Августин Р.Р., Саприка О.Б., Галазюк Н.М.

Львівська комерційна академія

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ МОНОПОЛІЇ У СВІТОВІЙ

ЕКОНОМІЧНІЙ ДУМЦІ

Природні монополії є важливим сектором національної економіки. Оскільки вони виступають єдиними виробниками певних товарів (послуг), вони мають вагоме суспільне значення. Крім того, ці структури наділені потужною ринковою владою, тому всі інші господарюючі суб’єкти змушені враховувати їхню поведінку в процесі прийняття рішень.

Проблема монополії є проблематикою багатьох економічних досліджень. Еволюція наукових підходів до ролі і місця монополії в економічному житті суспільства відбувалася разом з розвитком ринкової економіки – від форм торгового обміну, які були предметом аналізу меркантилістів і досконалої конкуренції часів А.Сміта, до монополізованої економіки, що розглядалася у працях Дж. Робінсона і Е. Чемберліна та до складного переплетення ринкових структур, рівень монопольної прибутковості яких є предметом економічних досліджень у сучасній глобальній економіці.

Наприкінці ХVІІІ ст. найвідомішим представником класичної школи А. Смітом було створено всеохоплюючу картину досконалої конкуренції. Відоме смітівське правило „невидимої руки” спрямоване на користь механізмів саморегулювання. Проблема монополії знайшла своє відображення у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» лише в її протиставленні вільній конкуренції як утворення, не притаманне ринковій економіці. А. Сміт звернув увагу на найсуттєвіші недоліки монополії – монопольно високі ціни та низький обсяг виробництва, який не взмозі задовольнити попит населення на товари (послуги) монополіста. Він повністю усвідомлював необхідність участі держави в ринковій економіці і приділив цьому питанню багато уваги.

Сформована А. Смітом концепція досконалої конкурентної рівноваги набула подальшого розвитку в теорії добробуту В. Паретто та Л. Вальраса, згідно з якою стан загальної економічної рівноваги є принципово досяжним в умовах досконалої конкуренції. Цій теорії певною мірою вдалося пересилити критику опонентів концепції конкурентної рівноваги, які висували аргументацію на недосконалість ринкового механізму, узагальнюючи поняття неспроможності ринку як механізму спонтанної економічної організації.

Завершила набір інструментів для аналізу ринкових структур наприкінці ХІХ ст. теорія конкуренції, доповнена теорією монополії. Монополія у цій концепції розглядається як повна протилежність конкуренції, що стримує намір економічної системи до максимізації суспільного добробуту. Таких позицій на початковому етапі ринкової трансформації вітчизняної економіки дотримувалася більшість українських науковців. В якості основних постулатів теорія добробуту виносить за рамки загального правила такі явища економічного життя, як природна монополія і суспільні блага. Прихильники цієї концепції дотримуються точки зору, що як стосовно природних монополій, так і суспільних благ, справедливим є твердження, що виробництво в цих галузях економіки не сумісне з умовами сучасної конкуренції.

А. Маршал, наголошував, що дотування виробництва у галузях природних монополій еквівалентне перерозподілу частини купівельної спроможності з інших галузей. Тому, оцінюючи економічний ефект від її функціонування, необхідно співставляти його з сукупними втратами суспільної вигоди, пов’язаної зі скороченням задоволення купівельного попиту на продукцію інших галузей.

У 20-30-х роках минулого століття формується принципово новий напрям, який ґрунтується на розумінні того, що умови реалізації механізмів саморегулювання з допомогою цінової конкуренції вже відійшли в минуле, а конкурентна боротьба за умов монополізації ринків набула нових характеристик. Керуючись методологією неокласичної школи, Е. Чемберлін і Дж. Робінсон переглянули теорію про механізм функціонування ринку. Вони довели можливість досягнення економічної рівноваги за умов монополії та обгрунтували ідею про те, що монопольні переваги (здатність акумулювати значні інвестиційні ресурси та запроваджувати новітні досягнення науки і техніки) сприяють розширенню інвестиційного потенціалу суспільства. Крім цього, Е. Чемберліну і Дж. Робінсону вдалося спростувати думку про те, що монополізація економіки перешкоджає інвестуванню і звужує обсяги інвестиційної бази за рахунок цінової експансії. Таким чином, теорія Е. Чемберліна і Дж. Робінсона доводить, що виникнення монополії не скасовує суттєвих принципів організації ринкової економіки, а лише видозмінює їх. П. Самуельсон назвав цю концепцію революцією в економічній теорії.

Однією з найбільш поширених теорій, в яких монополія розглядається як рушійна сила суспільного розвитку є теорія ефективної конкуренції Йозефа А. Шумпетера. Монополію учений визнав рушієм суспільного розвитку, який створює можливість акумулювати величезні обсяги коштів для майбутніх інвестицій та інноваційних програм. Дослідження природи транснаціонального руху капіталу дозволило Е. Чемберліну, Й. Шумпетеру та Дж. Робінсону пояснити поведінку фірм-інвесторів та відхилення в закономірностях міжнародної міграції капіталів. Ними було започатковано основоположні засади трьох теорій: монополістичних переваг, теорії інтернаціоналізації та еклектичної теорії. Синтез маржинального, системного та інституційного підходів в економічній теорії дозволив отримати об’єктивну картину дійсності та позбавитися від застарілих думок по відношенню до проблеми ринкової влади.