Cекція: Психологія і соціологія

Підсекція: Соціальна психологія

Котляр Аліса Борисівна

Буковинська державна фінансова академія

м. Чернівці

ГЕНДЕРНІ АСПЕКТИ ЗАЙНЯТОСТІ ТА БЕЗРОБІТТЯ У СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ В УКРАЇНІ.

Процес соціально-економічної перебудови та утвердження засад демократії в Україні супроводжується посиленням диференціації суспільства, однією із форм якої є гендерна нерівність, що полягає у нерівних можливостях жінок і чоловіків щодо доступу до структур влади, сфери освіти та зайнятості, доходу та власності. Виходячи з вище сказаного, зрозуміло, що питання забезпечення гендерної рівності є досить актуальним і потребує відповідно гендерного підходу до створення нових політичних і правничих інститутів, які б виступали гарантами рівноправного становища жінок і чоловіків на ринку праці.

Гендерна стереотипізація існує у будь-якому суспільстві, хоча її зміст не є незмінним. Соціальні зрушення, що відбуваються у суспільстві, приводять до падіння рівня життя і статусу більшості жінок, а їх трудова дискримінація набуває особливих масштабів. З цієї точки зору гендерну зайнятість можна сміливо виділити як відображення санкціонованого суспільством соціально-економічного статусу особистості у сфері праці.

Предметом гендерної зайнятості є соціально-трудовий статус чоловіків та жінок, його еволюція під впливом змін в умовах життя людей. ЇЇ об’єкт – чоловіки та жінки як соціально-демографічна спільнота у сфері праці. Для України, у згаданому контексті, важлива роль належить державному керівному апарату, який закладає регуляторні рамки гендерного розподілу праці.

Питання гендерних досліджень проблем зайнятості та безробіття знайшли відображення у працях таких зарубіжних і вітчизняних науковців:
В. Андерсона, Дж. Анкера, Т. Бека, Т. Веблена, Д. Вулфорда, К. Делфі,
М. Кіммела, О. Грішнової, Л. Лібанової, О. Макарової, В. Сташенко,
О. Піжук, Г. Мамонової та ін [1, 69].

На думку багатьох дослідників гендерної проблематики, гендерна нерівність на вітчизняному ринку праці не є виключно економічним, а скоріше соціально сконструйованим феноменом, в основі якого лежать соціальні стереотипи, засновані на уявленнях про існуюче становище чоловіків та жінок, норми їхньої поведінки, мотиви та потреби. Що ж до соціально-економічної ефективності, то гендерна нерівність погіршує якість людського потенціалу; сповільнює економічне зростання; послаблює систему державного управління; знижує ефективність стратегій розвитку та боротьби з бідністю, що, звичайно ж, отримує відображення на структурі і динаміці зайнятості та безробіття.

Ці та інші факти мають місце в українському суспільстві перед усім через відчутність ефективного механізму соціального контролю за дотриманням гендерної рівності.

Система гарантій Конституції України забезпечує таку рівність: надання жінкам рівних із чоловіками можливостей у громадсько-політичній та культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальні заходи щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановлення пенсійних пільг; створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовий захист, матеріальна і моральна підтримка материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям [4].

Як бачимо, покращення становища жінок, створення сприятливих умов для забезпечення рівних із чоловіками можливостей щодо участі в політичному та суспільному житті – ключові моменти сучасної гендерної політики. Проте законодавство створює лише певні правові передумови для рівноправ’я, багато питань залишаються невирішеними: спостерігається незначний попит на жінок для зайняття керівних посад; у зв’язку з відсутністю професійних навичок та досвіду роботи потерпає від гендерної нерівності молодь; під впливом економічного спаду зростає рівень ризику для жінок опинитися поза межею бідності [3, 174].

У той самий час Цілі Розвитку Тисячоліття, прийняті світовим співтовариством у 2000 році, проголошують забезпечення гендерної рівності одним із пріоритетів міжнародного розвитку та індикатором соціально-економічного розвитку країни. Формування гендерної соціально-економічної культури у суспільстві, поширення гендерних знань, реалізація ідей гендерної рівності сприяє ефективному використанню людського потенціалу як чоловіків, так і жінок, а отже, розширенню можливостей людського розвитку [2, 176].

Високі рівні економічної активності українських жінок досі супроводжувалися тенденцією погіршення як кількісних, так і якісних характеристик зайнятості. Про сприятливіше становище чоловіків свідчить гендерний аналіз зайнятого населення за статтю та віковими групами [5]. Як підтверджують статистичні дані Державного комітету статистики, у 2009 році рівень зайнятості чоловіків за віковими групами перевищував відповідні показники зайнятості жінок на 8,2 %, при чому найбільше розмежування рівнів зайнятості припадає на вік 25-29 років і становить 13,7 %. Що ж до аналізу економічної активності за статтю, то за даними Держкомстату за 2009 рік видно, що відставання рівня економічної активності жінок працездатного віку від чоловіків не є досить великим і зосереджене на рівні 6,3%, більше того ці показники зрівнюються у віковій групі 40-49 років [5].

Загалом менш сприятливе становище жінок на ринку праці України зумовлене не лише дією ринкового конкурентного механізму та наявністю прямих бар’єрів для зайнятості (вужчий професійний вибір, відсутність необхідних для них робочих місць або необхідної кваліфікації), а й істотно пов’язане з репродуктивною діяльністю. Внаслідок цього жіноча робоча сила цінується менше, і жінки наражаються на непрямі перешкоди, породжені гендерними стереотипами. Жіноча зайнятість традиційно переважає у сферах діяльності з найнижчими рівнями середньої заробітної плати — сфері соціального забезпечення, освіті, охороні здоров’я, побутовому обслуговуванні та культурі, в яких жінки становлять понад 70 % працівників. Водночас «чоловічими» видами діяльності залишаються високооплачувані галузі важкої промисловості, транспорт, сфера підприємництва [1, 77].

Хоча гендерна нерівність негативно впливає здебільшого на жінок, чоловіки також зазнають певних проявів дискримінації у суспільстві [4]. Тому гендерний розвиток не можна розуміти винятково як боротьбу за права жінок. Він означає досягнення однакових і широких можливостей усебічного розвитку та повної реалізації людського потенціалу як чоловіків, так і жінок з метою утвердження загальнолюдської справедливості та максимального соціально-економічного прогресу людства.

Отож, забезпечення гендерного паритету на ринку праці щодо можливостей та умов реалізації трудової активності і доступу до економічних ресурсів повинно бути пріоритетом державної соціальної політики України у сфері досягнення гендерної рівності [1, 79].

На наш погляд, одним із основних засобів подолання гендерних стереотипів суспільства повинна стати гендерна освіта, яка сприятиме формуванню знань і розумінню гендерних проблем сучасного суспільства та визначенню основних напрямків утвердження справжнього партнерства між жінками і чоловіками.

Україна, шукаючи власні рецепти розв’язання проблеми гендеру на ринку праці, повинна врахувати світовий досвід та адаптувати його ж до власних реалій.

Для подолання соціально-економічно негативу, зумовленого гендерною асиметрією на ринку праці, необхідно: згенерувати якісно нову ментальну культуру суспільства, яка передбачає реальну рівність обох соціальних статей загалом і на ринку праці зокрема; пенсійний вік жінок зрівняти з віком виходу на пенсію, встановленим для чоловіків, або ж, як мінімум, підвищити пенсійний вік жінок; налагодити мережеву систему постійного гендерного моніторингу проблем нерівноправності на ринку праці через гендерні центри; здійснювати постійну гендерну експертизу законодавства; забезпечити у роботі центрів зайнятості реалізацію принципу адресності підтримки жінок на ринку праці шляхом розробки та втілення спеціальних програм працевлаштування, професійної орієнтації та професійного навчання, запровадження нових соціально сфокусованих технологій роботи з людьми; сформувати у суспільстві інші економічні та соціальні можливості, які б знищили факторні передумови наявності гендерної дискримінації на ринку праці.

Література:

1. Возьний К. Гендерні аспекти зайнятості: Українські реалії і світовий досвід. / К. Возьний // Вісник Тернопільського національного економічного університету. – 2009. - № 1. – С. 69-80.

2. Мамонова Г. В. Гендерні особливості диференціації доходів населення та перспективи забезпечення їх рівності в Україні / Г. В. Мамонова, О. І. Піжук // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №9. – С. 174-179.

3. Піжук О. Гендерні аспекти зайнятості в сучасних умовах господарювання в Україні / О. Піжук // Економіст. – 2008. – №12. – С. 53-55.
4. http://cpsr.org.ua/ - Міністерство праці та соціальної політики України. Центр перспективних соціальних досліджень.
5. http://www.ukrstat.gov.ua/ - Державний комітет статистики України.
 
 

e-mail: alicemasia@rambler.ru