Політологія / 5. Політична соціологія

Біскуп В.С.

Тернопільський національний економічний університет, Україна

СТАН КОРУПЦІЇ ЯК ЗАСІБ ДІАГНОСТИКИ СУСПІЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

На сьогоднішній день склалась доволі дивна ситуація. З однієї сторони, про явища масової корупції у державі говориться на кожному кроці і пропонуються численні заходи для її протидії, з іншої – корупцією пронизано все суспільне життя. Незважаючи на здавалося би активну діяльність політичних інституцій у боротьбі з корупцією, протиправна поведінка в органах державної служби викликає все більшу стурбованість як всередині країни, так і за її межами.

Міжнародна правозахисна організація Transparency International оприлюднила черговий звіт щодо рівня корупції у світі "Барометр глобальної корупції – 2009", в якому Україна посіла останню сходинку серед "нових незалежних країн". Дослідження, що презентує громадську думку щодо корупції, проводилося у 69 країнах з жовтня 2008 року до лютого 2009 року. Рівень корупції в Україні оцінили у 4,3 бали – це найбільший, тобто найгірший бал серед "нових незалежних країн" і всіх інших країн взагалі. За даними проекту «Гідна Україна», що реалізується за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку, Юхані ГРОСМАН, загальний рівень корупції в Україні, хоча і залишається високим, проте в 2009 році зменшився на 5% у порівнянні з 2007 роком. Водночас, незважаючи на зменшення рівня реального досвіду корупції, респонденти вважають, що порівняно з 2007 р. корупція дедалі більше поширюється в державних установах та окремих секторах. Громадяни переконані, що найбільше корупціонерів в ДАІ (63% опитаних), судовій системі (59%), міліції (58%) та медичній системі (54%).

Наведений огляд статистичних даних яскраво засвідчує неефективність пропонованих заходів протидії корупції та вимагає кардинально іншого підходу до вирішення зазначених проблем.

Зрозуміло, що корупція – це соціальне явище зі своїми механізмами формування, внутрішніми закономірностями розвитку та поширення. Лише покараннями та репресивними заходами важко подолати корупцію, яка має системну природу, є невід’ємною частиною політичного, економічного, культурного життя держави та народу. Укорінені протягом тривалого часу соціальні практики здобувають ознак інституційних процесів. Відомо, що змінити сталі та звичні способи взаємодії між людьми не так просто і легко. Практично неможливо, лише прийнявши той чи інший нормативний акт, змінити свідомість людей і змусити їх діяти у відповідності з волею законодавця. Корупція породжується людьми, підтримується ними і зрештою відтворюється у незмінному стані, не дивлячись на формальні, нічим не підкріплені заходи щодо боротьби з нею. Тому одним з найважливіших кроків у подоланні цього соціального явища є формування у свідомості пересічного громадянина впевненості у тому, що він не зобов’язаний нікому «віддячувати» за ту роботу, яка покладається на відповідних фахівців. Звичайно, цієї умови недостатньо, щоб подолати це явище чи мінімізувати його вплив на соціальне середовище. На думку американського соціолога Р. Мертона, подекуди протиправне діяння є нормальною реакцією людей на ненормальні умови існування. Мається на увазі, що інколи сама держава і соціальна система спонукають громадян до скоєння протиправних вчинків. Серед таких причин можна виокремити наступні:

· неадекватно низька заробітна платна службовців, які виконують покладені на них обов’язки;

· вкрай забюрократизована система прийняття рішень чи процедур вирішення справи;

· вкорінені в масовій свідомості стереотипи не безкоштовного отримання тих чи інших послуг і підтримання на суспільному рівні думки про те, що за все необхідно платити;

· низька загальна культура посадовців та слабка обізнаність громадян зі своїми правами;

· закритість державних органів від впливу громадськості, відсутність реальних механізмів контролю за їх діяльністю.

Ці та інші чинники виступають як явними, так і латентними, не завжди чітко усвідомленими причинами, які породжують корупцію, живлять її розвиток зсередини, незважаючи на протидію їй методами формального покарання. Для того, щоб та чи інша негативна соціальна практика втратила свою актуальність, вона повинна перш за все позбутись внутрішніх джерел існування, стати невигідною для більшості соціальних акторів. Корупція виконує свою позитивну роль у суспільстві у тому сенсі, що сигналізує про соціальні хвороби, які панують у ньому, виступає своєрідним маркером загальних негараздів, що пронизують соціальний організм. Тому важливо виявити суть основних проблем суспільного розвитку, щоб мати змогу подолати корупцію та джерела її існування.