Башнянин Г.І., Паласевич М.Б., Сіра Е.О.

Львівська комерційна академія

РОЛЬ НЕБАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ У ФОРМУВАННІ БАНКІВСЬКОГО КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ІНВЕСТИЦІЙНОМУ РИНКУ УКРАЇНИ

Невід’ємною складовою ефективної ринкової економіки є банківська система. Якщо банківська система перебуває у ринковому середовищі, то діяльність банків повинна відповідати принципам і законам конкуренції. Однією з визначальних особливостей банківської конкуренції на інвестиційному ринку є те, що банки вступають у конкурентну боротьбу не лише з банківськими установами, а й з небанківськими фінансовими організаціями – страховими компаніями, кредитними спілками, ломбардами, пайовими інвестиційними фондами тощо.

До початку трансформаційних процесів в Україні страхуванням займалася державна монополія  – Держстрах. Після розпаду Радянського Союзу і до 1993 року в державі було створено 455 страхових компаній. До 1 січня 1995 р. їх кількість зросла до 655 компаній. Проте, з підвищенням мінімального розміру статутного фонду страхової компанії їх чисельність суттєво скоротилася. Станом на 1.01.2011 р. в Україні було зареєстровано 456 страхових компаній. На думку експертів, у поточному році їх число, швидше за все, буде скорочуватися, прихід нових гравців малоймовірний через низьку привабливість страхової сфери для інвесторів.

Наприкінці 2010 р. до Державного реєстру фінансових установ було внесено інформацію про 1980 небанківських кредитних установ, що на 28 одиниць менше, ніж у попередньому році. З них: 659 – кредитні спілки, 426 – ломбарди, 221 – фінансова компанія, 101 – недержавний пенсійний фонд, 43 – адміністратори недержавних пенсійних фондів.

Поточний стан справ у секторі кредитних спілок України виглядає невтішним. На кінець 2010 року їх налічувалося 659 одиниць (на 12,7% або 96 одиниць менше, ніж на кінець 2009 року). Впродовж 2010 року чисельність членів кредитних спілок зменшилася на 28,3%: на 31 грудня 2010 р. їх налічувалося 1570,3 тис. осіб, з них 343,0 тис. осіб, або 21,8%, – члени кредитних спілок, які мають чинні кредитні договори, та 78,9 тис. осіб (5,0%) – члени спілок, які мають внески на депозитних рахунках. Негативна динаміка кількісних показників розвитку кредитних спілок обумовлена істотним погіршенням їх фінансового становища за період кризи, суттєвим зниженням показників платоспроможності та ліквідності. Невиконання заходів впливу, що раніше застосовувалися до кредитних спілок, призвело до посилення контролю з боку держави та, як наслідок, виключення інформації з Державного реєстру фінансових установ і анулювання свідоцтва про реєстрацію фінансової установи кредитним спілкам у зв’язку із систематичним невиконанням заходів впливу та відсутністю за заявленим місцезнаходженням.

Протягом 2009-2010 рр. система кредитних спілок України демонструвала динаміку до зниження абсолютних показників діяльності. Певні позитивні зрушення відбулися лише в ІУ кварталі 2010 року. Так, загальний обсяг активів кредитних спілок протягом 2010 р. зменшився на 18,6% і на кінець року становив 3432,2 млн грн, але впродовж ІУ кварталу порівняно з першим кварталом відбулося накопичення капіталу на 71,8% (або 466,1 млн. грн.). Загальний обсяг капіталу кредитних спілок зріс протягом року на 49,5% і на 31 грудня 2010 р. становив 1117,3 млн грн. Найбільшу питому вагу в його структурі займала частка пайового капіталу (82,1%).

Впродовж 2010 р. кредитні спілки надали своїм членам кредитів на суму 3349,5 млн грн. Загальна сума заборгованості 343,0 тис. членів кредитних спілок, що мали чинні на кінець 2010 р. кредитні договори, становила 3349,5 млн грн, тобто в середньому кожен член-позичальник кредитної спілки мав боргу в сумі 9,8 тис. грн. (у 2008 році 9,6 тис. грн.) Обсяг залучених внесків на депозитні рахунки зменшився в порівнянні з попереднім роком на 34,3% і становив станом на 1 січня 2011 року 1945,0 млн. грн.

З огляду на вищезазначене, можна зробити висновок, що незважаючи на те, що кредитні спілки поступово активізували свою діяльність для подолання наслідків світової фінансової кризи і задоволення потреб своїх членів у наданні фінансових послуг, відновити втрачені конкурентні позиції їм так і не вдалося.

Вагомим конкурентом банків на інвестиційному ринку є ломбарди. До початку 90-х років ХХ століття державні ломбарди були монополістами на ринку заставних позик. Однак з появою приватних ломбардів їх монополістичні позиції похитнулись. На сьогоднішній день в Україні діє близько 426 ломбардів, що на 53 установи (або на 14,2%) більше, ніж за аналогічний період попереднього року. Тенденція до зростання кількості ломбардів пов’язана, перш за все, із забезпеченням ними першочергових потреб громадян у грошових коштах, на які завжди є попит, оскільки механізм отримання ломбардних позик дуже простий: від клієнта вимагають тільки паспорт. Проте, для утвердження власного становища на ринку ломбардам доводиться вирішувати чимало проблем, зокрема: як знайти інвестора, який би підтримував ломбард у стабільній прибутковій формі; як завоювати своїх клієнтів, оскільки в містах клієнтура уже поділена; як привернути клієнтів у нових спальних районах.

Активним учасником інвестиційного ринку України є населення. Його роль як учасника інвестиційного ринку постійно зростає, водночас зростає роль населення серед суб’єктів інвестування коштів в економіку України. Йдеться передусім про інвестування коштів у цінні папери, банківські метали, будівництво житла, власну справу тощо. Останнім часом одним із найбільш дохідних способів розміщення вільних коштів населення стало вкладання в акції промислових підприємств. Однак для більшості дрібних приватних інвесторів вони не доступні, оскільки в Україні дуже мало брокерських фірм, які погоджуються здійснювати на замовлення інвесторів купівлю-продаж акцій вартістю до 10 тис. дол. Головною причиною цього є фінансові витрати, які брокери перекладають на клієнта. В середньому такі витрати можуть коливатися у межах від 100 до 200 дол. на місяць. При інвестиціях у сумі 100 тис. дол. вони незначні, але при сумі, меншій за 10 тис. дол., вони можуть досягати 20%, що робить такі інвестиції неефективними та недоцільними.

Більш демократичними щодо обсягів інвестицій є пайові інвестиційні фонди, однак і вони мають свої недоліки, оскільки: по-перше, активи цих фондів невеликі, а частка коштів приватних інвесторів у їх сумарних активах незначна; по-друге, фізичні особи оподатковуються за сумою доходу, який отримується на ринку цінних паперів, а не за сумою реального прибутку, що не сприяє розвитку приватного інвестування на ринку цінних паперів, який вимагає проривних реформацій з боку усіх трьох гравців: держави, професійних учасників ринку і самих приватних інвесторів.

Таким чином, проведений аналіз дає підстави стверджувати, що визначальною особливістю банківського сектору в Україні є те, що він майже не зазнає конкуренції на інвестиційному ринку з боку небанківських фінансових установ, які не набули істотного розвитку. Однак, на нашу думку, з часом українські банки матимуть серйозних конкурентів на ринку інвестицій, якими будуть: страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди і компанії, ломбарди, довірчі товариства, кредитні спілки тощо.

Література

1. Борисенко З.М. Основи конкурентної політики : [Підручник] / З.М. Борисенко – К.: Таксон, 2004. – 704 с.

2. Сива Т.В. Конкуренція на ринку банківських послуг / Т.В. Сива // Фінанси України. – 2002. – №7. – С.127–132.

3. Огляд ринків фінансових послуг та підсумки діяльності небанківських фінансових установ, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснюється Держфінпослуг, 2010. – К., 2011. – 73 с.