об’єктом дослідження є мовна специфіка вираження чуттєвих концептів у художньому тексті, предметом – засоби вербалізації чуттєвої концептосфери, їх семантико-стилістичні вияви (епітетні) на матеріалі прозової спадщини Ю.Мушкетика.

Нами здійснено спробу аналізу лексем, що відтворюють концептосферу відчуття, в аспекті презентації когнітивних смислів образно-тропеїчними засобами (епітетами).

Як відомо, найповніше смислове і стилістичне розмаїття мовних засобів передає художній стиль. Його використання уможливлює синтез, переосмислення елементів інших стилів, різних семантичних угрупувань, надає їм оригінальної форми вираження та увиразнює їх смислове навантаження.

Значне місце серед словесно-зображальних засобів художньої літератури посідає епітет, «один із простіших і найефективніших засобів виразності мови, поезія за допомогою епітета набуває значно більшої точності, гостроти й емоційності» [2, с.113].

Одну із лексико-семантичних груп епітетів складають ті, що безпосередньо сприймаються органами чуття. Це так звані «епітети внутрішньо-психологічного сприймання» [2, с.347]. Серед цих епітетів окремо виділяють одоративні та емотивні [2, с.347]. Одоративні епітети характеризують предмет за запахом, нюхом, смаком і дотиком.

Кількісно і якісно розвинену групу серед одоративних епітетів складають слова із значенням смаку. Безпосереднє (пряме) значення смакових назв у художньому тексті – передача смакових якостей зображуваних речовин, предметів. Проте, роль одоративних епітетів не обмежується лише номінативністю ознаки.

При семантико-стилістичному вивченні смакових епітетів головним є питання про глибинний зміст, виражений епітетом, його смислове призначення. Загалом, суть використання епітетів полягає в тому, щоб назвати ознаку та здійснити певний сугестивний уплив на читача.

Проведений нами аналіз смаконазв у прозі Ю.Мушкетика виявив здатність смакових епітетів відтворювати місткі смисли смакових знань, що найчастіше визначаються ситуативно, у контексті твору.

У романі Ю.Мушкетика «У пастці» епітетний ряд семантичного простору на позначення смаку обмежений кількома лексемами. До первинних ознак смаку належать ті, що виражені якісними прикметниками – солодкий, кислий, гіркий, солоний, терпкий. Вторинне смакове значення репрезентують відносні прикметники – соковитий, медовий, густий, в’язкий тощо.

Оригінальність відтворення смакових концептів формується в результаті несподіваного поєднання епітетів з абстрактними іменниками та іншими лексемами, для яких сема смаку не властива з погляду семантики. Наприклад, у романі Ю.Мушкетика виявлено таке поєднання: «І яка ж поміж них тоді була солодка й довірлива дружба, і як вони мріяли бути правдивими, добрими, мужніми» [3, с.175].

Когнітивна ознака смачний може виражатися не лише у процесі сполучення з іменниками, що позначають смак як відчуття. Наприклад, прислівниковий епітет солодко в конкретному контексті може втрачати свій початковий смисл, і використовуватися із семою «приємно, із задоволенням»: «Вона», – солодко майнуло в думці, він пішов швидше, наздогнав білого плащика, заглянув у обличчя й розчаровано побрів через бруківку на протилежний бік вулиці» [3, с.26].

Спостерігаючи за використанням смакових епітетів у прозових творах, ми виділили такі семантико-стилістичні функції, виконувані цими епітетами в художньому мовленні: описова, смислова, емоційно-експресивна.

Ще одну не менш важливу функцію психологізації авторської оповіді виконують лексеми, що відтворюють смисл запахових відчуттів. Найчастіше вони представлені так званими «внутрішньочуттєвими епітетами» [4, с.347]. Хоча традиційно основними категоріальним засобом вираження епітетів є прикметник, що зумовлено його ознаковою семантикою, здатністю виражати статичну ознаку, проте, аналізуючи твори Ю.Мушкетика, спостерігаємо різноманітний виражальний статус запахових епітетів.

Оригінальність картин і образів, що постають у романі Ю.Мушкетика створюється й за рахунок вдалого уведення до тексту лексем, що відтворюють концепт запах. Вони переважно, виступають у ролі епітетів.

Для підсилення емоційно-експресивного ефекту, Ю.Мушкетик, аби максимально наблизити читача до зображуваного, додає ще й запахову характеристику, що сприяє загостренню відчуттів, робить читача безпосереднім учасником процесу споглядання: «Дув аквілон – північний вітер, званий у Греції бореєм, гостроносий загорнувся міцніше в паллій з пурпурною каймою, ступив по доріжці до кущів олеандра, що пахли духмяно, густо, запаморочливо – флора, богиня квіту, шаленіла, спливала любовною спрагою» [3, с.179]. У цьому випадку, як бачимо, прислівникові епітети утворюють синонімічний ряд, що допомагає створити яскравий художній образ.

Не менш вагому роль у творенні характерів засобами епітетних сполук відіграє лексика на позначення зорових концептів, виявлена в романі Ю.Мушкетика «У пастці». Письменник доволі часто послуговується цими епітетами для характеристики зовнішніх рис та внутрішнього світу героїв, виражаючи таким чином підтекстову інформацію, модальність автора. Проте, якщо концепти смаку і запаху виражаються в контексті епітетами, то лексеми, що позначають смислові вияви зору та слуху, створюють епітетні образи лише у сполученні з іншими лексемами-означеннями. Наприклад, до іменника погляд Ю.Мушкетик майстерно добирає ряд епітетів-означень: тривожний, закоханий, ніжний, соромливий, цнотливий, чистий невидющий, хижий, здивований, твердий: «Саме так, як дівчина не мріє, щоб на неї подивилися таким поглядом: ніжним, соромливим, цнотливим і водночас … жаским, поглядом, у якому жадання … аж до відчаю» [3, с.4].

Зіставлення лексем на позначення зору, які виступають компонентами епітетизованих сполук в аналізованих творах Ю.Мушкетика, дозволяє зробити висновок, що автор неодноразово звертається до цього засобу творення та характеристики художніх образів. Уживання епітетних лексем для увиразнення, деталізації зорових концептів, зокрема в прозових творах, є стилістично виправданими, адже дає змогу зобразити предмет з несподіваного боку, індивідуалізувати його визначальну рису.

Аналізуючи слова, що позначають слухові концепти в романі Ю.Мушкетика, ми виокремили такі семантичні групи: сила, потужність звуків виражається епітетами гучний, далекий, тихий, тихенько, тихо, голосно, стиха: «В кінці столу з самого початку примостилися й Іннині тато і мама, загомоніли стиха до Романових родичів, й Інні затепліло на серці, що між її та Романовими рідними, між сватами, таки злагода» [3, с.94]; висота звуку подається за допомогою епітетів тонкий, високий, дзвінкий, низько, лункий: «З-за дверей долітав лункий тріск: вільні від роботи охоронці і шофери різалися на більярді» [3, с.109]; чіткість звукового фону окреслюється епітетами твердий, хрипкий, шумно, глухо, нечутно, пошепки, приглушений: «Голос лунав глухо, і по щоках котилися сльози» [3, с.126].

Проаналізувавши епітетні лексеми на матеріалі творів Ю.Мушкетика, доходимо висновку, що письменник досить часто послуговується цим художнім засобом з метою конкретизації, увиразнення образів, створення емоційності та експресивності мовлення, характеристики героїв, а отже підсилення сприйняття твору. До того ж, палітра відтворених чуттєвих картин найрізноманітніша – від приємних, що викликають позитивні асоціації та відповідні емоції, до епітетів негативної оцінки, що виправдовується авторським задумом.

На жаль, обсяг матеріалу не дозволив глибоко й повно проаналізувати особливості всіх чуттєвих вербалізаторів, що відтворюють мовну картину світу у творах Ю.Мушкетика. Тому в наступних публікаціях ми продовжимо вивчення функцій лексики, що відбиває чуттєві смисли в художніх текстах.

Література:

1. Кустова Г.И. О семантическом потенциале слов энергетической и экспериенциальной сферы //Вопросы языкознания. – 1996. – №2. – С.68-77.

2. Мацько Л.І., Сидоренко О.М. та ін. Стилістика української мови. – Київ: Вища школа, – 2003. – 310с.

3. Мушкетик Ю.М. У пастці. – К : «Український письменник», 2004. – 207с.

4. Попова З.Д., Стернин И.А. Когнитивная лингвистика. – М.: АСТ: Восток-Запад, 2007. – 314 с.

5. Психология: Учебник для технических вузов. /Под ред. В.Н.Дружинина. – С.-Петербург: Высшая школа, 2000. – 296с.

6. Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. – 304с.