Мухіна Н.О.

аспірант Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова

Арт – терапія як один з способів корекції спілкування підлітків з однолітками

Поява арт-терапії як галузі теоретичного та практичного знання на межі мистецтва та науки відносять приблизно до 30-х років минулого століття. Еволюція поняття “арт-терапія” відбиває процеси відособлення трьох самостійних направлень: медичного, соціального, педагогічного. Поєднує ці направлення художньою творчою діяльністю в якості лікувального, відволікаючого або гармонізуючого фактору [4, 305].

 Основна мета арт-терапії складається в гармонізації розвитку особистості через розвиток здатності самовираження й самопізнання. З погляду представника класичного психоаналізу, основним механізмом корекційного впливу в арт-терапії є механізм сублімації. На думку К.Юнга, мистецтво, особливо легенди й міфи й арт-терапія, яка використовує мистецтво, у значній мірі полегшують процес індивідуалізації саморозвитку особистості на основі встановлення зрілого балансу між несвідомим і свідомим "Я" [6, 104].
  З погляду представника гуманістичного напрямку, корекційні можливості арт-терапії пов'язані з наданням клієнтові практично необмежених можливостей для самовираження й самореалізації у продуктах творчості, ствердженням і пізнанням свого "Я". Створювані клієнтом продукти, об'єктивуючи його афективне відношення до світу, полегшують процес комунікації й установлення відносин зі значимими іншими.
  У якості ще одного можливого корекційного механізму, може бути розглянутий сам процес творчості як дослідження реальності, пізнання нових, раніше схованих від дослідника, сторін і створення продукту, що втілює ці відносини.
 Арт-терапія в освітньому процесі – системна інновація, яка характеризується: 1) комплексом теоретичних та практичних ідей, нових технологій; 2) різноманіттям зв’язків з соціальними, психологічними та педагогічними явищами; 3) відносною самостійністю від інших складових педагогічної діяльності; 4) здатністю до інтеграції, трансформації.

Дорослий та дитина у арт-терапевтичному процесі здобуває досвід позитивних змін. Послідовно відбувається поглиблення самопізнання, самоприйняття, гармонізація розвитку, особистісний ріст. Це є потенційний шлях до самовизначення, самореалізації, самоактуалізації особистості у навколишньому світі [1, 174].

 Аналіз сучасних досліджень по терапії мистецтвом дозволяє побачити доказ корисності цього методу у лікувальних цілей в тім, що він:
 1) надає можливість для вираження агресивних почуттів в соціально прийнятній манері. Малювання, живопис фарбами або ліплення є безпечними способами розрядки напруги;
 2) прискорює прогрес у терапії. Підсвідомі конфлікти й внутрішні переживання легше виражаються за допомогою зорових образів, чим у розмові під час вербальної психотерапії. Невербальні форми комунікації можуть із більшою ймовірністю уникнути свідомої цензури;
 3) дає підстави для інтерпретацій і діагностичної роботи в процесі терапії. Творча продукція через її реальність не може заперечуватися пацієнтом. Зміст і стиль художньої роботи надають терапевтові величезну інформацію, крім того, сам автор може внести вклад в інтерпретацію своїх власних створінь;
 4) дозволяє працювати з думками й почуттями, які здаються непереборними. Іноді невербальний засіб виявляється єдиним інструментом, що розкриває й пояснює інтенсивні почуття й переконання;
 5) допомагає зміцнити терапевтичну взаємодію. Елементи збігу в художній творчості членів групи можуть прискорити розвиток ємпатії й позитивних почуттів;
 6) сприяє виникненню почуття внутрішнього контролю й порядку. Малювання, живопис фарбами й ліплення приводять до необхідності
організовувати форми й кольори;
 7) розвиває й підсилює увагу до почуттів. Мистецтво виникає в результаті творчого акту, що дає можливість прояснити зорові і кінестетичні відчуття й дозволяє експериментувати з ними;
 8) підсилює відчуття власної особистісної цінності, підвищує художню компетентність. Побічним продуктом терапії мистецтвом є задоволення, що виникає в результаті виявлення схованих умінь і їхнього розвитку. Необхідно підкреслити, що використання художніх прийомів у процесі проведення групи також дозволяє глибоко вивчати фантазування й уява, вирішувати конфлікти між членами групи й допомагати їм у досягненні особистісної гармонії [3, 377]. 

Більшість дослідників підліткового віку сходяться у визнанні того виняткового значення, яке має для підлітків спрямованість спілкування з однолітками (Л.І. Божович, І.С. Булах, Л.С. Виготський, В.С. Мухіна, Л.Ф. Обухова, О.В. Скрипченко, С.І. Яковенко та ін.). Дослідження Г.М. Андреєвої, В.С. Біблера, О.О. Бодальова, Л.О. Петровської сприяли наданню спілкуванню статусу вищої психічної функції особистості.

К.Роджерс включає спілкування в структуру особистості у своїй клієнт-центрованій терапії і закликає до гармонізації взаємозв'язків між спілкуванням, самооцінкою та досвідом як умови розвитку конгруентної особистості.

У підлітків особливе значення в житті відіграє спілкування з однолітками, важливим стає думка інших. Дуже часто внутрішні протиріччя, які-небудь проблеми виявляються складними для вербалізації. Ці вікові особливості висувають особливі вимоги до проведення профілактичних, зокрема, тренінгових занять у підліткових групах. Тобто існує потреба в пошуку, адаптації й розробці психологічних технологій, які мають неклінічну спрямованість, доступні для освоєння психолога, цікаві й ефективні в роботі з дітьми. Таким умовам, на наш погляд, відповідає феномен арт-терапії, що повністю відповідає зростаючій потребі людини в м'якому підході до його проблем. Передбачається, що звертання до потужного потенціалу мистецтва, що виконує роль «екзистенціальної підтримки», буде сприяти гуманізації відносин, особистісному розвитку, формуванню позитивного самовідношення, придбанню цінних соціальних навичок.

Під арт-терапією ми розуміємо терапію за допомогою різних видів мистецтва, це один із сучасних напрямків психології.

Наступні характерні риси арт-терапії привабливі для її використання в роботі з підлітками. По-перше, арт-терапія використовує мову візуальної, пластичної, аудиальной експресії. Певні сторони внутрішнього життя підлітка дуже складні для вербалізації, тому арт-терапія стає єдиним способом «зв'язку» між підлітком і суспільством, підлітком і консультантом.

По-друге, арт-терапія сприяє розвитку креативності. Людина творча завжди знайде рішення в будь-якій ситуації. Знайти творче рішення – це значить зробити те, що (як найчастіше здається) ніхто до тебе не робив. Креативність майже тотожна адаптивності, розвиваючи креативність, ми будемо сприяти розвитку адаптивних ресурсів особистості [3, 39].

Наступний момент полягає в тім, що творчість як процес нерозривно пов'язаний з поняттям задоволення. Естетичне задоволення, отримане від створеного, сприяє формуванню в групі довірчих, теплих відносин, прийняттю себе й інших.

Крім того, мистецтво – це унікальний спосіб передачі й засвоєння людського досвіду взагалі, й універсальний життєвий досвід кожного.

Не менш важливим є й той факт, що діяльність, пов'язана із творчістю, є для більшості людей, крім професіоналів, зовсім незвичною, новою, недослідженою, найчастіше сприймається як гра. Ігрова діяльність не має практичної мети. Гра спрямована на процес. Граючи, ми попадаємо в абсолютно комфортний і безпечний простір. У цьому просторі людина може бути такою, якою ще ніколи не була у реальному житті. Коли дорослий або підліток грає, він автоматично попадає в дитинство. Отже, арт-терпія розкриває ресурси людини, дозволяє робити помилки й дурощі, одержувати досвід, що був не можливий у реальному житті.

На наш погляд саме в роботі з підлітками доцільно використовувати так званий «груповий підхід»- сполучення різноманітних форм творчості, що дає членам групи волю виражати свої почуття й фантазії в будь-якій формі.

Література:

1. Будза А. Арт-терапия: Йога внутреннего художника. – М.: Астрель: АСТ, 2002. – 285с.

2. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике. – СПб.: Питер Ком, 1999. – 528с.

3. Копытин А.И. Руководство по групповой арт-терапии. – М.: Речь, 2003. – 444с.

4. Кон И.С. Категория «Я» в психологи. Самосознание и защитные механизмы личности. – Самара: Изд. Дом «Бахрам – М», 2000. – 655 с.

5. Копытин А.И. Руководство по групповой арт-терапии. – М.: Речь, 2003. – 444с.

6. Основы возрастного психологического консультирования; Учебно-методическое пособие / Под ред. А.Г. Лидерса. – М.: Изд-во МГУ., 1991 – 189 с.