Бондар. Г. О.

Харківський національний економічний університет

Шляхи оптимізації джерел фінансування підприємства

В умовах економічної нестабільності дедалі вагомішого значення набуває саме управління фінансовим забезпеченням діяльності підприємства, оскільки джерела фінансування є базисом, без якого неможливе функціонування й подальший розвиток підприємства. Від повноти та структури джерел фінансування безпосередньо залежить діяльність підприємства в умовах ринкової економіки.

Отже, на сьогоднішній день, проблема визначення оптимального співвідношення власних та позикових джерел постає перед багатьма українськими підприємствами.

Проблемі оптимізації джерел фінансування присвячено роботи багатьох вчених-економістів, таких як: Білика М. Д., Бланка І. А., Терещенко О. О., Семенова Г. А. та ін. Більшість з них акцентує увагу на оптимальному співвідношенні власного і позикового капіталу, за якого забезпечується найефективніша пропорційність між дохідністю та фінансовою стійкістю підприємства. Але на сьогодні не визначено універсального методу до оптимізації структури джерел фінансування, застосовуючи який підприємство визначило б оптимальне співвідношення між власним і позиковим капіталом [2, c. 208] .

Мета роботи полягає в обґрунтуванні вибору методики щодо оптимізації структури джерел фінансування за критеріями: максимізації рентабельності власного капіталу, мінімізації середньозваженої вартості капіталу, мінімізації рівня фінансових ризиків та максимізації значення показника «рентабельність-фінансовий ризик».

В результаті проведення розрахунків для визначення оптимальної структури джерел фінансування на основі офіційної фінансової звітності філії ВАТ «ВБД-Україна»-«ХМК» за 2007 – 2010 рр. можна зробити наступні висновки:

1) оптимальна структура джерел фінансування визначена за критерієм максимізації рентабельності власного капіталу (модель ефекту фінансового левериджу) склала: 80% позикового капіталу та 20% власного. За такої структури підприємству була б характерна значна перевага позикового капіталу над власним, що з одного боку підвищує рентабельність власного капіталу, а з іншого значно знижує фінансову стійкість та незалежність підприємства від зовнішніх факторів. Крім того, на кінець 2010 р. підприємству була характерна «важка» структура активів, тому для покриття майна підприємству необхідно мати принаймні 40% власного капіталу в структурі пасиву [5, с. 325];

2) застосувавши метод мінімізації середньозваженої вартості капіталу, визначена оптимальна структура пасиву складає: 80% власного та 20 % позикового капіталу. Такий результат пов'язаний з тим, що фінансування за рахунок власних джерел було дешевшим, ніж за рахунок позикових, так як підприємство не повинно було оплачувати користування власним капіталом у вигляді виплати дивідендів. Така структура підприємства дозволяє максимізувати реальну ринкову вартість підприємства, крім того за такої структури фінансування підприємству буде властивий високий рівень фінансової стійкості та незалежності [3].

3) оптимальна структура за методом мінімізації фінансових ризиків буде складати: 2,5% власного капіталу та 97,5% позикового. Такі результати обумовлені досить низькою прогнозованою вартістю оборотних активів, порівняно з необоротними, а також незначними сезонними змінами оборотних активів. За умови такого фінансування підприємству був би властивий високий рівень фінансової стійкості та незалежності, але таку структуру фінансування навряд чи можна розглядати, як бажану, так як використання зовнішніх джерел фінансування є необхідним для забезпечення поточних активів і високого рівня рентабельності власного капіталу. Отже, використання лише цього критерію вдосконалення структури пасиву не є достатнім для формування оптимальної структури фінансування.

4) оптимальна структура джерел фінансування підприємства за методом максимізації співвідношення «рентабельність-фінансовий ризик» складає: 20% позичкового та 80% власного капіталу. Так як саме такій структурі відповідає максимальне значення показника «рентабельність-фінансовий ризик» одночасно з мінімальним значенням швидкості повернення інвестованого капіталу. . У випадку такого фінансування основним джерелом формування майна підприємства виступав би власний капітал, що в свою чергу обумовлює високий рівень фінансової стійкості та незалежності підприємства [4, с. 382].

Таким чином, проведене дослідження дає змогу зробити наступні висновки, що формування оптимальної структури підприємства лише за однією ознакою не є раціональним, так як за результатами аналізу одного окремого критерію не можна зробити правильні висновки щодо функціонування підприємства в цілому. Беручи ці моменти до уваги, більш раціональним, на наш погляд, було б використання в якості критерію оптимізації такого узагальнюючого показника, який, з одного боку, враховував інтереси власників компанії, з іншого боку, поєднував у собі властивості показника рентабельності і фінансового ризику. В якості такого критерію ми пропонуємо використовувати співвідношення "рентабельність - фінансовий ризик". Методика максимізації співвідношення «рентабельність-фінансовий ризик» базується на основі поєднання методу максимізації рентабельності власного капіталу та мінімізації середньозваженої вартості капіталу.

Література:

1. Викиданець І. В. Методи оптимізації структури капіталу підприємства / І. В. Викиданець // Вісник Донецького національного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. Сер. Економічні науки : науковий журнал. – 2009. - №3. – С. 208-215.

2. Семенов Г. А. Оптимізація структури капіталу підприємства / Г. А. Семенов, А. В. Пелешко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. nbuv.gov.ua.

3.Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навчальний посібник / О. О. Терещенко – К. : КНЕУ, 2003. – 554 с.

4. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. / М. Д. Білик, О. В. Павловська, Н. М. Притуляк, Н. Ю. Невмержицька. – К. : КНЕУ, 2005. – 592 с.