ДЕРЖАВНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Ас. Макар О.П.

Львівський державний інститут новітніх технологій та управління

ім. В. Чорновола

Проблема державних запозичень є актуальною сьогодні, адже в кожній державі існує необхідність у залученні додаткових зовнішніх коштів. Зовнішні запозичення формують зовнішній борг країни, який вона повинна обслуговувати і який чинить прямий та опосередкований вплив на елементи економічної системи, зокрема на державний бюджет, грошово-кредитну та валютну систему, рівень інфляції, внутрішні та зовнішні заощадження, іноземні інвестиції та в цілому на економічний розвиток країни.

Важливим аргументом на користь державних позик є те, що державне запозичення під час економічних спадів слугує цілям стабілізації економіки, бо перешкоджає різкому падінню сукупного попиту. Позитивний вплив дефіцитно-фінансових видатків посилюється дією ефекту мультиплікатора: зростання державних видатків викликає кількаразове зростання сукупних витрат, а отже, й обсягу ВВП.

Враховуючи, що зовнішні запозичення являють собою фактичне вивезення капіталу з країни, оскільки є, по суті, продажем нерезидентам (навіть, якщо вони є підставними особами резидентів) права на отримання частини прибутку резидентів України, тобто декапіталізацію національної економіки, обсяг зовнішньої заборгованості України повинен підтримуватись на відносно невисокому рівні.

Боргове фінансування дефіциту бюджету видається припустимим понад межі потреб обслуговування попередніх заборгованостей, лише якщо воно формує потенціал майбутнього розвитку. Йдеться як про здійснення прямих бюджетних інвестицій, так і про створення умов для стійкого, швидкого та якісного економічного зростання економіки в цілому. Такі умови можуть, зокрема, полягати у поліпшенні виробничої, транспортної, енергетичної, інформаційної та іншої інфраструктури. До цього варто відносити частину інвестицій у розвиток людського капіталу, зокрема – у сфері підготовки та перепідготовки працівників згідно вимог ринку праці, розвитку відповідних освітніх закладів. Непродуктивним є боргове фінансування статей споживчого спрямування. Видатки на споживання мають стимулюючий сенс у разі еластичності пропозиції. Між, тим приріст приватного споживання відбувається по галузях, які є неконкурентоспроможними на внутрішньому ринку. Відтак дефіцитне фінансування підвищує “номінальний” попит, але не підвищує “реальний”, що створює потенційну можливість зростання інфляційних тенденцій та погіршення зовнішньоторгівельного балансу.

Стратегічним завданням боргової політики має бути пошук оптимального співвідношення між борговим та податковим фінансуванням бюджетних видатків. У короткостроковому періоді залучення позичкових ресурсів дає можливість знизити фіскальне навантаження на національну економіку в розрахунку на спрямування додаткових коштів, які залишаються у суб’єктів господарювання, на їхній розвиток. Таким чином фінансування поточних бюджетних видатків здійснюватиметься за рахунок майбутніх ресурсів розвитку, а отже, економічний розвиток гальмуватиметься у довгостроковій перспективі.

Виходячи з вищесказаного, стратегія формування і обслуговування ринку державних запозичень повинна базуватися на науково обґрунтованих засадах. Структура і розмір державного боргу мають прогнозуватися на часовому інтервалі в декілька років та навіть десятиріч з тим, щоб забезпечити збалансований бюджет, стабільне економічне зростання й потужну фінансову систему. За відсутності такої стратегії економічна криза загострюватиметься, а державний борг зростатиме.

Проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. До основних завдань, на яких варто зосередити увагу при вироблені стратегії боргового управління, слід віднести:

- визначену граничну межу частки зовнішнього та внутрішнього боргу та витрат на їхнє обслуговування в структурі державних витрат;

- подальше зниження вартості обслуговування державного боргу та подовження терміну запозичень;

- поєднання ринкових та інституціональних механізмів управління державним боргом;

- використання світового досвіду врегулювання боргу.

Спираючись на іноземний досвід управління державним боргом, слід акцентувати увагу на застосуванні методу “цільових орієнтирів” (benchmarking) в оцінці ефективності боргової політики, на основі якого може здійснюватися неупереджена оцінка ефективності боргової політики. Між тим, його застосування стандартних схем та процедур: довгострокового викупу, використання деривативів при емісії боргових зобов’язань, хеджування та сек’ютиризації боргу.

Література:

1. Особливості та пріоритети боргової політики України. Гальчинський А.С., Варналій З.С., Майстришин В.Я. та ін. Аналітична доповідь. - К., 2004 р.c.42-43.

2. Рожко О.Д. Державний борг у забезпеченні економічного зростання // Фінанси України - 2003 - № 1 - c.84-85

3. Бондарук Т.Г. Зовнішній державний борг України та механізм його обслуговування // Фінанси України. – 2001. – №5. – с. 94 – 97.

4. Іваницька О. Зовнішній борг і проблеми економічного розвитку // Вісник НБУ, –2001 – № 2.- с. 44-45.

5. Базілевич Д.С. Проблеми врегулювання зовнішньої заборгованості в деяких країнах з перехідною економікою \\ Вісник соціально-економічних досліджень. - 2007. - № 16. - c. 41- 43.