Психологія і соціология /5.

к.т.н. Денисенко О.І.¹, Цоцко В.І.²

¹Національна металургійна академія України

²Дніпропетровський державний аграрний університет

Психологічна компетентність як фактор активізації життєтворчості в дорослому віці

Час показує – політичні й економічні успіхи скороминучі та відносні, а людина, її духовні цінності – вічні, безсмертні. Ось чому життя людини, її соціалізація, радості й тривоги, віра й сумніви ставляться сьогодні в центр суспільної уваги [1].

Проблема конкурентоспроможності вузькоспеціалізованих фахівців з точки зору швидкого застарівання їх знань загострилася в наш час, характерною ознакою якого є те, що ”покоління речей та ідей змінюються швидше, ніж покоління людей” і ”життєвий цикл сучасної технології стає меншим, ніж термін професійної діяльності фахівця» [2,3].

Сучасні суспільства переживають складні трансформаційні процеси, пов’язані із новим етапом розвитку цивілізації. Соціологи у зв’язку з цим свідчать про п’ять основних принципів, що визначають своєрідність «сучасності»: індивідуалізм, диференціацію, раціональність (з її апофеозом розуму), економізм та експансивність. Ці принципи відображають можливості й обмеження особистості в сучасному світі та окреслюють контури середовища, яке висуває особливі вимоги до індивіда і має форму виклику. Одним із найважливіших проявів цього виклику, що безпосередньо стосується всіх соціальних суб’єктів, є інтелектуалізація [4,5]. Позитивне подолання протиріч і труднощів складає підґрунтя дорослої діяльності.

Аналіз вікових і психологічних особливостей життєвих подій особистості впродовж дорослості призводить до встановлення кризового характеру їх перебігу і вказує на послідовну регламентацію переживаннями кризових ситуацій процесу життєтворчості особистості [6]. Спостерігається домінування внутрішньої активності суб'єкта в напрямі створення образів себе й світу, відносно яких і визначається провідний тип її зовнішньої ситуативної й загальної активності. Найбільш адекватним із позицій розкриття сутності внутрішніх психологічних чинників розвитку життєтворчої активності особистості є визначення їх психологічного змісту на рівні виокремлення домінуючих потреб, відповідних до них цінностей і мотивів активності особистості [7]. Провідними внутрішніми психологічними чинниками життєтворчої активності особистості виступають: адаптація, рефлексія, творчість і пізнання.

Вікові межі періоду життєтворчої активності людини припадають на життєвий проміжок зрілої, повністю сформованої, всебічно розвиненої і адаптованої особистості й варіюють від ранньої до середньої, а подекуди, навіть пізньої дорослості [8,9]. Для ранньої дорослості (в межах 20-37 років) властивою є активність пристосування, становлення, накопичення всіх рівнів, підґрунтям якої є потреба реалізації потенціалів розвитку, засвоєння соціального досвіду. Об'єктивні передумови для виявлення життєтворчості притаманні періоду середньої дорослості (в межах 38-60 р.). Для цього періоду властивою є потреба віддачі того, що було набуто раніше, – матеріальних, соціальних і духовних ресурсів особистості. На цьому життєвому етапі в разі задоволення матеріальних і соціальних потреб пріоритетним напрямом виступає орієнтація на задоволення духовних потреб, що на рівні виявлення активності проявляється у формі життєтворчості [8].

Психологічні закономірності процесу розвитку життєтворчої активності особистості в дорослому віці виявляються в такій послідовності рівнів розгортання, впродовж яких відбувається зміна домінуючого типу активності: 1) адаптаційний; 2) рефлексивний; 3) життєтворчий; 4) трансцендентальний. Перехід від одного рівня до іншого носить кризовий характер [10]. Життєва криза водночас має і позитивний потенціал. Вона є своєрідним піком оновлення внутрішнього світу людини, джерелом розвитку й удосконалення особистості. В цьому контексті криза розуміється як стан, породжений виниклою перед людиною проблемою, що сприймається як перешкода для досягнення життєво важливої цілі, якої неможливо уникнути і неможливо розв’язати за короткий час й звичним способом. Сприймання виниклої проблеми як кризи необхідно розглядати в суб’єктивній ієрархії значущих переживань, оскільки фактор значущості опосередковує будь-який зовнішній вплив, що сприймається особистістю [11].

У межах загального інтегративного підходу особистість розглядається психологами як форма прояву психічного, що має фрагментарну структуру, а між фрагментами різних ділянок і рівнів існує конфліктна напруга. Усвідомлення виступає як інтегрувальна відкрита система, що дозволяє об'єднати різні галузі психічного в цілісні смислові простори. Провідним у структурі особистості вважають певне глобальне поле смислів самоідентифікації індивідуальної свідомості із собою як психосоціально цілісною істотою, виражене в Я-концепції. Це утворення описується як сукупність підсистем Я, що складає багатокомпонентну складну сітчасту структуру [8]. Життєва криза викликає перебудову різних підструктур особистості: зміни в емоційній сфері – в почуттях, котрі переживаються по відношенню до свого життя (психологічний дискомфорт, підвищення тривожності, зниження здатності до вольових дій, переоцінка значущості деяких подразників тощо); зміни на пізнавальному рівні – зниження пізнавальних здібностей (пам'ять, увага, мислення), зміни в сприйнятті себе і свого життя; зміни в підструктурі досвіду – можуть зруйнуватися старі звички, навички, на зміну яким приходять нові, що нерідко формуються вже в процесі кризи; змінюється також і підструктура спрямованості (цінності, інтереси, ідеали, переконання); змінюється ставлення до майбутнього, смисл і цілісність життя; порушення смислової відповідності свідомості і буття суб’єкта; зміни в самосвідомості й Я-концепції особистості [12]. Під «психологічним подоланням» розуміють активну взаємодію особистості з ситуацією, яка відбувається у відповідності до логіки розвитку ситуації, залежить від значущості ситуації в житті людини та психологічних можливостей особистості і спрямована на конструктивне розв’язання проблемної ситуації. Така поведінка відрізняється від звичної поведінки людини в буденних обставинах і, за відсутності готових способів розв’язання, потребує напруги її сил та ресурсів. Основна увага дослідників «подолання» спрямована на вивчення так званих стратегій (механізмів подолання) – переважно свідомих зусиль особистості, що забезпечують активне пристосування особистості до нової життєвої ситуації. Під терміном «стратегія подолання» розуміють активну взаємодію особистості з ситуацією, котра містить дії, прийоми та способи поведінки, що спрямовані на розв’язання проблемної ситуації [12].

Встановлено [9], що специфіка способів поведінки старшокласників тяжіє до типу, що є характерним для дорослих. В юнацькому віці збільшується кількість активних перетворюючих стратегій, спрямованих як на зміну зовнішніх обставин, так і на внутрішні зміни, пов’язані з когнітивними та ціннісними перетвореннями ситуації. Достовірно знижується кількість пасивних стратегій, при стабільній вираженості у всіх вікових групах стратегії уникання.

Психологія впливу вважається в науковій літературі [6-13] одним із найбільш традиційних прикладних аспектів психологічного знання і позитивно спрямована на екстеріоризацію переживань фруструючих ситуацій, станів, відчуттів, емоцій та ідей, вичерпання їх за допомогою фізичної активності, репрезентованої у творчих ігрових та рольових психотренінгових методах, рефлексії їх неконструктивного характеру та наступного закріплення такого усвідомлення в особливому стані. Одним із кінцевих результатів психотренінгу є перетворення перебування людини в зазначеному стані на її сталу природну властивість.

Зовнішні психологічні чинники розвитку життєтворчої активності особистості в умовах спрямованого психологічного впливу, що відповідають використовуваним технологіям і відображаються в побудові середовища: позитивна емоційна насиченість; атмосфера довіри, безпеки, взаєморозуміння та комфорту; толерантність та безоцінність, рольова нерегламентованість, децентрованість, наявність креативних зразків; спрямованість на перебування у процесі (тут і тепер); проблемність і невизначеність, образно-інформаційна збагаченість; надпредметність середовища; метакогнітивний характер; інтегративно-діяльнісний характер середовища; груповий характер використання [8]. Середовище, що задовольняє таким вимогам, здатне створювати передумови для поступової рефлексії власних адаптивних стратегій особистості, усвідомлення їх мотивів та побудови нових інтегративно-діяльнісних адаптивно-поведінкових комплексів як підґрунтя розвитку життєтворчої активності .

Наведені матеріали не претендують на повноту розгляду визначальних аспектів щодо психологічної компетентності як позитивного фактору активізації життєтворчості в дорослому віці; повідомлення в цілому має концептуальний сенс.

Література

1. Мовчан М.М. Самотність особистості як соціально-психологічна проблема // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. – серія: Психологія. – Вип. 34. – Харків, 2005. – С. 124–128.

2. Теплицький І.О., Семеріков С.О. Інформаційне суспільство: гуманістичний аспект // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія №2. Комп’ютерно-орієнтовані системи навчання: Зб. наукових праць / Редкол. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова. – №2 (9). – 2005. – С. 79–88.

3. Семеріков С.О. Фундаменталізація навчання інформатичних дисциплін у вищій школі: Монографія / Науковий редактор академік АПН України, д.пед.н., проф. М.І. Жалдак. – Кривий Ріг: Мінерал; К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2009. – 340 с.

4. Михайлева Е.Г. Вызов как форма существования современности: попытка социологического осмысления / Е.Г. Михайлева // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства : зб. наук. пр. /
Харк. нац. ун-т iм. В.Н. Каразiна. – Х., 2004. – С. 27–31.

5. Михайльова К.Г. Інтелектуальна еліта сучасного суспільства: особливості формування та діяльнісний потенціал: автореф. дис. ... д-ра соціологічних наук : 22.00.01 / К.Г. Михайльова; [Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна] . – Харків, 2008. – 34 с.

6. Ямницький В. Життєва криза дорослого віку як мотиватор життєтворчої активності особистості // Науковий часопис НПУ ім.М.П.Драгоманова. – Психологічні науки. – Серія 12.- Випуск 6 (30). - Київ, 2005. – С. 7-15.

7. Ямницький В. Психологічні чинники розвитку життєтворчої активності особистості // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. – Випуск 662. - Харків, 2005. - С. 166-171.

8. Ямницький В. Психологія життєтворчої активності особистості: Монографія. – Одеса: СВД Черкасов М.П., Рівне: РДГУ, 2004. – 360 с.

9. Ямницький В. Дорослий вік у контексті проблеми соціально-психологічної адаптації до життя // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського. - Випуск 8-9. - Одеса, 2002. - С. 5-10.

10. Ямницький В. Вікові й психологічні закономірності реалізації життєтворчої активності в дорослому віці // Вісник Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна. – Випуск 653. - Харків, 2005. - С. 230-235.

11. Варбан Є. О. Психологічна компетентність як запорука успішного подолання життєвих криз / Є. О. Варбан // Соціальна робота в Україні : теорія і практика / Держ. центр соц. служб для молоді ; НПУ ім. М. П. Драгоманова. – К., 2006. – № 1 (13). – С. 147–156.

12. Варбан Є. О. Психодіагностика стратегій подолання критичних життєвих ситуацій: деякі підходи та методи / Є. О. Варбан // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія № 12, Психологічні науки. – К., 2007. – №17 (41), ч. 2. – С. 177–182.