Ступарик Г.

Буковинська державна фінансова академія

Національна культура в контексті глобалізаційних процесів

Проблеми національної культури здобувають сьогодні першорядне, власне кажучи, ключове значення, тому що культура є могутнім фактором соціального розвитку в чому і проявляється її актуальність, адже вона пронизує всі аспекти людської життєдіяльності — від основ матеріального виробництва і людських потреб до найбільших проявів людського духу. Культура відіграє щораз більшу роль у досягненні довгострокових програмних цілей демократичного руху: формування і зміцнення громадянського суспільства, розкриття творчих здібностей людини, поглиблення демократії, побудова правової держави. Культура впливає на всі сфери суспільної й індивідуальної життєдіяльності – працю, побут, дозвілля, сферу мислення і т.д., на спосіб життя суспільства й особистості.

Головним завданням національної політики в Україні є збереження культурного надбання, захист української культури та української мови, розробка пропозицій про стратегічні напрями розвитку національної культури та стимулювання культурного процесу.

Проблемами щодо національної культури в контексті глобалізаційних процесів займалися такі зарубіжні теоретики національної культури, як М. Бахтін, О. Шпенглер, П. Сорокін, Д. Гарднер, Т. Парсонс, Й. Масуда, Т. Фрідман та інші.

В Україні дослідженню даної проблеми присвячені праці В. Андрущенка, В. Табачковського, Є. Головахи, П. Каноненка, С. Рядова, М. Шульги та ін [3].

Творення національної культури полягає у виокремленні певних елементів культури з наявної етнокультурної різноманітності (міфів, легенд, епосу, діалектів тощо), у перетворенні їх та поєднанні в нову культурну цілісність. Виокремлення цих елементів не є механічним процесом: культурна еліта, переробляючи і синтезуючи їх у нову культурну цілісність, водночас творить ідеалізований образ нації («національний міф»). При цьому важливим є зберегти зв'язок нової культури з етнокультурним підґрунтям, на якому вона виникла: це полегшує утвердження її як спільної культури тих общин і племен, які вона мала об'єднати.

Одночасно із творенням національної культури, а нерідко ще перед тим, змінювалася самосвідомість людини. Раніше вона усвідомлювала себе належною лише до якоїсь невеликої спільноти (общини, племені, сільської общини) або до великої релігійної «уявної спільноти», наприклад до «хрещеного світу». Тепер місце таких спільнот займає нова «уявна (уявлена) спільнота», у яку люди об'єднувалися не шляхом безпосереднього спілкування, як у традиційних общинах чи племенах, а уявно, що не заважає існуванню цієї нової спільноти як певної реальності. Її виникнення супроводжувалося змінами в ціннісних орієнтаціях: в ієрархії цінностей вивищувалася нова цінність — нація, яка іноді навіть витісняє попередню вищу цінність — Бога. Становлення націй рівноцінне творенню національної культури і національної самосвідомості [1].

Оскільки центром культури є людина з усіма її потребами і турботами, то особливе місце в соціальному житті займають і питання освоєння нею культурного середовища, і проблеми, пов'язані з досягненням ним високої якості в процесі створення і сприйняття культурних цінностей.

Сьогодні спостерігаємо тенденцію до подальшої деморалізації та дегуманізації соціокультурних цінностей, що виявляється в надмірній зацікавленості молоді до сцен та епізодів насильства, сексу, жорстокості, несправедливості, які культивують у сучасному мистецтві, телебаченні, кінематографі, музиці, літературі. Серед соціокультурних цінностей переважають споживацькі, егоїстичні орієнтації. За останні роки більшість молодих людей починають переналаштовуватися на матеріальні цінності, їх досить сильно приваблюють гроші, легкі заробітки, бізнес. Глобальні процеси спричиняють підміну одних цінностей іншими, не завжди істинними. Псевдоцінності, що охоплюють молодь, заважають їхньому культурному, духовному й матеріальному розвиткові. Значна частина молоді вважає, що алкоголь і наркотики стимулюють творчість і тому є цінними, виникає ілюзія того, що оволодіння грошима, коштовностями, владою відкриває шлях до загальнолюдських цінностей (добра, любові, краси, гармонії) тощо. Такі погляди, безперечно, є хибними.
На наш погляд, глобалізація має низку негативних тенденцій: втрачаються здобутки національних культур, внутрішній світ людини не ускладнюється, а, навпаки, спрощується, спостерігається тенденція до уніфікації людських цінностей, що врешті-решт заважає розвиткові людської особистості. Глобалізаційні процеси не сприяють формуванню особистісної першості індивідуального й суспільного буття, а ведуть до остаточної перемоги безособистісного начала над особистісним [2].

Сьогодні має місце формування нового типу культурної взаємодії, що включає відмову від спрощених раціональних схем вирішення культурних проблем. Усе більшого значення набувають здатності до розуміння чужої культури і точок зору, критичний аналіз власних дій, визнання чужої культурної самобутності і чужої істини, уміння включити їх у свою позицію і визнання правомірності існування багатьох істин, уміння будувати діалогічні відносини й іти на компроміс. Новий тип соціальної дії усе більше має потребу в культурних складових і повинен підкорятися логіці культурної комунікації.

Список використаних джерел:

1. Ганна Холап: Особливості і характер сучасної культури // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. т.6 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2005. – с. 232

2. Глобализация. Модернизация. Россия // Политические исследования. – 2003. – №3.

3. www.nbuv.gov.ua