Механізм управління державним боргом

Янів Ірина

Буковинська державна фінансова академія

м.Чернівці

Науковий керівник: Мінасян В.Л.

Стаття присвячена висвітленню: 1)сутності, необхідності та характеристиці; 2)аналізу державного боргу України. Визначено сутність державного боргу та дана його класифікація за різними ознаками. Дано характеристику стану державного боргу України в розрізі прямого, гарантованого боргу, внутрішнього і зовнішнього. Здійснено короткий аналіз відношення державного боргу України до ВВП України та показано майбутні тенденції боргової залежності країни.

Постановка проблеми. Управління державним боргом, який є засобом покриття дефіциту бюджету держави та інструментом стабілізації фінансового ринку набуває особливо важливого значення у період трансформації національної економіки та розвитку товарно-грошових відносин. Розмір державного боргу, його динаміка і структура, темпи їх росту є показниками фінансового стану держави та ефективності державної боргової політики. Тому визначення основних пріоритетів державної боргової політики, зокрема щодо пропорцій і порядку здійснення зовнішніх та внутрішніх запозичень, є необхідним і актуальним.

Мета статті. Дослідження сутності державного боргу, його необхідності та сучасної характеристики державного боргу України.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Державний борг є предметом дослідження і дискусій багатьох вчених, управління державним боргом розглядають як з точки зору важливості для фінансової політики держави, так і з точки зору перспектив формування та розвитку національної економіки. Теоретичним і практичним питанням державного боргу присвячено роботи українських дослідників: Л.М. Юревича, В.А Андрущенка, О.І. Барановського, З.О. Лютого, О.В. Плотнікова, Н.В. Зражевської, Я.В Онищук, Н.Б.Ярошевича та ін. Проблеми наближення обліку та звітності з державного боргу до загальноприйнятої міжнародної практики висвітлено у праці Іваненка Ю.В. і Мамишева А.В.

Виклад основного матеріалу. Державний борг – це сукупність усіх боргових зобов'язань держави перед своїми кредиторами.

Управління державним боргом супроводжується низкою проблем, починаючи зі звуженості поняття державного боргу в українському законодавстві, що не сприяє реалістичному прогнозуванню основних макроекономічних показників соціально-економічного розвитку країни; проблем структуризації боргу; проблем обліку та звітності державного боргу [1,с.93] та ін. Для ефективного управління державним боргом потрібно систематизувати управління поетапно за причинами і наслідками виникнення боргу.

Аналіз стану державного боргу та ефективності управління державним боргом набуває особливого значення в умовах сучасної України. Для України, як і для більшості держав світу – державні запозичення є основним джерелом покриття дефіциту бюджету, причому як державного так і місцевих бюджетів. Державний борг – сукупність усіх зобов’язань держави перед своїми кредиторами, як всередині, так і назовні країни. Розмір державного боргу, його динаміка і структура, темпи росту є одним з показників фінансового стану держави та ефективності державної боргової політики [2,с.194].

Відповідно до ст. 2 Бюджетного Кодексу України державний борг – загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи боргові зобов’язання держави, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

Державний борг країни є загальною сумою заборгованості держави своїм кредиторам внаслідок непогашених позик та невиплати за ними процентів. Він є способом тимчасового залучення державою додаткових коштів для покриття своїх витрат, Залежно від сфери розміщення державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Крім того окремо виділять капітальний борг, який є загальною сумою заборгованості держави, що підлягає виплаті у майбутньому незалежно від терміну, та поточний борг – борг, час повернення якого настає в поточному бюджетному періоді. Також розрізняють прямий борг і гарантований борг країни. До першого відноситься заборгованість по якій безпосередньо боржником виступає держава, до другого – сума гарантій які надала держава за інших позичальників і у разі несплати боргу такими позичальниками борговий тягар лягатиме на державу. Окремо виділяють монетизований і немонетизований державний борг. До монетизованого державного боргу відноситься сума прямого та гарантованого державного боргу оформленого державними цінними паперами, кредитними договорами та гарантіями уряду, до немонетизованого відноситься заборгованість держави по виплаті заробітних плат, стипендій, пенсій, різного виду допомоги. Причому статистичні дані, щодо першого постійно узагальнюються і публікуються, а ось узагальнення немонетизованого боргу держави відсутні – зокрема на сайті міністерства фінансів таких даних нема. Існує поняття валового зовнішнього боргу держави, що являє собою сукупність державної та недержавної зовнішньої заборгованості країни [3,с.269].

Державний борг в усіх державах, в тому числі і в Україні є основним джерелом фінансування дефіциту бюджету як державного так і місцевих бюджетів. Окрім того державні позики можуть розміщуватися і з метою фінансування цільових проектів на рівні держави, або на рівні регіонів.

Але все ж таки основною метою залучення державних позик є фінансування дефіциту бюджету. Навіть управління державним боргом у положенні Міністерства фінансів України «Про управління ризиками, пов’язаними з державним боргом» дається наступне визначення: «Управління державним боргом – комплекс заходів державного управління, спрямованих на забезпечення потреб держави у фінансуванні державного бюджету за рахунок боргових джерел при мінімально можливих витратах в середньо- та довгостроковій перспективі з прийнятним рівнем ризиків, а також спрямованих на розвиток і підтримку внутрішнього ринку державних цінних паперів».

За твердженням С. Фішера [10] світ досі не розробив вичерпної теорії управління державним боргом, а тому в науковій літературі підходи до визначення цілей управління ним є досить різними. Про диференціацію позицій можна судити хоча б із такого короткого переліку концептуальних підходів і міркувань із цього питання:

По-перше, управління державним боргом у контексті реалізації стратегії максимізації суспільного добробуту має зводитися до мінімізації витрат на його обслуговування та уникнення макроекономічних труднощів і проблем фінансування соціальних програм у майбутньому.

По-друге, управління державним боргом має забезпечити оптимізацію його рівня та структури, щоб це не відображалось негативно на темпах економічного зростання і платіжному балансі у довгостроковій перспективі.

По-третє, управління державним боргом, з погляду використання останнього як інструмента макроекономічного регулювання, має зводитися до мінімізації впливу фінансування державного боргу на стан фінансового ринку.

По-четверте, з позицій забезпечення національної безпеки, управління державним боргом має сприяти уникненню політичної та економічної залежності від іноземних кредиторів.

Проблеми, що стоять на шляху до фінансової стабільності та економічного зростання України, здебільшого зумовлені дефіцитом фінансових ресурсів всередині країни. Засобами часткового вирішення фінансових проблем та пожвавлення економічної кон’юнктури у країні є зовнішні та внутрішні запозичення.

Негативним елементом економічної політики, який є спільним для всіх країн постсоціалістичного табору, є проблеми з погашенням та обслуговуванням державного боргу, що зумовлено неспроможністю контролювати дефіцит державного бюджету. Варто відзначити, що використання державних запозичень на фінансування поточних бюджетних витрат, у т.ч. на обслуговування державного боргу є найменш ефективним шляхом. Водночас країни, що розвиваються, значну частку запозичень використовують якраз на обслуговування передусім зовнішнього боргу. Це характерно для України та майже для всіх постсоціалістичних країн Європи, що призводить до постійного зростання зовнішньої заборгованості [1,с.90].

Станом на початок 2011 року Україна потрапила до списку 18 країн, яким загрожує дефолт. Відповідний перелік країн-невдах склало американське видання Business Insider. У своїх оцінках експерти виходили з розміру зовнішнього боргу, а також фінансової і політичної стабільності в країні.

Рейтинг очолює Венесуела, де скоротився видобуток нафти, через що повернення урядом боргів наразі під запитанням. На другому місці – Греція, де тривають заворушення населення у відповідь на заходи уряду з регулювання економіки, на третьому – Аргентина, де спостерігається висока інфляція. На четвертому місці – Ірландія, де відчуваються наслідки банківської кризи, на п`ятому – Португалія. Їй належить погасити боргів на 20 мільярдів євро вже у 2011 році. Україна посідає 6 місце. Причини – великий розмір зовнішнього боргу і сповільнене зростання економіки. Експерти Світового банку оцінили валовий зовнішній борг України (разом державний і корпоративний борг) у 82% ВВП. Математичні розрахунки дозволяють вирахувати, що на кожного громадянина припадає по 20 тисяч гривень цього зовнішнього боргу.[9]

Обсяг валового зовнішнього боргу України на кінець 2010 р. сягнув 117,3 млрд. дол. (85,7% від ВВП), збільшившись протягом звітного року на 13,9 млрд. дол. (на 13,5%). Про це йдеться в огляді НБУ щодо зовнішнього боргу України на кінець 2010 р.[5]

Динаміка зовнішнього боргу України у 2010 році визначалася: значними обсягами чистих зовнішніх залучень уряду (7,1 млрд. дол.) та довгострокових залучень реального сектору економіки (3,5 млрд. дол.); суттєвим накопиченням короткострокового боргу інших секторів за торговими кредитами і простроченою заборгованістю (4,5 млрд. дол.); скороченням довгострокових зобов'язань українських банків перед нерезидентами (2,5 млрд. дол.) [4].

За показником відношення державного боргу до ВВП, серед 132 країн, Україна посідає 78 місце.

Показник відношення державного боргу до ВВП в Україні у 2-9 разів нижчий за показник у розвинених країнах світу [4]. Це пояснюється тим, що до складу державного боргу не входять боргові зобов’язання АР Крим та місцевого самоврядування. У Бюджетному Кодексі не розкрито, що саме слід вважати борговими зобов’язаннями держави та чи долучати до складу державного боргу гарантований борг.

Державний борг України в 2011 р. складе 42,4% ВВП. Такий прогноз у своєму звіті оприлюднив МВФ. В кінці 2010 року державний борг був зафіксований на рівні з 41,7% ВВП, у 2009-му – 35,3% ВВП. [6]

Показник ВВП на душу населення є одним із найнижчих у Європі.

Наступного року, як прогнозують міжнародні економісти, обсяг державного боргу буде тільки рости. За розрахунками економістів міжнародного валютного фонду, в 2012 році він може досягти 43,7% ВВП. При цьому в наступні роки очікується його скорочення. Так, в 2013 р. боргові зобов’язання України зменшаться до 41,8% ВВП, в 2014 р. – до 39,4%, в 2015 р. – 34,6% [6].

Зазначимо фактори, які можуть мати позитивний вплив на економіку країни внаслідок зростання державного боргу:

– прискорення темпів економічного зростання;

– можливість здійснення масштабних капіталовкладень і реалізації довгострокових програм розвитку;

– кошти залучаються під значно менший відсоток і строки їх залучення носять довгостроковий характер у порівнянні з можливостями вітчизняної системи;

– позики, залучені суб’єктами господарювання, як правило, мають інвестиційне спрямування;

– реалізація програм довгострокового кредитування банками фізичних і юридичних осіб тощо [2,с.195].

Серед негативних явищ, пов’язаних із збільшенням державного боргу, слід відзначити наступні:

– вразливість вітчизняної фінансової системи від кон’юнктури світової фінансової системи;

– нестабільність валютних курсів, яка може вплинути на можливості виконання зобов’язань у визначені строки;

– невідповідність валюти запозичень і валюти основної частини активів суб’єкта господарювання;

– розриви у строках між залученими коштами на зовнішніх ринках і строками надходжень коштів від реалізації інвестиційних проектів, кредитування банками суб’єктів господарювання;

– неможливість виконати зобов’язання при ускладненнях з доступом до джерел іноземної валюти;

– низька ліквідність світових фінансових ринків може знизити можливості щодо реструктуризації заборгованості [3].

Отже, інтенсивні державні запозичення на тлі повільних реформ мають значний вплив на макроекономічне середовище ринкової трансформації незалежно від макроекономічної позиції державного боргу, а тому є визначальним фактором розвитку української економіки.

Аналіз механізму управління державним боргом в Україні дає підстави зробити висновки, що, по-перше, Україна потрапила у боргову пастку трансформації, коли навіть незначна за світовими стандартами обтяженість країни державним боргом, призводить до неможливості його обслуговування в повному обсязі, що є результатом перебування економіки на низькому рівні на тлі повільних структурних реформ.

По-друге, заходи, що здійснюються Урядом не забезпечують вирішення проблеми зовнішнього державного боргу України повною мірою: вони лише сприяють поглибленню депресивних тенденцій в економіці внаслідок послаблення стимулюючого впливу державних видатків на економічний розвиток та збільшення боргового навантаження на платіжний баланс України. Тому важливим завданням сьогодні є розробка ефективного механізму управління державним боргом в Україні, що сприятиме ефективному використанню запозичень і створить необхідні умови для оптимізації боргового навантаження.

По-третє, вивчення попереднього досвіду врегулювання боргових проблем та аналіз ситуації з державною заборгованістю в Україні засвідчили, що єдино можливими шляхами виходу із боргової кризи є:

– припинення обслуговування державних облігацій, які перебувають у власності НБУ або істотного зниження доходності державних цінних паперів;

– переспрямування грошової емісії та часткове погашення боргових зобов’язань;

– досягнення первинного профіциту бюджету обсягом 2,6 – 3,6 % до ВВП;

– скорочення імпорту споживчих товарів через посилення тарифного регулювання;

– посилення валютного регулювання та застосування інших механізмів зупинення втечі капіталів за кордон;

– укладання угод із кредиторами щодо реструктуризації заборгованості на умовах зниження боргового навантаження та конверсії боргових зобов’язань у корпоративні цінні папери і товарні поставки.

Висновок. Враховуючи специфіку стану державної заборгованості України (левова частка зовнішнього боргу України – державний борг, обслуговування якого проводиться з державного бюджету), дуже важливо розробити комплексну систему показників, які, окрім загальної платоспроможності та тимчасової ліквідності, включали б також індикатори гранично безпечного боргового навантаження на бюджет. Необхідність розрахунку таких індикаторів зумовлена тим, що рівень державної заборгованості значно впливає на бюджетно-податкову політику держави, обмежуючи можливість управління видатками бюджету для досягнення цілей макроекономічної стабілізації у майбутньому.

Якщо держава продовжить залучати позики такими ж темпами, то вже через кілька років настане момент, коли Україна буде не в змозі виплачувати відсотки і повертати кредити, які не зможе пролонгувати

Стратегія формування і обслуговування ринку державних запозичень повинна базуватися на науково обґрунтованих засадах. Структура і розмір державного боргу мають прогнозуватися на часовому інтервалі в декілька років та навіть десятиріч з тим, щоб забезпечити збалансований бюджет, стабільне економічне зростання й потужну фінансову систему. За відсутності такої стратегії економічна криза загострюватиметься, а державний борг зростатиме. Проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. До принципових моментів, на яких варто зосередити увагу при вироблені стратегії боргового управління, слід віднести чітко визначену граничну межу частки зовнішнього та внутрішнього боргу та витрат на їхнє обслуговування в структурі державних витрат; подальше зниження вартості обслуговування державного боргу та подовження терміну запозичень, поєднання ринкових та інституціональних механізмів управління державним боргом, використання світового досвіду врегулювання боргу.

Список використаної літератури:

1. Юревич Л. М. Механізм управління державним боргом в Україні / Л.М. Юревич // Фінанси. – 2009. – №12 – С. 89-97

2. Ярошевич Н.Б. Ретроспектива та перспектива управління державним боргом України / Н.Б. Ярошевич, І.А. Хайдукова // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. − № 19.7. – С. 192-196.

3. Ярошевич Н.Б. Управління державним боргом: зарубіжний досвід та українська реальність/ Н.Б. Ярошевич, А.В. Мазур, М.Р. Мокринська // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – № 17.8. – С. 266-271.

4. Валовий зовнішній борг України в 2010 р. збільшився до 117 млрд. дол. [Електронний ресурс] / РБК-Україна інформаційна агенція. – Режим доступу: http.rbk.ua

5. Динаміка кредитних рейтингів України [Електронний ресурс] / сайт Мністерства фінансів України. – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua

6. МВФ прогнозує зростання держборгу України в 2011р. до 42,4% ВВП [Електронний ресурс] / Інтерфакс-Україна. – Режим доступу: http://ww.interfax.com.ua

7. Наказ №461 Про затвердження Положення про управління ризиками, пов’язаними з державним боргом [Електронний ресурс] сайт Мністерства фінансів України. – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua

8. Стан державного боргу України [Електронний ресурс] / сайт Міністерства фінансів України. – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua

9. Україна на шостому місці в списку країн, яким загрожує дефолт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.news.finance.ua.

10. Боргові стратегії країн [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,101/id,1663/