Боднарюк А.Г.,Миронюк І.В.

Науковий керівник: Ворошан А.Д.

Буковинська державна фінансова академія м.Чернівці

Політична корупція в умовах економічної демократії

Основні проблеми існування, відтворення та попередження корупції досліджуються науковцями, у тому числі й вітчизняними, досить давно. Але й досі поняття політичної корупції є дискусійним – дослідники сперечаються щодо предмету, характерних рис та критеріїв цього явища, хоча воно досить широко вживається як в наукових працях, так і в сучасному політичному дискурсі. Розглядаючи пропозицію відносити до політичної корупції всі корупційні діяння, що мають політичне підґрунтя, дослідники вирізняють серед них сфери суспільних відносин, які є найбільш вразливими щодо корупції й водночас найтісніше пов'язані з політичною діяльністю, – діяльність політичних партій, виборчий процес, законодавчий процес, приватизація, бюджетний процес.

Проблеми ефективної протидії політичній корупції обговорювались зарубіжними фахівцями ще на початку ХХ ст. у зв'язку із випадками продажності виборних посадових осіб в органах державної влади в США. Однак політична корупція, як самостійний вид корупційних правопорушень та злочинів, а також як самостійне політико-правове й соціальне явище, розглядається не часто.

Отже спробуємо висвітлити та узагальнити окремі аспекти політичної корупції, її специфічних рис прояву та чинників розвитку в умовах сучасної демократії.

Так, дослідженням основних проблем існування, відтворення та попередження корупції в останні роки займаються такі українські дослідники: М.Корнієнко, М.Мельник, Н.Матюхіна, А.Редька, А.Сафоненко, О.Свєтлова, В.Тація, О.Терещук, М.Хавронюк, В.Чехович. Осмисленню змісту і сутності корупції значну увагу приділили зарубіжні вчені – К.Абдієв, А.Буров, Б.Волженкін, Л.Гевелинг, П.Джерелі, С.Ліпсет, О.Нікелін, Л.Петтер, М. Джонстон, Дж.Скотт.

Наприклад, М. Джонстон у своїй праці «Політичні наслідки корупції» визначає чотири головні її типи:

– Хабарництво у торгівлі, пов'язане з функціонуванням чорного ринку, протизаконними фінансовими та майновими операціями, ухиленням від сплати податків, фальсифікацією фінансових документів.

– Патронажна система, що виникає, як правило, тоді, коли реалізація незаконних угод концентрується в руках обмеженої кількості осіб або організацій. Діячі, які контролюють патронажні системи, намагаються монополізувати владу аж до встановлення повного контролю за діяльністю легітимного уряду.

– Непотизм (дружба або кумівство) призводить до виникнення несправедливих великих поступок при укладанні угод, призначення родичів на вузлові посади в системі управління, пільгової купівлі власності, доступу до твердих валют тощо.

– Кризова корупція – робота великої кількості бізнесменів в умовах ризику, коли предметом купівлі-продажу стають рішення офіційних органів, які можуть призвести до великих економічних зрушень або змін у країні (державні гарантії інвесторам, процес приватизації, принаймні та його частина, що отримала назву прихватизації).

Політична корупція охопила всі гілки та інститути державної влади, місцевого самоврядування і є головною перепоною на шляху подальшого економічного розвитку України, як повноцінної демократичної держави. Можна стверджувати, що саме політична корупція стала головною причиною економічної кризи 2008р., а в ширшому контексті – не дозволила Україні використати шанс на здійснення радикальної внутрішньої модернізації і наближення до європейських стандартів у різних сферах суспільно-господарського розвитку [1, с. 122].

На сьогодні Україна підтвердила свою участь у низці антикорупційних програм, які здійснюються на міжнародному рівні: у вересні 2003 року Україна приєдналася до Стамбульського плану дій по боротьбі з корупцією; у 2006 році Україна приєдналася до Групи держав Ради Європи проти корупції (GRECO); окрім цього, Україна долучилася до фінансування антикорупційних заходів в рамках Порогової програми американської державної корпорації “Виклики тисячоліття” [3].

Згідно міжнародної експертної організації Transparency International, цьогорічний індекс поширення корупції України становив 2,5 (за шкалою від нуля до 10, де 0 означає найвищий рівень сприйняття корупції, а 10 – найменший; водночас індекс нижче межі 3,0 є показником «галопуючої» корупції).

Якщо врахувати думки громадян, то найбільш корумпованими інститутами державної влади є: Верховна Рада України (54,2%), Кабінет міністрів України (44,9%), Державна автомобільна інспекція (57,5%), міліція (54,2%), суди (49%), прокуратура (42,9%), митна і податкова служби (40,3%). А також: медичні (54%) і вищі навчальні заклади (46,3%). Найменш корумпованими на сьогоднішній день з-поміж державних установ, громадяни вважають органи місцевого самоврядування (32,4%) та Президента України (36,8%) [2, с. 18].

Останнє, в свою чергу, свідчить про те, що саме інститут президентства з-поміж усіх інших органів влади найбільшою мірою відповідає суспільним очікуванням щодо ініціювання антикорупційних заходів.

Основні ознаки політичної корупції:

- солідарність політико-фінансових груп в незаконному використанні коштів держбюджету, укладання збиткових для держави угод, невигідна для держави приватизація. Прийняття указів, законів, нормативних актів в інтересах певних груп інтересів, фінансово-промислових груп;

- завоювання та утримання влади і впливу як для правлячої верхівки, так і для так званої опозиції. В даному випадку корупція є стимулом;

- корупція як фактор загострення протистояння фінансово-промислових груп призводить до дестабілізації країни, викривлюються пріоритети економічної діяльності та соціальної політики;

- державні рішення вмотивовані інтересами вузького кола осіб;

- недбале ставлення до довгострокових цілей;

- номенклатурні привілеї та пільговий доступ до громадських ресурсів;

- депутатська недоторканість та привілеї.

Живильним середовищем політичної корупції за умов демократії є:

• низький рівень політичної культури суспільства;

• надмірне й активне втручання держави в економіку й приватне життя громадян, що призводить до ослаблення ринкових регуляторних механізмів, підміні їх жорстким нормативним регулюванням держави;

• непрозорість системи державного управління та прийняття рішень на національному, регіональному й місцевому рівнях[4].

Для нівелювання цих негативних чинників в Україні має здійснюватися ефективна антикорупційна політика. Як свідчить аналіз світового досвіду, найбільш придатною інституцією антикорупційної політики є Міністерство юстиції.

Що стосується вдосконалення такого компоненту протидії корупції як вдосконалення кримінальної (антикорупційної) юстиції в поєднанні з формуванням антикорупційної культури в Україні, то тут варто здійснити наступні заходи:

1. В рамках кримінальної юстиції створити спеціальну підсистему антикорупційної юстиції, яка включала б: 1) відповідні правові норми різноманітних галузей права, спрямовані на протидію корупції – як на запобігання її, так і на забезпечення відповідальності за корупцію; 2) відповідну компетенцію для антикорупційних інституцій, необхідну для ефективної протидії корупції; 3) відповідне фінансове, технічне, науково-методичне, експертне та інше забезпечення антикорупційної юстиції.

2. Створити в Україні функцію (у Міністерстві юстиції Україні) постійного науково-експертного забезпечення протидії корупції, в тому числі вивчення і впровадження в життя зарубіжного досвіду протидії корупції, зокрема діяльності антикорупційної юстиції.

3. В зв'язку з особливостями корупційної злочинності, в Україні має бути створена спеціальна система органів антикорупційною юстиції, пристосованих для виконання функції розслідування саме корупційних злочинів (з урахуванням, наприклад, досвіду ФБР у США).

4. Кримінально-правові норми, що передбачають кримінальну відповідальність за корупційні злочини, можуть ефективно застосовуватися лише за умови належного розвитку іншого (паракримінального) законодавства: конституційного, цивільного, адміністративного, фінансового, господарського, земельного, муніципального, податкового тощо. Тому це законодавство має бути приведене у стан, який створював би можливість ефективного застосування кримінального законодавства.

6. Слід було б також передбачити в Кримінальному кодексі України відповідальність за купівлю-продаж голосів у виборних (представницьких) органах, в тому числі органах місцевого самоврядування.

8. Варто розробити і запровадити комплексні технології протидії корупції по основним сферам: державне управління, місцеве самоврядування, правосуддя, будівництво, освіта, медицина і т.п. Ці технології мають складатися з комплексу адекватних заходів, керованих з єдиного спеціального органу: аналітика, експертиза, розвідка, розслідування, судівництво і т.п. [5].

Таким чином, політична корупція є вимушеною платою за економічну демократію, що обов'язково супроводжує ринкову економіку, оскільки в основі сучасної представницької демократії лежить принцип політичної конкуренції, а боротьба за виборців між різними політичними силами формує своєрідний тіньовий ринок, на якому товаром є програми й обіцянки політиків і партій, а грошима – голоси виборців, то й політична корупція повністю відповідає такій системі ринкових цінностей, займаючи свою нішу на ринку політичних послуг. У цьому контексті політики виступають як бізнесмени або менеджери з усіма притаманними такому роду діяльності якостями.

Список використаних джерел:

1. Закон України “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №34. – Ст. 266.

2. А. Чернова. Національна безпека і оборона // Політична корупція в Україні: суб’єкти, прояви, проблеми протидії. – Центр Разумкова, 7-е изд. – 2009, 84 ст.

3. Савчук, М.П. Сучасний стан правового розуміння корупції, її змісту та сутності. // Економіка та держава . – 2010 . – N5 . – С.101-102.

4. Стан корупції в Україні: результати загальнонаціонального дослідження/[Електронийресурс]/Режимдоступу:http://www.guds.gov.ua/document/69743/pace_ukr_katalog_small.pdf/.

5. Стан корупції в Україні: результати загальнонаціонального дослідження. [Електронныйресурс].Режимдоступу:http://www.president.gov.ua/content/anticorruption.html/.