Крамаренко І.Ю. студентка групи БС-10-СА,

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Фірсов Д. В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Фінансове посередництво в Україні

Актуальність і гострота проблеми взаємодії фінансових посередників на шляху поліпшення інвестиційних процесів в Україні свідчить про об’єктивну необхідність подальшого теоретико-методологічного дослідження інституційної структури фінансового ринку та в проблемі становлення і розвитку фінансового посередництва в Україні. Серед авторів котрі висвітлювали ці питання, - В.Т. Александров, В.Д. Базидевич, О.А. Білоус, О.Д. Вовчак, О.І. Ворона, А.С. Гальчинський, Дж. Доллан, С.П. Зубик, М. Лівінгстон, І.О. Мітюков, Я М. Мір кін, О.Л. Смирнова, М.І. Савлук, В.М. Шелудько, З.С. Шершньова [2]. Тому мета роботи полягає у визначення стану розвитку посередництва на фінансовому ринку України, характерних особливостей трьох головних секторів фінансового посередництва: банківського, фондового і страхового.

Відповідно виникають проблеми, що стримують розвиток фінансового посередництва: розрізнене відомче регулювання та нагляд за фінансовими посередниками; полярність між банками та небанківськими фінансовими інститутами внаслідок чого значні переваги з усіх напрямів фінансових послуг мають банківські установи.

Отже, як відомо, фінансове посередництво припускає функціонування як банків так і небанківських установ з метою задоволення економічних потреб, суб’єктів фінансового ринку шляхом надання їм відповідних послуг. Сукупність банківських і небанківських установ як економічних одиниць фінансового сектору, що забезпечують рух кредитних ресурсів від позикодавців до позичальників, прийнято називати фінансовими посередниками.

У вітчизняних працях, присвячених дослідженню фінансового ринку, найпоширенішою є класифікація фінансових інститутів за критерієм участі в формуванні пропозиції грошей:

1) Банківські інститути, котрі через депозитний і грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на позицію грошей у країні. До них відносять центральний банк, універсальні комерційні, іпотечні та ощадні банки.

2) Спеціалізовані небанківські фінансові інститути, або парабанки, не спроможні впливати на пропозицію грошей у країні.

Розглянемо детальніше основні види небанківських фінансових інститутів. Страхові компанії – це фінансові посередники, які спеціалізуються на наданні страхових послуг. Їх діяльність полягає у формуванні на підставі договорів з юридичними і фізичними лицями спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання певних подій. Пенсійні фонди - це фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб до цільових фондів, з яких здійснюються пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку. Ломбарди спеціалізуються на видачі позик населенню під заставу рухомого майна. Факторингові компанії – фінансові посередники, які спеціалізуються на придбанні у фірм прав на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Лізингові компанії спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування (транспортних засобів, устаткування, машин) та передачі їх в оренду фірмам-орендарям для використання у виробничій діяльності, які поступово оплачують їх вартість протягом певного терміну. В Україні лізинг розвинутий слабо, проте має добрі перспективи в умовах економічного зростання, особливо в сільському господарстві і малому бізнесі. Інвестиційні фонди (банки, компанії) – це фінансові посередники, які спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного призначення. Вони спочатку акумулюють грошові кошти дрібних приватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції інших корпорацій і в державні цінні папери. В Україні ці фонди не грають істотної ролі на грошовому ринку. Для їх розвитку відсутні достатні умови. Фінансові компанії мають ту особливість, що мобілізовані кошти направляють в позики фізичним і юридичним особам для придбання товарів виробничого і споживчого призначення. Активи фінансових компаній достатньо диверсифіковані, що сприяє ослабленню кредитних ризиків і захисту інтересів їх вкладників. Кредитні кооперативи (спілки, союзи) – це посередники, які працюють на кооперативних умовах і спеціалізуються на задоволенні потреб в кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу всіх форм власності, фермерських, домашніх господарств, фізичних осіб [2].

Згідно з існуючою типологізацією інституційна структура українського фінансового ринку належить до транзитного типу, який отримав розвиток у постсоціалістичних країнах. У рамках цієї структури загальна ефективність фінансових посередників у сфері трансформації капіталу суттєво знижується, оскільки їй притаманний інвестиційний характер і значна кількість взаємопов’язаних факторів що стримують розвиток фінансових інститутів і негативно впливають на становлення ринкового механізму перерозподілу ресурсів. Так, окрім Закону України «Про банки і банківську діяльність», встановлено ряд вимог щодо регулювання банківської діяльності також постановою правління НБУ «про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні» № 368, в якій регламентовано порядок розрахунку нормативів їх діяльності. Вимоги стосовно небанківських фінансових інститутів менш жорсткі. Зокрема, Законом України «Про державне пенсійне забезпечення» порушено питання про роль страхових компаній у системі недержавного пенсійного забезпечення та регламентовано чисельні норми щодо адміністративного та фінансового управління активами цих установ [3].

Діяльність банків та банківське посередництво відповідно до законодавчо наданих повноважень здебільшого одноосібно регулює Національний банк України (нагляд за операціями банків на фондовому ринку здійснюється разом із державною комісією з цінних паперів і фондового ринку – ДКЦПФР). Натомість державне регулювання небанківського посередництва більш диференційоване. Тобто маємо розрізнене відомче регулювання та нагляд за фінансовими посередниками, внаслідок чого їм доводиться функціонувати в умовах недопрацьованих правил гри. Економічна трансформація, зумовлюючи потребу в масштабних інвестиціях, вимагає здійснення адекватних заходів щодо вдосконалення й розбудови інституційної структури фінансового ринку. При цьому підвищення ефективності функціонування системи фінансових інститутів полягає не лише в удосконаленні банківської системи, а й у формуванні та розбудові інших інститутів фінансового посередництва [1].

Особливості розвитку фінансового посередництва в Україні зумовлені внутрішньою перебудовою самої економіки, в результаті чого сформувалася специфічна система, для якої характерно полярність між банками та небанківськими фінансовими інститутами. Значні переваги з усіх напрямів фінансових послуг мають банківські установи. Нині перелік послуг, які надають банківські інститути, став настільки широким і різноманітним, що зрештою неможливо до кінця визначити сутність категорії «банк» [1]. Тому для більшості банки стали просто фінансовими посередниками, а зарубіжні дослідники визначають їх як «канал, який забезпечує рух фінансових ресурсів від їх власників до їх споживачів без будь-яких подальших виправдань і податкових обґрунтувань» [2]. Щодо небанківських фінансових установ, то в нашій країні їх конкурентний рівень порівняно з банками досить низький. А проте цілком реально є перспектива створення в майбутньому потужного небанківського сектору, і важливу роль у цьому процесі повинні відіграти саме банки.

Отже, можна зробити висновок, що процес ринкової трансформації зумовлюючи потребу в масштабних інвестиціях, потребує реалізації комплексу адекватних і ефективних заходів, спрямованих на вдосконалення інституційної структури фінансового ринку України та визначення ключових факторів успіху взаємодії фінансових посередників, які дозволять суб’єктам фінансового сектору досягти лідируючих позицій на інвестиційному ринку конкурентних преваг. Водночас удосконалення систем фінансового посередництва має полягати не тільки в поліпшенні банківської системи а й в обов’язковому формуванні та перебудові інших альтернативних фінансових установ. Українські банки тяжіють до універсального, європейського темпу діяльності, у багатьох випадках експансійно пропонуючи диверсифікований набір послуг. Унаслідок інституційно обмежується конкурентна спроможність небанківських структур, які розвиваються у фарватері і водночас споріднено з банками.

Список використаної літератури:

1. Енциклопедія банківської справи / Редкол.: В.С. Стельмах та ін. – К.: Молодь; Ін Юре, 2001. – 680 с.

2. Канєєва І.І. «Гроші та кредит». Донецьк, 2010.

3. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 №2121-14. – http://www.rada.gov.ua.