Економічні науки / 10. Економіка підприємства

Босенко А.В.

Європейський Університет, м. Київ

Управління оподаткуванням підприємств і розвиток

агропромислового комплексу

Система оподаткування підприємств агропромислового комплексу забезпечує концентрацію у безпосередньому розпорядженні держави фінансових ресурсів для вирішення найголовніших загальнодержавних та соціальних завдань АПК. Через податки, пільги, фінансові санкції, що є невід'ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги до ефективності господарювання агропромислового комплексу, які стимулюють досягнення встановленої мети, раціональне використання підприємствами залишених у них доходів на виробничий розвиток, створюючи при цьому рівні умови для всіх учасників аграрного виробництва.

Необхідно прагнути до створення такої структури системи управління оподаткуванням, яка дозволить за даного розвитку продуктивних сил досягти найбільш економного і ефективного використання природних ресурсів комплексу, тобто повного використання земельних, матеріальних і трудових ресурсів при гарантії їх відтворення. Слід звернути увагу на такі найбільш важливі проблеми:

1. Україна через низку об’єктивних причин і так приречена мати потужний аграрний сектор економіки. Але це має бути високоефективна і висококонкурентна галузь. Однак для України більшою загрозою є можливість перетворення на сировинний придаток розвинутих країн, у тому числі й за рахунок сільського господарства, та на ринок збуту високотехнологічної імпортної продукції.

2. Зміна однобокого уявлення про характер сільського господарства. Між лісництвом, тваринництвом і рослинництвом існує тісний зв'язок. Ліса створюють сприятливі екологічні умови для розвитку рослинництва і тваринництва, рослинництво в свою чергу створює кормову базу для тваринництва, тваринництво поставляє рослинництву органічні добрива, що сприяє підвищенню родючості землі.

3. Слідування об'єктивним природним і економічним законам. Слідувати природним законам – значить створити таку структуру агропромислового виробництва, яка була пристосована до місцевих умов, не порушувало екологічну рівновагу. Там, де екологічна рівновага порушена, слід відновити її на новій базі. Важливо також слідувати об'єктивним економічним законам. Акцент зробити на досягненні економічної ефективності, комплексному підході, поєднанні поточних і перспективних завдань, інтересів держави і окремого громадянина.

4. Необхідно керуватися положеннями державного плану розвитку. Деякі основні види виробництва і основні напрями розвитку агропромислового комплексу повинні знаходитись під єдиним контролем. Вибір основних баз виробництва зерна, технічних культур, тваринницької і рибної продукції, а також основних баз експортного агропромислового виробництва повинно здійснюватись державними органами влади. В компетенцію держави також повинно входити проекти, перетворення яких в життя призводить до суттєвого впливу на перетворення і використання природних ресурсів. Єдине державне планування повинно враховувати конкретні умови місцезнаходження, регіональні особливості. Перехід на більш високу ступінь спеціалізованого агропромислового виробництва можливий тільки при покращенні транспортних умов і розвитку міжрайонного обміну.

5. Поступове врегулювання структури агропромислового комплексу за умови невпинного розвитку сільськогосподарського виробництва. В розрахунок повинні прийматися не тільки закони природи і місцеві умови, але соціально-економічні і технічні умови кожного регіону. Про ступінь раціональності структури АПК свідчить забезпеченість населення продовольчою продукцією. Необхідно покращати технологію зернового виробництва, досягти підвищення врожайності зернових культур. Частину ресурсів слід виділити на розвиток виробництва технічних культур.

6. Забезпечивши підйом рослинництва, необхідно звернути увагу на інші галузі агропромислового комплексу. Необхідно розвивати всі галузі сільського господарства на базі поступового покращання положення в рослинництві. Умови України такі, що на протязі довгого періоду тваринництво не зможе за питомою вагою переважити рослинництво. На протязі довгого періоду часу, по-перше, не може бути виділено велика кількість зерна під фураж; по-друге, велика кількість пашні не може бути віддано під фуражні культури; по-третє, немає умов для випасу худоби і заготівлі сіна; по-четверте, немає валютних ресурсів для закупівлі фуражу за кордоном.

7. Створення аграрно-промислових-торгових комплексів на базі невпинного розвитку сільського господарства. Такий розвиток забезпечить достатню кількість сировини для промисловості, достатню кількість товарів в торгівлі.

8. Проведення гнучкої політики в аграрному секторі в умовах збереження головного положення приватної власності, повна реалізація допоміжної ролі особистих селянських господарств, не виключаючи існування невеликої кількості державних господарств.

Головним завданням економічної роботи на сучасному етапі є проведення врегулювання структури економіки. При проведенні врегулювання не слід робити наголос лише на централізації, слід розширити самостійність підприємств, підвищити роль ринкового механізму. Врегулювати структуру економіки неможливо без визначення пріоритетних напрямів в економіці України. На даний момент часу назріла необхідність у встановленні правильних взаємовідносин між важкою, легкою промисловістю і АПК. Пропонуємо послідовно нарощувати інвестиції в наступній послідовності: АПК - легка промисловість – важка промисловість.

Нагальною потребою є відродження галузі на якісно новій основі за рахунок створення потужного ресурсного потенціалу, що вимагає значних інвестицій з їх матеріалізацією у формі комплексних інвестиційних програм. Забезпечити динамічний розвиток можливо за допомогою вироблення оптимальної стратегії фінансування інвестиційних програм аграрних підприємств.