Ткачук М.В.,

Буковинська державна фінансова академія, м.Чернівці

Науковий керівник: Меленко О.В.

Банкрутство фізичної особи:

необхідність його запровадження в Україні

У статті досліджено проблему відсутності інституту банкрутства фізичної особи, що не є суб’єктом господарської діяльності, в Україні, проаналізовано можливості та наслідки його впровадження, надано пропозиції щодо законодавчого регламентування здійснення процедури банкрутства фізичної особи.

Ключові слова: банкрутство, боржник, економічна криза, зобов’язання, кредитор, неплатоспроможність, позичальник, фізична особа, фінансово-кредитні установи.

Постановка проблеми. Світова економічна криза внесла свої корективи у процес розвитку української економіки, рівень споживання населення, рівень його добробуту (зміна загальносвітової кон’юктури, коливання курсу національної валюти, неефективна бюджетна політика і, в підсумку, інфляційні процеси в країні). Однією з актуальних проблем, що загострилась в цій ситуації стосується взаємовідносин між кредиторами та позичальниками, які не спроможні повернути кредити, тобто є неплатоспроможними. Неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати. Основними заходами, що застосовуються до неплатоспроможного боржника є санація та банкрутство.

Як відомо, позики можуть надаватися юридичним та фізичним особам. В теперішній ситуації розрахуватись за своїми зобов’язаннями не можуть як перші, так і другі. При цьому законодавством передбачена процедура банкрутства, що застосовується лише до юридичної особи чи юридичної особи-підприємця (як суб’єктів підприємницької діяльності). Банкрутства ж саме фізичної особи, що не є підприємцем, не існує. Фізична особа, навіть, не може бути визнана неплатоспроможною.

Не врахування законодавцем при прийнятті Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» того, що звичайні громадяни є також учасниками торгового обороту, а отже можуть мати значний обсяг зобов’язань перед своїми кредиторами (зокрема щодо погашення споживчих кредитів) призвела до ситуації, що нагадує війну між обома сторонами, які відстоюють тільки власні інтереси. Пропозиції, які здійснювались урядовцями щодо врегулювання ситуації, на жаль, залишаються лише пропозиціями, адже конкретних обдуманих дій поки що не здійснювалось.

Зрозуміло, що питання позбавлення зобов’язань з боку позичальників є дуже актуальним, тому кожен з них знаходиться в пошуку шляхів його вирішення. Попит породжує пропозицію. Останнім часом стали з’являтися численні статті, в яких детально пояснюються, як позичальникам, які не в змозі повернути кредит, можуть позбавитись своїх зобов’язань не залишившись боржником перед банком. Можна зробити висновок, що на відсутність чіткого правового врегулювання процесу банкрутства фізичних осіб мають можливість належить різноманітні «фахівці з банкрутства». Дані схеми позбавляють людей грошей, а й часу, протягом якого можна було б юридично вірно вирішити дану проблему.

Отже, аналіз теперішньої ситуації вимагає активних дій щодо не лише економічного врегулювання ситуації, а й застосуванні саме правових заходів, де процедура банкрутства фізичної особи могла б стати дієвим засобом цивілізованого і законного врегулювання відносин між кредиторами і позичальниками.

Огляд останніх публікацій. Актуальність даної теми відображається у ступені її обговорення у наукових та практичних колах. Дослідженням даної тематики, розробкою конкретних заходів та застережень займаються і політики, і економісти, і науковці, і практикуючі юристи. До них належать: Ю.Петренко[9], Л.Питель[5], Я.Сколота[7], В.Писаренко[8]. Одні з них наполягають на введенні в законодавство процедури банкрутства фізичної особи, інші ж зазначають, що Україна ще не готова до такої реформи, зокрема В. Васько[10]. В. Писаренко є автором відповідних змін до законодавства, що передбачали дану реформу. Також можна зазначити, що існують думки про загальну реформу інституту банкрутства, внаслідок чого було би усунуто всі недоліки в законодавстві з даного питання та краще забезпечити інтереси всіх сторін-учасниць.

Виклад основного матеріалу. Необхідність запровадження інституту банкрутства виникла ще з початком прояву кризових явищ. До того ж, навіть не прив’язуючи цю проблему до кризової ситуації, можна побачити, що в будь-якому випадку запровадження даного нововведення в законодавство України є необхідним, адже неплатоспроможність пересічної людини може мати місце і в період економічного піднесення. Деякі експерти схиляються до думки, що Україна ще не готова до введення такої процедури. Проте, на нашу думку, її наявність буде мати менше негативних наслідків.

Першим законом, що врегулював процедуру банкрутства в Україні, був Закон України "Про банкрутство", прийнятий 14 травня 1992 року №2343-XII. 30 червня 1999 року була прийнята нова редакція закону під назвою Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка набула чинності з 1 січня 2000 року і діє по теперішній час зі змінами і доповненнями[3]. З 1 січня 2004 року процедури запобігання банкрутству, відновлення платоспроможності боржника чи ліквідації банкрута регулюються також Главою 23 Господарського кодексу України[1]. Щодо окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності та державних підприємств, щодо яких передбачаються додаткові вимоги та гарантії, застосовують також норми інших законодавчих актів України. Отже, банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.[4]

Банкрутство юридичної особи та фізичної особи-підприємця, в яких недостатньо коштів для погашення заборгованості перед кредиторами, є досить поширеною практикою[9]. Тому, особливу увагу необхідно приділити запровадженню правого інституту банкрутства фізичної особи, при цьому важливо розуміти різницю між фізичною особою і фізичною особою-підприємцем, здійснення процедури банкрутства якого регулюється ст. 47-49 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»[3].

Для початку звернімось до зарубіжного досвіду[5]. Інститут банкрутства фізичних осіб успішно функціонує в країнах Західної Європи, робляться перші спроби запровадження банкрутства фізичних осіб на практиці в Росії, але найбільш поширеним та розвинутим це явище є в США[7].

У Сполучених Штатах існують два основні типи банкрутства, що застосовуються до фізичних осіб. Перший - банкрутство на підставі розділу 7 Федерального кодексу про Банкрутство. Його норми дозволяють людям, що потрапили в скрутне фінансове становище, списувати більшість боргів, у частині, що перевищує вартість майна боржника. Інша частина боргів погашається шляхом продажу наявного майна, причому в першу чергу погашаються борги, забезпечені заставою.

Другий тип, грунтується на нормах розділу 13 Федерального кодексу про банкрутство, дозволяє потенційним банкрутам виплачувати свої борги за затвердженим судом планом погашення заборгованості, що розрахований переважно на строк від трьох до п’яти років. Як правило, передбачається сплата не всіх, а основної частини боргів, без сплати, наприклад, штрафних санкцій, процентів за кредитними договорами, або навіть частини основного боргу. В кінці цього строку, за умови добросовісного виконання боржником плану погашення, борги, що залишаються, «пробачаються» кредиторами. Вказаний тип банкрутства застосовується переважно для погашення забезпеченого боргу, з метою збереження за боржником заставленого майна.[5]

Не можна сказати, що спроби здійснити зміни в законодавстві з даного питання не робляться взагалі. Відповідний проект закону «Про внесення змін до деяких законів України (щодо банкрутства фізичної особи)» надійшов до ВРУ ще 27.03.2009 р., коли і пройшов перше читання[8]. За словами автора законопроекту, при його написанні досвід вказаних вище країн не було враховано, його було засновано лише на досвіді України у даному напрямку[7].

В зазначеному законопроекті пропонується внести зміни до ст. 30 Цивільного кодексу України і передбачити, що фізична особа яка визнається банкрутом, протягом п'яти років не зможе вчинювати наступних дій: реєструватися фізичною особою-підприємцем; ставати засновником (учасником) юридичної особи (за винятком набуття права на участь у юридичній особі у порядку спадкування); входити до складу колегіального органу юридичної особи або бути призначеним (обраним) одноосібним виконавчим органом юридичної особи; набувати майно або отримувати грошові кошти у кредит; надавати поруку; передавати майно у заставу.

Підставами для визнання фізичної особи банкрутом можуть бути наступні вимоги кредитора до боржника: ті, що сукупно перевищують вартість майна, належного боржнику на праві власності; ті, що сукупно складають не менше ста п'ятдесяти мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку; ті, що випливають із зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; щодо стягнення аліментів, що не були задоволені протягом двох місяців після встановленого для їх погашення строку.

При цьому передбачалась така черговість задоволення вимог кредиторів:

1) задовольняються вимоги громадян, перед якими фізична особа несе відповідальність за заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних періодичних платежів, а також вимоги щодо стягнення аліментів;

2) задовольняються інші вимоги особистого характеру;

3) задовольняються вимоги кредиторів за зобов'язаннями, забезпеченими заставою майна фізичної особи;

4) задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

5) проводяться розрахунки з іншими кредиторами.[7]

Небезпечним у даному законі можна виділити те, що у випадку банкрутства фізичної особи його заставне майно може потрапити в загальну ліквідаційну масу, і заставоутримувач повинен буде поділитися вартістю цього майна з рівними йому іншими кредиторами відповідної черги. На мою думку, це є неправильним, оскільки в будь-якому випадку майно, що перебуває в заставі має перейти до заставодержателя. Крім того, частина обмежень позбавляє громадянина певних джерел отримання доходів, якими він зміг би забезпечувати не лише себе, але і свою родину. За таких умов запровадження обмеження цивільної дієздатності матиме негативні соціальні наслідки, оскільки особа втрачає ряд можливостей отримання доходу і стає суб‘єктом отримання державної допомоги за умов, коли потенційно та фактично ця особа здатна забезпечувати себе самостійно.[7]

Справи про банкрутство фізичної особи пропонується розглядати у господарських судах, які матимуть право припиняти незадоволені вимоги кредиторів[7]. Насправді, логічніше віднести справи про банкрутство фізичних осіб до юрисдикції саме господарських судів з тих мотивів, що вони є мобільніші ніж суди загальної юрисдикції, та мають достатньо досвіду та практики розгляду справ про банкрутство, у т.ч. однорідні справи про банкрутство громадян-підприємців[9].

Проте, 16 лютого 2010р. Верховна Рада не прийняла за основу законопроект про внесення змін до деяких законів України (щодо банкрутства фізичної особи), передає кореспондент ІМК. За цей законопроект проголосував 31 народний депутат. Після цього Рада відмовилась направляти даний законопроект на повторне перше читання, і він був відхилений.[6]

Із уведенням процедури банкрутства фізичної особи кредиторам необхідно повністю змінити методи роботи і оцінку ризиків при роботі з фізичними особами, оскільки такі ризики доведеться оцінювати як і ризики, які виникають при роботі з господарськими суб'єктами. Кредитні договори стануть більш детальними з розширенням кола обов'язків фізичних осіб щодо інформування позичальником банку про деякі факти, а також в частині більш жорстких фінансових санкцій по відношенню до позичальників у разі виникнення деяких обставин. Збільшиться собівартість складання таких кредитних договорів, процентні ставки, комісії банку, витрати на страхування і т. д., що відобразиться на ринку кредитування.[10]

Досить дієвим засобом захисту боржників було б, наприклад, уведення в процедурі банкрутства фізичної особи мораторію на задоволення вимог кредиторів[5]. Таким чином можна було б зупинити нарахування штрафних санкцій по прострочених платежах, відстрочувати оплату чергових платежів, що б попередило потрапляння особи до «боргової ями». Доцільно було б надати суду повноваження своєю ухвалою розстрочувати або відстрочувати виконання боржником своїх зобов’язань без погодження кредитора[5]. Відповідно необхідно забезпечити нагляд за добросовісністю відшкодування та взяттям на себе особою нових зобов’язань, бо немає гарантії, що фізична особа знову не збанкрутує, при цьому не повернувши попередні борги.

Корисною була б можливість у судовому порядку надавати боржнику право продати заставлене майно для погашення вимог кредиторів[5]. Тому дуже важливим питанням у запровадженні такої процедури є саме визначення порядку та контролю за оцінкою і реалізацією як заставленого, так і не заставленого майна боржника, що входить до ліквідаційної маси. Необхідно, на мою думку, забезпечити об’єктивність та прозорість такої реалізації для забезпечення інтересів обох сторін, з метою максимально ефективного задоволення вимог кредиторів та мінімізації негативних наслідків для боржників.

Також необхідно буде надати можливість списання податкових зобов’язань та штрафних санкцій, нарахованих до початку процедури банкрутства, часткове або повне прощення кредиторами боргів позичальника за мировою угодою у певних випадках[5]. Важливо зрозуміти, що якщо юридична особа-банкрут припиняє своє існування відразу після процедури (ліквідація), чого явно не відбувається з фізичною особою. Тому процедура банкрутства не повинна здійснюватись однобоко. Людину, що є суб’єктом такої процедури необхідно буде забезпечити мінімально необхідними засобами існування та можливості заробітку, що відповідало би вимогам соціального захисту населення.

Важливим є також питання визначення переліку майна фізичної особи, за рахунок якого будуть задоволені вимоги кредиторів. В зазначений перелік на мою думку не слід включати особисті речі власника та інтелектуальну власність особи. При цьому слід врегулювати порядок включення майна, що перебуває у спільній власності, оскільки навіть, якщо банкрутом визнається однин зі спільних власників це ще не означає, що і інші повинні нести такі самі наслідки, що й така особа. З метою попередження негативних соціальних наслідків державі необхідно буде забезпечити також інтересів членів сім’ї фізичної особи-банкрута, що проживали з ним в одній квартирі, наприклад, оскільки згідно Цивільного Кодексу України такі особи втрачають право користування, проте збільшення частки бездомних в державі аж ніяк не збільшить економічне зростання в країні[2].

Проте, процедуру банкрутства фізичної особи не повинна розглядатись лише як вакцина боажника, як можливість уникнути сплати боргів. Вона повинна захистити і інтереси кредиторів, наприклад, через інститут «значних угод» - можливість у процедурі банкрутства оскаржити угоди боржника про відчуження свого майна, укладення за рік, (чи інший термін, відповідно до початку виникнення зобов’язань перед кредитором з метою уникнення спекуляцій у даній процедурі), до порушення провадження у справі про банкрутство, накладення арешту на нерухоме майно, депозитні рахунки, транспортні засоби боржника тощо. Тому законодавцю необхідно чітко усвідомити ці можливості та залатати недоліки з цьому процесі ще на етапі розробки та впровадження.

Запровадження процедури банкрутства фізичної особи несе в собі багато позитивних наслідків, саме це формує його необхідність. Проте робити це слід дуже обережно. При прийнятті такого закону в Україні необхідно врахувати позитивний та негативний як власний досвід, так і досвіди інший країн, вплив економічних, соціальних та правових факторів з метою прийняття найкращого варіанту саме для України.

Висновок. Загалом, урахувавши всі вищеперераховані положення, досвід та практику України, найкращою можна визначити модель банкрутства аналогічну 2 типу банкрутства в США. Дотриманням такої моделі можна забезпечити більш персональний підхід до боржника, запобігти порушенню прав інших осіб, забезпечити більшого ступеня гарантування повернення боргу. При цьому особі-боржнику може бути наданий широкий вибір щодо джерел погашення.

Отже, варіантів і можливостей запровадження в Україні інституту банкрутства фізичної особи досить багато. Позитивною стороною прийняття такого закону, в будь-якому випадку, є те, що він дав би змогу боржнику захиститись від свавілля банку та колекторських компаній, так і банкам гарантувати повернення якщо не всього, то хоча б основної частини боргу. Лише задля таких можливостей банкрутство фізичної особи уже варто запроваджувати. Як завжди, питання полягає лише в тому чи знайдеться час і бажання у українських політиків подолати політичні перешкоди і запровадити дану процедуру у тому вигляді, щоб максимально захистити позичальника та мінімізувати можливі втрати кредиторів.

Література:

1. Господарський кодекс України [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: Законодавство України – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua;

2. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: Законодавство України – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua;

3. Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: Законодавство України – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua;

4. Гайворонський В.М., Жушман В.П. Господарське право України. Підручник для юридичних спеціальностей ВНЗ. - Х.: Право, 2006. - 399 с.;

5. Банкрутство фізичних осіб - спосіб порозуміння [Електронний ресурс] / Л. Питель // Економічна правда - 20 січня 2009. - Режим доступу: http://www.epravda.com.ua;

6. ВР відхилила законопроект щодо банкрутства фізичної особи [Електронний ресурс] / А.Безродна // Інформаційне агентство Інтермедіа консалтинг – 16 лютого 2010 - Режим доступу: http://www.imk.com.ua;