Економічні науки / 12. Економіка сільського господарства

Д.е.н., професор Мармуль Л.О.

Херсонський державний аграрний університет, Україна

Організаційно-економічні засади підвищення конкурентоспроможності зерновиробництва

Галузь зерновиробництва відіграє винятково важливу роль як виробничо-інтеграційне ядро ефективного функціонування галузей сільського господарства та провідний вектор нарощування експортного потенціалу України. Тому ідентифікація структури та структурних зрушень у зерновиробництві, оцінка інтеграційних та глобалізаційних процесів, моніторинг зернового ринку й обґрунтування стратегій розвитку галузі мають винятково важливе значення для формування її конкурентоспроможності та підвищення ефективності функціонування.

У широку розумінні у галузі виробництва зерна доцільно виділяти функціональні види діяльності: селекцію та насінництво, власне виробництво зернових та круп’яних культур, їх зберігання, первинну доробку, переробку та реалізацію. Організаційно структура зерновиробництва представлена державними кооперативними та приватними підприємствами й організаціями, різними за організаційно-правовими формами, повнотою технологічних процесів, фінансовою стійкістю, прибутковістю, розмірами виробництва. У вузькому розумінні вона представлена підгалузями відповідно до зернових культур.

В умовах здійснення процесів глобалізації та інтеграції державне регулювання галузі зерновиробництва суттєво впливає на стан та динаміку основних категорій конкуренції та конкурентоспроможності, їх чинників – попиту, пропозиції, кон’юнктури. Тому для ефективного та конкурентоспроможного ведення зернового виробництва важливим є: застосування різноманітних методів і важелів управління процесами реорганізації; здійснення реструктуризації і сегментації виробництва; інвестування фінансових, матеріально-технічних ресурсів у галузь; кооперування й інтегрування фінансових та матеріально-технічних зусиль як по горизонталі, так і по вертикалі. Відзначимо, що ефективність та конкурентоспроможність зерновиробництва формується в сучасних умовах конкурентного середовища господарювання. Вони є важливим проявом ринкових відносин у розвитку галузі зерновиробництва через здійснення наступних функцій: стимулюванні ефективності виробництва, продуктивності праці, регулювання галузі, оцінки форм господарювання, інноваційного забезпечення, адаптації, розподілу та контролю.

В умовах ринкових відносин всі господарюючі суб’єкти, у т.ч. й зерновиробники, повинні формувати конкурентоспроможність виробленої продукції, прибуток для функціонування та подальшого розвитку. Виробникові доводиться вибирати один із трьох методів конкуренції – конкуренцію в цінах, якості або в новій продукції. Це, значною мірою, визначає конкурентоспроможність зерновиробничої галузі. У загальному вигляді вона може бути визначена як порівняльна перевага стосовно конкурентів однієї галузі усередині країни й за її межами або усередині країни в порівнянні з імпортною продукцією.

Вищою формою конкурентоспроможності галузі зерновиробництва, безумовно, є конкурентоспроможність на світовому ринку. Світова економіка стає усе більше відкритою. Це обумовлено величезними досягненнями транспорту і зв'язку, скороченням простору й часу, поширення технологій, новітніх форм організації виробництва, соціальних стандартів. Всебічне використання системи факторів забезпечення конкурентоспроможності та ефективності зерновиробництва повинне ґрунтуватися, на нашу думку, на принципах відповідності розміщення та спеціалізації зерновиробництва наявним агрокліматичним умовам та ресурсам; раціонального ресурсовикористання та енергозбереження; створення рівних економічних умов зерновиробництва; розвитку взаємопов’язаного співробітництва з іншими підприємствами й організаціями інших галузей; оптимального розподілу доходів у галузі зерновиробництва з метою інвестування й використання для його розвитку; наявності вільних грошових коштів для нагромадження.

Для забезпечення конкурентоспроможності виробництва зерна необхідно здійснювати комплекси організаційно-економічних заходів на таких рівнях: управлінський, виробничий, маркетинговий. На управлінському рівні це забезпечення оптимальних обсягів виробництва зерна та його собівартості; виробничому - відповідності якості зерна встановленим стандартам та вимогам споживачів; маркетинговому - вивчення ринкової кон'юнктури та забезпечення реалізації виробленого зерна за максимальними цінами. Нами визначено, що перспективними у цьому відношенні є забезпечення розвитку селекції та оригінального й елітного насінництва, використання ресурсоощадних технологій, формування органічного виробництва зернових.

Визначаючи місце України на світовому ринку зерна, зазначимо, що в середньому за останні 10 років Україна зайняла одинадцяте місце по виробництву пшениці та сьоме місце по виробництву ячменю. Певний ріст даних показників розпочався в 2000 р., внаслідок чого Україні вдалося по виробництву пшениці увійти у чільну десятку, а по виробництву ячменю – у чільну четвірку. Одним з факторів, що впливає на систему економічних відносин і сприяє стабілізації зернового виробництва та його подальшому ефективному й конкурентоспроможному розвитку є інтеграція сільськогосподарських підприємств з підприємствами переробки та торгівлі зернопродуктами. Інтеграція обумовлена тими ж причинами, що й кооперація, тобто посиленням спеціалізації, розширенням виробництва, необхідністю узгодження дій у всій системі зерновиробництва.

Організація вертикально інтегрованих структур у зерновиробництві забезпечує можливість рівномірного розподілу прибутків, обмежує монополію у сфері переробки продукції та сприяє розширенню обсягів накопичення доданої вартості у сфері виробництва У процесі горизонтальної інтеграції є більша можливість об'єднання капіталів (агропромислового, фінансового, торгового) на різних циклах відтворення, що забезпечить взаємовигідні економічні відносини між учасниками інтеграційного процесу, які стають заінтересованими в об'єктивному встановленні ціни на зернову продукцію; орієнтацію інтеграційного механізму на економію витрат.

У методиці досліджень ефективності та конкурентоспроможності галузі зерновиробництва результативним є комплексне застосування методичних підходів загальнонаукового, традиційно аналітичного та ринкового характеру і відповідного їм інструментарію та показників. При цьому обов’язкове використання системного підходу, що означає комплексне дослідження явищ та елементів ринку у тісному взаємозв’язку. Даний підхід дозволяє враховувати вплив окремих чинників як на виробництво в цілому, так і на окремі його елементи. В той же час першочергове значення при дослідженні зернового ринку мають показники, які характеризують його основні параметри: попит, пропозицію, ціну та рівень конкуренції. Виробництво і ринок як системи передбачають взаємний вплив чинників, які їх формують. Виходячи з цього, у процесі наукових досліджень важливе місце займають такі методи визначення взаємозв’язку факторів його розвитку, як: кореляційно-регресійний аналіз, факторний аналіз, індексний аналіз. Доцільність використання кожного методу зумовлюється його придатністю у кожній конкретній ситуації.

Література:

1. Кваша С.М. Конкурентоспроможність вітчизняної сільськогосподарсь-кої продукції на світовому аграрному ринку/ С.М. Кваша, Н.Є. Голомша // Економіка АПК. – 2006. – № 5. – С. 99–104.

2. Ковбасюк О.О. Розвиток зернопродуктового підкомплексу України в сучасних умовах / О.О. Ковбасюк // Економіка АПК. – 2006. - № 7. – С. 122-127.