Экономические науки/ 10. Экономика предприятия

Чернуха Є.

Харківський національний економічний університет

Порівняльний аналіз методик оцінки фінансового стану підприємства

Оцінка фінансового стану підприємства є одним з найважливіших інструментів фінансового менеджменту, що надає можливість обґрунтування доцільності та вибору напрямків фінансових управлінських рішень. Однак слід зазначити, що в сучасних економічних умовах відсутня єдина універсальна методика оцінки фінансового стану. Це пояснюється тим, що фінансовий аналіз може проводитись різними суб’єктами, які мають різноспрямовані цілі, що й відображається на напрямках та інструментах оцінки фінансового стану. Проведемо порівняльний аналіз існуючих методик оцінки фінансового стану господарюючих суб’єктів, що діють на даний час в Україні. До таких методик слід віднести:

1) Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, затверджені Наказом Міністерства фінансів України та Фонду Державного майна України від 26.01.2001 № 49/121;

2) Методичні рекомендації щодо застосування критеріїв ефективності управління суб’єктами господарювання державного сектору економіки, затверджені Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції та Фонду державного майна від 18 грудня 2003 року № 375/2298;

3) Методика аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки – Наказ Міністерства фінансів України від 14.02.2006 № 170 «Про затвердження Методики аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки»;

4) Методичні рекомендації по виявленню ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій по приховуванню банкрутства, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства, Наказ Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14 (у редакції наказу Міністерства економіки України від 26.10.2010 № 1361) від 26.10.2010 № 1361.

Порівняння даних методик передбачає розгляд напрямків аналізу, що пропонуються для його проведення та показників, що є необхідними для розрахунків у процесі оцінювання фінансового стану підприємств.

За результатами порівняння можемо зробити наступні висновки.

Практично всі методики використовують показники, сформовані за наступним напрямками аналізу:

1) показники майнового стану (методики 1 та 3); 2) показники ліквідності (методики 1-4); 3) показники фінансової стійкості (платоспроможності) (методики 1-4); 4) показники ділової активності (методики 1 та 3); 5) показники рентабельності (методики 1-4).

До окремих показників, що не стосуються до жодного з цих напрямків, відносяться показники, що використовуються спеціально для оцінки ефективності діяльності державних підприємств (методика 2).

У методиці 1 основну увагу приділено показникам оцінки майнового стану підприємства, досить велика увага надається показникам ліквідності та платоспроможності, детально розглядаються та вивчаються показники оцінки ділової активності (оборотності). При цьому досить розгорнуто аналізуються показники рентабельності, тобто слід зазначити, що дана методика є однією з найбільш детальних та таких, що надають можливість комплексно та розгорнуто оцінити фінансовий стан досліджуваного господарюючого суб’єкта.

Методика 3 містить дещо менший набір показників, при цьому до аналізу пропонуються лише один коефіцієнт оборотності, два показники ліквідності та два – платоспроможності (фінансової стійкості). Показникам рентабельності, навпаки, приділено найбільшу увагу, що обумовлено специфікою даної методики – вона призначена для оцінки фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки, а проблема ефективності їх функціонування є однією з найбільш актуальних в сучасних умовах.

Методика 4 особливу увагу приділяє показникам ліквідності та платоспроможності і фінансової стійкості, а також рентабельності. Взагалі відсутні для розрахунку показники оцінки майнового стану підприємства, та показники оборотності. Це пояснюється, знову ж таки, цільовою спрямованістю даної методики – вона надає можливість виявити ознаки неплатоспроможності підприємства, та перевірити, чи відсутні ознаки прихованого або фіктивного банкрутства.

Методика 2 найбільше відрізняється від вищеперерахованих методик, оскільки за цільову спрямованість має оцінку ефективності управління суб’єктами господарювання державного сектору економіки. У ній використовується незначна кількість показників ліквідності, платоспроможності, рентабельності, відсутні показники оцінки майнового стану та ділової активності, однак виділені специфічні напрямки та показники аналізу, до яких відносяться встановлені обсяги (темпи росту) чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), встановлені обсяги (темпи росту) чистого прибутку, встановлені обсяги (темпи росту) податкових надходжень, встановлені обсяги (темпи росту) дивідендів державних приватизованих, казенних підприємств та їх об’єднань, коефіцієнт стійкості економічного зростання (відношення реінвестованого прибутку до величини власного капіталу), коефіцієнт Бівера, встановлені обсяги (темпи росту) дивідендів на державні акції (частки, паї) для господарських товариств, коефіцієнт інвестування.

Узагальнюючи аналіз всіх розглянутих методик, можемо відзначити, що серед найбільш часто вживаних показників слід виділити такі:

1) коефіцієнт покриття (використовується у всіх досліджуваних методиках); 2) коефіцієнт фінансування (фінансової стабільності, фінансової стійкості) (так само); 3) коефіцієнт рентабельності власного капіталу (так само); 4) коефіцієнт абсолютної ліквідності (методики 1, 3 та 4); 5) коефіцієнт рентабельності діяльності (так само). Таким чином, можемо стверджувати, що саме ці показники можуть використовуватись як основні в процесі оцінки фінансового стану підприємства незалежно від його форми власності, розміру, галузевої приналежності та інших специфічних ознак.