Экономические науки/экономика предприятия

Кравченко Н.І.

Одеська національна академія зв’язку ім. О.С. Попова , Україна

Роздержавлення і приватизація: процес реформування відносин власності

Процес реформування відносин власності в Україні супроводжується здійсненням політики роздержавлення та приватизації, пов’язаної зі структурною перебудовою економіки, змінами у формах господарювання і, отже, перетвореннями в продуктивних силах та виробничих відносинах.

Коло питань, пов’язаних зі здійсненням процесу роздержавлення, торкається всіх сфер соціально – економічного життя. Тому проблеми роздержавлення власності відносяться до числа найбільш актуальних проблем сучасного становища України. В них зосереджені найбільш складні в теоретичному відношенні і важкі для практичного вирішення питання розвитку країни.

Сутність роздержавлення полягає в обмеженні адміністративного втручання державних адміністративних структур в господарську та інвестиційну діяльність підприємств.

В широкому розумінні роздержавлення означає руйнування управлінської монополії держави. До основних обмежень втручання держави належить відмова держави від надання підприємствам дотацій, субсидій, гарантованих кредитів; скасування примусового державного замовлення; обмеження (не відмова) втручання держави у процес ціноутворення. Це розширення самостійності підприємств і організацій (наприклад, звільнення від надмірної опіки, скутості), це відхід держави від оперативного господарського керівництва первинними господарськими ланками. Це зміна форм і методів господарювання.

Роздержавлення у вузькому значенні передбачає перетворення державної власності в інші форми, що супроводжується обов’язковою зміною власника – приватна особа, колектив, сімейне господарство, акціонерне товариство тощо.

Приватизація передбачає перетворення державної власності в приватну. Власне, суть приватизації визначається самою суттю приватної власності, а саме створення механізму реалізації приватної власності виробника в нових умовах виробництва, перетворення його в повноправного хазяїна, забезпечення йому у всіх сферах господарської діяльності прямої залежності рівня споживання від рівня виробництва.

Приватизація в перехідній економіці - це переважно одна із форм роздержавлення з одного боку, і наділення громадян власністю за рахунок перерозподілу суспільного майна з іншого. Під приватизацією, як правило, розуміють продаж або безоплатну передачу державної власності в руки окремих громадян, трудових колективів або юридичних осіб. На базі державних підприємств можуть виникати приватні і змішані фірми в різноманітних організаційно - господарських формах – від індивідуальних підприємств до усіх видів корпорацій.

Сенс приватизації власності полягає в відчуженні власності на користь юридичних осіб і громадян, формуванні приватної, колективної, змішаної (спільної) форм власності та побудови конкурентного середовища в економіці держави.

Роздержавлення пов’язане насамперед із прагматичними міркуваннями на макро- і мікроекономічному рівнях. У першому випадку воно покликане зміцнювати ринкові основи в економіці, здійснити децентралізацію і скорочення масштабів державної підприємницької діяльності для підвищення ефективності всієї державної системи, зменшити бюджетний дефіцит. На мікроекономічному рівні завдання полягає в поліпшенні техніко – економічних показників роботи підприємств.

Роздержавлення і приватизація мають одну мету – створення багатоукладної соціально – орієнтованої ринкової економіки.

Основні аргументи за роздержавлення та приватизацію наступні:

¾ роздержавлення сприяє росту ефективності за рахунок зниження витрат виробництва, швидкої адаптації до попиту, введення раціональних методів виробництва і розширення можливостей фінансування;

¾ комерціалізація і безпосередній зв'язок із ринком забезпечують більш ефективний контроль;

¾ скорочення дотацій і оздоровлення бюджету створюють можливість більш ефективної витрати коштів;

¾ демонополізація сприяє створенню гнучких мобільних виробничих структур, впровадженню нових технологій;

¾ поділ економічних і політичних чинників призводить до росту економічної відповідальності за прийняття інвестиційних рішень.

Проти роздержавлення висуваються такі аргументи:

¾ знижується можливість забезпечення підприємств ресурсами;

¾ задає шкоди реалізація короткострокових цілей максимізації прибутку довгостроковим інтересам підприємств („проїдання” власного капіталу);

¾ виникає небезпека скупки національних підприємств іноземними інвесторами;

¾ зростає шанс росту ціни на товари і послуги, знижується забезпеченість робочими місцями.

Але оцінюючи ефективність державних підприємств, необхідно насамперед мати на увазі, що одна з головних задач, поставлених перед ними, - сприяння реалізації загальнонаціональних цілей, що зовсім не обов’язково жорстко пов’язано з принципом максимізації прибутку.

Збитковість деяких державних підприємств пов’язана з узвичаєною практикою використання їх для виконання ряду специфічних макроекономічних функцій, які вони здійснюють у загальнонаціональних інтересах, наприклад, забезпечення діяльності малорентабельних галузей господарства, що традиційно не представляють інтересу для приватного капіталу, але розвиток яких визначає загальні умови відтворення (це відноситься насамперед до галузей економічної інфраструктури – енергетика, транспорт) і таке інше.

Причини та передумови приватизації в Україні

Зміна форм власності в нашій країні обумовлена необхідністю відходу від надмірного одержавлення та монополістичного керування з боку держави економікою та майже усіма сферами суспільного життя. З цієї точки зору приватизація є важливою складовою чистиною системної економічної реформи. За рахунок зміни форм власності, трансформуючи командно-адміністративну економічну систему, суспільство має надію одержати ефективний механізм господарювання.

Перша і головна відмінність українського роздержавлення від західного полягає в тому, що на Заході не було таких прецендентів, коли власність у гранично стислі строки перетворювалася із суспільної і державної в приватну. В усіх країнах і за всіх часів процес розподілу власності – один із найбільш делікатних і болісних. На формування класу сучасних власників на Заході пішло декілька сторіч. Процес формування класу власників (принаймні поза екстремальними умовами) завжди був історично легітимним і тому тривалим. Навіть у такому випадку розподіл і перерозподіл власності – вельми болісний у соціальному розумінні процес. В жодній країні він не відбувався відповідно до якого-небудь організаційного плану та в історично короткий термін.

Друга принципова відмінність українського роздержавлення від західного полягає в тому, що в силу історичних причин переважна частина населення України практично не має коштів для придбання нерухомого майна. Ця обставина особливо посилилася після лібералізації цін, у результаті чого велика частина населення була позбавлена своїх заощаджень. З огляду на це мав бути інший підхід до купівлі і продажу нерухомості, оскільки надання безумовного права одержувати в приватне володіння суспільну власність за гроші означає закріплення незаконно отриманих за останні роки коштів шляхом вкладання їх у нерухомість. Все це не створює надійний соціально-політичний фундамент господарювання в Україні. А при постійній загрозі соціального вибуху про ефективність соціального виробництва не може бути й мови.

Третя принципова відмінність полягає в тому, що економіка України надзвичайно централізована і монополізована, що робить просту передачу промислових гігантів із державних рук у приватні неефективною і навіть небезпечною.

Четверта принципова відмінність теперішнього українського роздержавлення від західного полягає в тому, що сподівані власники в переважній своїй частині навряд чи мають достатньо чітке уявлення про те, що з цим майном робити. Підставою для такого твердження служать наступні показники:

а) недостатня ментальна підготовленість населення до ринкового типу господарювання;

б) тривалість формування ринкового культурного середовища;

в) низький рівень компетентності як законодавчої, так і виконавчої влади.

Крім того, особливістю економіки України є те, що в її господарській структурі переважають галузі, які потребують дотацій з боку держави, й тому важко піддаються реформуванню.

Роздержавлення та приватизація в Україні відбувається у відповідності до Законів України „Про приватизацію майна державних підприємств”, „Про приватизацію невеликих державних підприємств” (малу приватизацію), „Про приватизацію державного житлового фонду”, „Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” та „Про приватизаційні папери”. У цих законах визначені основні принципи, засоби, суб’єкти й об’єкти процесу приватизації. Положення цих законів розвивають і доповнюють Укази Президента України й інші законодавчі акти.

Державна програма приватизації розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України законом України один раз на три роки не пізніше як за місяць до затвердження Державного бюджету України на відповідний рік, але до початку наступного бюджетного року та діє до затвердження чергової Державної програми приватизації.

У цій програмі визначаються основні цілі, пріоритети, засоби і порядок приватизації державного і відчуження комунального майна, групи об’єктів, які підлягають приватизації, завдання по обсягах приватизації майна, що знаходиться в державній власності, і державного майна, що належить Автономній Республіці Крим, умови, що необхідно створити для виконання Програми, і необхідні для цього організаційні заходи.

Основний негативний вплив на темпи і напрямки роздержавлення і приватизації здійснювали політичні причини. Достатньо пригадати і мораторії, що накладалися на роздержавлення взагалі, і пристрасті навколо об’єктів агропромислового комплексу. Перешкоджали ефективному розвитку і хиби організаційного характеру. Це проявилося, насамперед, у пасивній позиції галузевих міністерств і відомств, місцевих органів влади. Значна кількість галузевих і регіональних програм затверджувалася з запізненням, а самі програми містили занижені завдання в порівнянні з тими, що передбачалися. На органи роздержавлення здійснювався тиск із боку місцевих органів влади з метою призупинення роздержавлення тих або інших об’єктів або взагалі вилучити об’єкти з відповідних переліків. Часто були випадки, коли процес роздержавлення окремих підприємств штучно стримували самі їхні керівники, виходячи з особистих інтересів.

Очевидно, що відсутність добре розвинутої теорії власності та її пропаганди в Україні, поєднання реалізації державних і приватних інтересів практично неухильно створювали й створюють негативні уявлення про приватизацію як про фактор виходу з економічної кризи.

Аналіз теорії і практики роздержавлення і приватизації в Україні дають підстави зробити наступні висновки на цей рахунок.

1. Практика роздержавлення власності і створення на її основі інших форм господарювання не довела своїх переваг як по економічним, так і по соціальним показникам.

2. У зв’язку з економічним становищем, яке змінилося, і погіршенням психологічного настрою населення в порівнянні з початковим періодом здійснення політики роздержавлення:

а) економічно та соціально доцільне встановлення мораторію на процес роздержавлення в сформованих формах і теперішніх методах – необхідно відійти від формального роздержавлення і здійснити додаткові дослідження ефективності підприємств після здійснення роздержавлення;

б) при проведенні роздержавлення власності варто виходити з рівня розвитку продуктивних сил і ступеня усуспільнення в тій або іншій сфері народного господарства.

3. В Україні необхідно створити регульовану ринкову економіку, у якій будуть діяти як потужний державний, так і недержавний сектори, що підпорядковані загальнодержавним цілям.

4. Вихід із кризового становища України пов’язаний із визначенням орієнтації на методологічні позиції, розробкою ефективних наукових методів господарювання.

5. Попередній висновок не свідчить про негативне відношення до закордонного досвіду взагалі, а тільки акцентує увагу на необхідність його творчого застосування.

6. Акцентується увага на важливості наукових оцінок значення відносин власності при здійсненні політики роздержавлення.

7. Дані досліджень свідчать, що здійснення процесу роздержавлення в Україні не проходить гладко, роздержавлення призводить до появи визначених соціальних проблем: посилення соціальної поляризації, росту диференціації прибутків населення й ін.

Важливе місце в подоланні негативних наслідків , які виникли в зв’язку з необ’єктивною оцінкою державного майна, що приватизується , на протязі усіх етапів приватизації, займає формування кваліфікованих кадрів. Створення в країні системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, зокрема фахівців з оцінки майна.

Окрім цього, нашій країні потрібна нова концепція приватизації, яка буде напряму пов’язана з галузевою політикою уряду. Необхідно розробити окремі програми розвитку в усіх галузях. Наряду з цим необхідно покращити систему державного управління по боротьбі з корупцією.

Отже, приватизація повинна бути не стільки джерелом бюджетних надходжень, скільки способом ринкової реструктуризації та капіталізації нашої економіки.

Перелік посилань

1. Основи економічної теорії: Підручник. У 2 книгах. Книга 1.: Суспільне виробництво. Ринкова економіка/ Євтушевський А.С. та інш.; під редакцією Ю.В.Ніколенка. – К.:Либідь,1988р.

2. Кучерявенко П.Х., Максименко Я.А. Роздержавлення власності в перехідній економіці України.-Харків:1997

3. Економіка України: підручник/до формування соціально-орієнтованої моделі приватизації. – К.: Національний економічний університет,1198 р.Заблоцкий Б.Ф., Кокошко М.Ф., Смовженко Т.С.- Львів: Львівський банківський колледж НБУ 1997 р .

4. Кучеренко О.В. Науково-методичні основи здійснення масової приватизації Україні.- К.:Либідь,1999 р.

5. Чижова В.І. Методологічні підходи

6. Дідівська Л., Головко Л. Державне регулювання економіки. К.: Знання-Прес, 2000. 209 с.