м.Чернівці

Буковинська державна фінансова академія,

Пілянська І.В., Романів Х.І.

Науковий керівник: Станко Г.В.

ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ

Розглядається стан інноваційної діяльності підприємств в Україні. Пропонуються заходи з удосконалення інноваційної діяльності підприємств.

Постановка проблеми. Для виходу України з економічної кризи необхідно обрати тип розвитку економіки, який забезпечить її існування та зростання у майбутньому. Таким типом розвитку є інноваційний. За умов кризи у країни стало вочевидь, що розвиток економіки країни залежить від рівня інноваційної діяльності кожного підприємства. Впровадження інновацій є головним чинником успіху підприємств та, як наслідок, розвиток країни в цілому.

На сучасному етапі ринкових перетворень дуже гостро стоїть проблема переходу матеріального виробництва на інноваційну модель розвитку. Це ефективний інструмент подолання негативних наслідків глибокої економічної кризи в АПК і радикального поліпшення показників розвитку виробництва, економічної безпеки країни і підвищення рівня і якості життя населення.

Інноваційний розвиток економіки – один із стратегічних пріоритетів України, важлива складова в процесі переходу нашої держави до нового етапу розвитку. Сьогодні одним з найактуальніших питань для України є подальший розвиток інноваційної діяльності, формування відповідної інфраструктури і підготовка кваліфікованих кадрів у цій сфері. Серед найголовніших цілей інноваційної політики в нашій державі є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного створення, розвитку та використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- і ресурсоощадних технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції. Без інновацій у сучасної держави не може бути гідного майбутнього. Залучаючи науку, науково-технічні розробки і передові технології, можна розраховувати на успіх у ринковій економіці.

Аналіз досліджень та публікацій з проблеми. Проблематиці інноваційно-інвестиційної діяльності приділяють велику увагу і зарубіжними, і вітчизняними вченими. На сьогоднішній день існує значна кількість робіт, присвячених різним аспектам інноваційно-інвестиційної діяльності. У їхньому числі роботи таких вчених і фахівців, як: Ж.А. Говоруха, І. А. Жукович, Ю. О. Рижкова, Г. М. Доброва, І.А. Павленко, Н.П. Резнік, О.М. Юркевич та інших.

Виклад основного матеріалу. Інноваційна діяльність підприємства забезпечує створення і поширення інновацій – нововведень у галузі техніки, технології, організації праці і управління, що засновані на використанні досягнень науки і передового досвіду, які задовольняють конкретну суспільну потребу. Саме інновації, стверджував М. Портер, здатні створювати конкурентні переваги підприємств [2, 107].

Інноваційна діяльність – це комплекс наукових, технологічних, організаційних, фінансових і комерційних заходів, спрямований на комерціалізацію накопичених знань, технологій і устаткування. Результатом інноваційної діяльності є нові або додаткові товари чи послуги, або товари і послуги з новими якостями.

Для України проблема розвитку інноваційної діяльності є надзвичайно актуальною, тому що проблема підвищення ефективності виробництва стоїть перед кожною підприємницькою структурою, оскільки переважна їх більшість утворена в процесі приватизації на базі колишніх державних підприємств. Проте варто зауважити, що інноваційний бізнес у країні дотепер розвинений слабко.

Треба зазначити, що майже всі підприємства працюють на застарілому обладнанні, а технології, котрі використовують у базових галузях, залишились на рівні досягнень науково-технічного прогресу 50-60-х років [2, 108].

Здійснення інноваційних заходів у складних умовах сучасної економічної ситуації об'єктивно пов'язане зі значними труднощами та фінансовими ризиками. Органи Держкомстату України здійснювали оцінювання чинників, що стримують інноваційну діяльність на промислових підприємствах. Аналіз статистичних даних свідчить, що фінансові труднощі найбільше впливають на процес науково-технічного розвитку виробництва. Група чинників, пов'язаних із низькою фінансовою спроможністю, характерна майже для всіх підприємств. Крім загальних причин нестачі власних коштів та неможливості залучення державних джерел фінансування, важливе значення має високий рівень кредитних ставок, що також впливає на відсутність коштів у замовника.

У своїй діяльності підприємства не так часто застосовують новинки. Здебільшого виникає потреба в оновленні існуючого устаткування. Адже дуже часто технологічні процеси виготовлення продукції використовуються тривалий термін, однак є і зворотний бік цього. У процесі своєї експлуатації воно постійно зношується і потрібно своєчасно оновлювати його. Це сприятиме підтриманню належної якості продукції. Профілактичні заходи та ремонт, а інколи модернізація устаткування дасть змогу підприємствам зберігати параметри технологічного процесу без відчутних змін.

Сучасний стан інноваційної діяльності в Україні визначається як кризовий. В основному інноваційну діяльність вітчизняних підприємств стримують такі чинники, як відсутність фінансування, високі кредитні ставки, недостатність інформації про ринки збуту, слабка зацікавленість виробників у впровадженні нових розробок, а також нестача коштів для розроблення та впровадження нововведень.

Один із найважливіших показників інноваційної активності − це питома вага підприємств, що займаються інноваційною діяльністю. Він дозволяє характеризувати ситуацію загалом, стан економіки в цілому, прослідкувати темпи технологічного переоснащення окремих підприємств [3, с. 24].

Виробництво, засвоєння і впровадження науково-технічних робіт, розповсюдження нових знань будуть можливі тільки при адекватній зміні форм і методів управління організаціями, які на різних етапах і з наростаючим темпом стануть провідниками фундаментальних і прикладних досліджень, технічних розробок і послуг, виконаних на промислових підприємствах. Обсяг інноваційних витрат у промисловості розглянемо в таблиці 1.

Отож розглянемо основні показники інноваційної діяльності підприємств України. Для цього потрібно дослідити кількість підприємств які займаються інноваційною діяльністю та суми витрат на неї.

Таблиця 1

Інноваційна активність підприємств в Україні

Джерела	Роки				Відхилення (+;-)
	2007	2008	2009	2010	2008-2007	2009-2008	2010-2009
Питома вага підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, %	14,2	13,0	12,8	13,8	-1,2	-0,2	1
Загальна сума витрат, млн. грн.	10850,9	11994,2	7949,9	8045,5	1143,3	-4044,3	95,6

Згідно даних таблиці 1 кількість підприємств, що займаються інноваційною діяльністю коливалася протягом аналізованого періоду. У 2010 році їх питома вага збільшилася на 1% у порівнянні з аналогічним періодом 2009 року. Для України це позитивно, хоча і ця зміна є незначною.

При цьому збільшилася і загальна сума витрат на інноваційну діяльність на 95,6 млн. грн. [8].

Отже, бачимо що у 2010 році в Україні відбулися позитивні зрушення пов’язані з інноваційною діяльністю.

Серед основних показників, що характеризують інноваційну діяльність, важливе місце займають витрати на інновації. Аналіз структури витрат за напрямками інноваційної діяльності у промисловості України показав, що основна частина фінансування використовується безпосередньо на процеси впровадження нововведень, які забезпечують коротший термін окупності вкладених коштів.

Таблиця 2

Джерела фінансування інноваційної діяльності

(млн.грн.)

Джерела	Роки				Відхилення (+;-)
	2007	2008	2009	2010	2008-2007	2009-2008	2010-2009
Власні	7999,6	7264,0	5169,4	4775,2	-735,6	-2094,6	-394,2
Державного бюджету	144,8	336,9	127,0	87,0	192,1	-209,9	-40
Іноземних інвесторів	321,8	115,4	1512,9	2411,4	-206,4	1397,5	898,5
Інші джерела	2384,7	4277,9	1140,6	771,9	1893,2	-3137,3	-368,7
Загалом	10850,9	11994,2	7949,9	8045,5	1143,3	-4044,3	95,6

За даними таблиці 2 видно різноманітні зміни джерел фінансування інноваційної діяльності, проте без розгляду їх структури, детально про якісь зміни говорити не можливо.

Таблиця 3

Структура джерел фінансування інноваційної діяльності

Джерела	Структура, %				Відхилення (+;-)
	2007	2008	2009	2010	2008-2007	2009-2008	2010-2009
Власні	73,7	60,6	65,0	59,4	-13,2	4,5	-5,7
Державного бюджету	1,3	2,8	1,6	1,1	1,5	-1,2	-0,5
Іноземних інвесторів	3,0	1,0	19,0	30,0	-2,0	18,1	10,9
Інші джерела	22,0	35,7	14,3	9,6	13,7	-21,3	-4,8
Загалом	100,0	100,0	100,0	100,0	Х	Х	Х

Із проаналізованої структури джерел фінансування інноваційної діяльності видно, що найбільшу питому вагу протягом усього аналізованого періоду займають власні грошові ресурси, на другому кошти іноземних інвесторів, а кошти державного бюджету на останньому місці. Тоді як у провідних країнах світу бюджетні кошти є основним джерелом фінансування інноваційної діяльності і вони лімітуються у законодавчому порядку. Конституцією Японії встановлено, що бюджетні кошти, які виділяються на розвиток фундаментальних досліджень, повинні становити не менше 3 % внутрішнього валового продукту.

Середнє зважене значення витрат із бюджету на інновації у провідних державах складає 2,37 % від обсягу ВВП країни.

Відповідно до Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» держава зобов’язана виділяти на ці потреби не менше 1,7 % внутрішнього валового продукту через систему базового та програмно-цільового фінансування. Причому частка видатків на інноваційну діяльність повинна зростати. Однак вимоги цього закону із року в рік порушуються, державне фінансування погіршується і нині фактично становить лише 1,37 % ВВП.

При цьому через збитковість українських підприємств окреме взяте підприємство самостійно забезпечити достатній рівень науково-дослідних робіт не взмозі.

В Україні основні перешкоди інноваційному розвитку пов’язуються з відсутністю:

− реальних механізмів об’єднання наявних ресурсів, їх концентрації на найбільш значних та перспективних напрямах розвитку;

− механізму стимулювання приватних компаній до збільшення фінансування здійснюваних ними досліджень і розробок;

− чіткої інноваційної політики, спрямованої на вирішення конкретних економічних проблем тощо [5, 123].

Для України досягнення суттєвих результатів у розвитку інноваційної сфери в найближчому часі представляється проблематичним у зв’язку з існуванням ряду факторів, стримуючих інноваційну активність. На сьогоднішній день можна виділити декілька ключових проблем щодо розвитку інноваційної діяльності підприємств України:

- політична нестабільність держави, яка негативного впливає на економіку України та створює несприятливі умови для формування та реалiзацiї iнновацiйної дiяльностi в Українi;

- інноваційна діяльність підприємства регулюється державними законодавчими актами, але фактично контроль та координація за здійсненням регулювання інноваційних проектів державою слабкі;

- відсутність власних інвестиційних ресурсів, достатніх для проведення курсу інноваційно-конкурентного розвитку;

- фінансові проблеми, тривалий період окупності нововведень, нестача особистих коштів підприємства;

- застаріле обладнання, втрата технологій;

- у зв’язку з фінансовою кризою у державі маємо високий процент по банківських кредитах, або неможливість отримання кредиту взагалі;

- проблеми підготовки та закріплення кваліфікованих кадрів у вітчизняній науці та промисловості (внаслідок низької заробітної плати та відсутності фінансування зі сторони держави у даний час молоді спеціалісти від’їжджають для роботи у західні наукові лабораторії, відбувається “відтік мізків” і старіння наукових кадрів) [6, 80].

З метою забезпечення динамічного та ефективного управління процесами інноваційного розвитку України, необхідно своєчасно вносити корективи в здійснювану державну інноваційну політику.

Результативність подальшого розвитку інноваційних процесів вітчизняних підприємств

залежить від багатьох факторів.

Необхідно впровадити основні заходи для досягнення стабілізації інноваційної діяльності:

- здійснювати більш чіткий контроль інноваційної діяльності зі сторони державних органів;

- впровадити інвестиційно-інноваційної моделі розвитку, у тому числі шляхом стимулювання внутрішніх інвесторів та реалізації інвестиційних проектів разом з міжнародними фінансовими організаціями;

- реформувати податкову систему у сфері інноваційної діяльності; визначити податкові пільги для підприємств з активною інноваційною позицією;

- забезпечити фінансову підтримку, здійснення позитивної кредитної політики у сфері інноваційної діяльності;

- заохочувати інвесторів вітчизняних та іноземних;

- формувати технологічну конкурентоспроможність підприємств (для розвитку конкурентоспроможності наукоємних галузей: авіакосмічної, суднобудування, виробництво складної військової техніки, систем управління, деяких видів оптичних приборів, нових літаків, ракет – необхідне широке міжнародне співробітництво, участь держави у міжнародних консорціумах);

- розвивати міжнародну співпрацю та спільне підприємництво.

Висновки. На наш погляд, держава повинна бути основним джерелом фінансування розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності. Важливим чинником для підвищення інноваційного рівня України є освоєння та застосування прогресивних технологій та наукомісткої продукції.

В процесі дослідження було виявлено, що порівняно з країнами Європи в Україні частка підприємств, які використовують в своїй діяльності інформацію від державних науково-дослідних інститутів і університетів вища. Але відсоток інноваційних підприємств, що користуються власними або приватними джерелами інформації(консультанти та консультаційні об’єднання) вище ніж відсоток тих, що використовують інформацію державного сектору, це свідчить про те, що зв’язок між державним та підприємницьким сектором досить обмежений.

Окрім фінансових перешкод підприємства, які здійснюють інноваційну діяльність (недостатність коштів в середині організації та посиленої конкуренції на ринках) мають проблеми в знаходженні партнерів для співпраці.

Відповідно, можна зробити висновки, що необхідно розвивати законодавчу базу для більш тісного співробітництва державного та підприємницького сектору, оскільки тільки при ефективному, стимулюючому розвитку підприємств Україна буде економічно стабільною та розвиненою.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 року, із змінами і доповненнями.

2. Говоруха Ж.А. Питання розвитку інноваційної діяльності підприємств України / Ж.А. Говоруха // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 8 – С. 107-115.

3. Жукович І. А. Інноваційна діяльність в українській економіці. Сучасний стан та проблеми / І. А. Жукович, Ю. О. Рижкова, Г. М. Доброва // Статистика України. – 2008. − № 1. – С. 24-28.

4. Наукова та інноваційна діяльність в Україні // Статистичний збірник. – К.: Держкомстат України, 2010. – 526с.

5. Павленко І.А. Інноваційне підприємництво у трансформаційній економіці України / І.А. Павленко; Київ. нац. економ. ун-т ім. Вадима Гетьмана. – К.: КНЕУ, 2008. – 248 c.

6. Резнік Н.П. Способи активізації інноваційних процесів на промислових підприємствах / Н.П. Резнік // Формування ринкових відносин в Україні. – 2009. – №10. – С.80-82/

7. Фінансове забезпечення науково-технічної інноваційної діяльності / О.М. Юркевич // Фінанси України. – 2010. – №6. – С.106-111

8. Офіційний сайт державного комітету статистики – ukrstat.gov.ua/