Экономические науки/3. Финансовые отношения

Завальнюк Н. В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Науковий керівник Мінасян В. Л.

ПРОБЛЕМА БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ: ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ

Постановка проблеми. В наш час багато підприємств України знаходяться на межі банкрутства і досить багато вже збанкрутували, тому дослідження цієї проблеми є досить актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі банкрутства присвячені праці Фурман Т. Ю., Прокопович Н.І. [2], Жалко О. В. [3], Домбровського В.С. [4], Козлянченко О.М. [5], Матвієць М.В. [6], Плаксюк О.Ф. [7], Проніної В. [8], Румянцевої С. [9] та інших науковців.

Мета статті. З’ясувати сутність поняття банкрутства, причин та наслідків банкрутства підприємств в Україні.

Виклад основного матеріалу. До недавнього часу для більшості суб’єктів господарювання процеси банкрутства були мало відомі. Лише в період реформування економіки відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємств в економіці України постійно зростає. При чому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб’єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі). Щоб процеси банкрутства господарюючих суб’єктів завдавали найменшої шкоди економіці, держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну законодавчу базу. Серед законодавчих актів, які регулюють відносини власності значне місце належить Закону України «Про власність», Закону України «Про банкрутство підприємств» та іншим законам. На жаль, Закон України «Про банкрутство», прийнятий у травні 1992 р., не відповідав вимогам економіки і мав багато недоліків. Головний з яких – його спрямованість не на санацію і поліпшення платоспроможності підприємств, а на їх ліквідацію. Зокрема, законом було передбачено досить прості причини визнання підприємства банкрутом. Для прийняття арбітражним судом рішення про фінансову неплатоспроможність або про загрозу її виникнення, кредиторам достатньо було подати до судових органів інформацію щодо фінансово-майнового стану боржника. Розгляд справ затягувався, зазвичай, на кілька місяців (закон не регламентував строки здійснення процедури банкрутства та граничні строки ліквідації підприємства-банкрута).

В результаті недосконалості закону з питань повернення боргів неплатоспроможними підприємствами відбулося різке збільшення числа позовних заяв до арбітражних судів щодо оголошення боржників банкрутами. Отже, закон, який був покликаний впорядковувати процеси банкрутства як механізму реформування відносин власності та структурної перебудови української економіки, перетворився на додатковий фактор руйнування її господарського комплексу.

Статистика американських і європейських ринків свідчить, що зі 100 % новостворених компаній лише 20 % продовжують своє існування після 3 років роботи. При чому з цих 20 % після 6 – 8 років існування залишається знову лише 20 %. Якщо підрахувати загальний результат, то тільки 4 – 5 % компаній існують більше 9 – 10 років. Ця закономірність існує в усіх країнах, на всіх типах ринків [4, с.113].

Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури [1].

Матвієць М.В. вважає, що банкрутство – це таке економічне становище суб’єкта господарювання, яке виникло в результаті розвитку та поглиблення кризових явищ, зумовлених зовнішніми та/або внутрішніми факторами, що призвело до системної кризи. При цьому обов’язковою ознакою банкрута є його неплатоспроможність, неможливість здійснення платежів за борговими зобов’язаннями перед кредиторами [6, с.110].

Інформаційне забезпечення процедури банкрутства розроблене у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що набрав чинності з 1 січня 2000 року [5].

Необхідно дати визначення поняттям «боржник» і «банкрут», які дещо схожі між собою.

Боржник – суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати [1].

Суб'єкт банкрутства (банкрут) – боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо) [1].

Банкрутство спричиняється неплатоспроможністю підприємства, а основними причинами виникнення неплатоспроможності є:

1) зовнішні фактори кризового розвитку:

- соціально-економічні фактори загального розвитку країни (зменшення національного доходу; зростання інфляції, безробіття; нестабільність податкової системи; зниження рівня реальних доходів населення і т.д.);

- ринкові фактори (суттєве зниження попиту; нестабільність фінансового, валютного ринків; зниження активності фондового ринку тощо);

- інші зовнішні фактори (політична нестабільність, негативні демографічні процеси, стихійні лиха, погіршення криміногенної ситуації та ін.);

2) внутрішні фактори кризового розвитку:

- виробничі (наприклад, неефективний маркетинг, менеджмент; низький рівень використання основних фондів; низький рівень кваліфікації персоналу);

- інвестиційні (суттєва перевитрата інвестиційних ресурсів; недосягнення запланованих обсягів прибутку по реалізованих проектах; неефективний інвестиційний менеджмент);

- фінансові (неефективна фінансова стратегія; низька ліквідність активів; надмірна частка позикового капіталу; зростання дебіторської заборгованості; перевищення припустимих меж фінансових ризиків; неефективний фінансовий менеджмент) [2].

У нашій країні правове регулювання процедури банкрутства здійснюється Господарським кодексом України, законами «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та «Про виконавче впровадження».

Порядок оголошення підприємства банкрутом має, як правило, такі складові:

1) процедури встановлення факту неплатоспроможності боржника й безспірності вимог кредитора, якщо саме вінініціював порушення справи;

2) виявлення всіх кредиторів і можливих санаторів;

3) санації (якщо така можлива) чи укладання мирової угоди;

4) визнання боржника банкрутом;

5) процедури задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів боржника [7, с.159].

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (сукупні вимоги кредиторів) складають не менше ніж 300 мінімальних розмірів заробітної плати (з 01.04.2011 – 288 тис. грн.) [8].

Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник і кредитор [5].

За своєю суттю явище банкрутства є одним із способів відбору суб'єктів господарювання. У ринковій економіці банкрутство підприємств є нормальним явищем.

Залежно від цілей та змісту банкрутства законодавством передбачено такі судові процедури:

- розпорядження майном боржника;

- мирова угода;

- санація (відновлення платоспроможності боржника);

- ліквідація банкрута.

Розпорядження майном боржника – це система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майна боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів та проведення аналізу його фінансового стану.

Під мировою угодою у справі про банкрутство слід розуміти домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочення та/або розстрочення, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Санація – це система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та/або зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Ліквідація передбачає припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом. Метою ліквідаційної процедури є задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна [8, с.37].

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію) — представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом є державне підприємство.

З моменту визнання боржника банкрутом:

- припиняється підприємницька діяльність боржника;

- до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки;

- вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута;

- припиняється нарахування пені та відсотків на всі види заборгованості банкрута.

Варто зазначити, що основною метою банкрутства є не ліквідація підприємства, а задоволення вимог кредиторів через визнання боржника банкрутом.

Протягом останніх років істотно вплинули на банкрутство вітчизняних підприємств зовнішні фактори. Так, темпи приросту ВВП у 2009 році становили 102,1 %, у той час як у 2004 році він знаходився на позначці 112,1 %; рівень інфляції зріс із 112,6 % у 2005 році 122,3% у 2009 році; рівень офіційно зареєстрованого безробіття Державною службою зайнятості коливається в межах 7% протягом 2007–2009 рр.; а реальні доходи населення України знизилися на 29,5% з 2005 до 2009 року [3]. Це безпосередньо вплинуло на процес банкрутства.

На фоні негативної загальноекономічної ситуації спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство. Протягом 2008–2009 років кількість судових справ, що стосуються визнання боржника банкрутом, зросла втричі. Слід зазначити, що 2008 року сферою діяльності суб’єктів господарювання, щодо яких було порушено справу про банкрутство, були різні галузі народного господарства, але в 2009 р. простежується чітка тенденція збільшення кількості підприємств боржників (банкрутів), що мають відношення до будівництва, що насамперед спричинено спадом ділової активності, рентабельності й віддачі активів суб’єктів господарювання. Щоправда, лише 35–45% підприємств, на які подано позови, оголошуються банкрутами. Близько 10–15% усіх поданих позовів стосуються підприємств із державною формою власності [3].

Станом на початок 2010 року загальна кількість підприємств, які перебувають у процедурах банкрутства, становить 14 642, що на 6% більше, ніж у 2007 році, та на 29,6 % – ніж у 2006 році. Із 502 припинених у 2009 році справ про банкрутство підприємств лише 9 суб’єктів господарювання використали механізм санації з метою відновлення платоспроможності боржника, 452 підприємства було ліквідовано [3].

Згідно з дослідженням Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації «Ведення бізнесу – 2010» Україна посіла 145 місце серед 183 країн за показником «закриття бізнесу» [9]. Наведені дані є свідченням того, що проблемі банкрутства в Україні не приділяється належної уваги.

Висновки. Отже, своєчасне виявлення кризового стану підприємства, його облік та всебічний аналіз дозволяють попередити неплатоспроможність підприємства на ранніх етапах, в рамках ще не порушеної справи про банкрутство.

Як свідчать статистичні дані, в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення числа неплатоспроможних підприємств та, у свою чергу, зростання кільості підприємств, до яких застосовуються вимоги Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Світова практика показує, що ефективність застосування механізму банкрутства, за умови використання всіх можливих інструментів є достатньо високою. Проте, для цього необхідними передумовами є наявність розвиненої економіки, стабільність фінансової системи, прийняття та стабільність відповідних нормативно-правових актів із питань банкрутства, ефективна інвестиційна політика, впровадження системи моніторингу, застосування анти-кризових заходів із метою попередження банкрутства, зниження негативних наслідків впливу окремих факторів на діяльність низки підприємств, економіки країни в цілому, підготовка висококваліфікованих фінансових менеджерів з питань антикризового фінансового управління тощо.

Варто підкреслити й позитивний наслідок банкрутства окремих суб’єктів господарювання, який полягає у тому, що підприємства, які оголошуються банкрутами й до яких застосовується механізм їх ліквідації, завершують свою неефективну виробничо-господарську діяльність, а замість них можуть бути створені такі підприємства, які будуть здійснювати свою діяльність ефективніше.

Наслідки банкрутства взагальному є негативними для України: зменшується кількість підприємств, що призводить до зменшення пропозиції товарів, робіт чи послуг, зростає рівень безробіття і виплат безробітним, зменшуються податкові надходження до держбюджету і т.д.

Література:

1. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон

України від 30 червня 1999 року N 784-XIV (зі змінами і доповненнями).

2. Фурман Т. Ю., Прокопович Н.І. «Причини банкрутства та механізми його запобігання

на підприємстві» / [http://www.rusnauka.com].

3. Жалко О. В. «Банкрутство як наслідок впливу фінансової кризи на господарську

діяльність підприємств» / [http://www.nbuv.gov.ua].

4. Домбровський В.С. Врахування фази життєвого циклу підприємства як чинника

попередження його банкрутства / В.С. Домбровський, О.Л. Пластун // Актуальні

проблеми економіки – 2009 -- №9 – с.113-120.

5. Козлянченко О.М. Інформаційне забезпечення процедури банкрутства // Актуальні

проблеми економіки – 2009 -- №10 – с.220-226.

6. Матвієць М.В. Організаційно-економічний механізм регулювання та запобігання

банкрутству суб’єктів господарювання // Держава та регіони – 2009 -- №3 – с.109-113.

7. Плаксюк О.Ф. Діагностика банкрутства як засіб управління фінансовим станом

підприємства // Держава та регіони. Серія: Економіка і підприємництво – 2010 -- №4 –

с.157-164.

8. Проніна В. Поняття та ознаки банкрутства // Вісник податкової служби України – 2009 –

-- №37-38 – с.24-26.

9. Румянцева С. Вдосконалення процедур банкрутства // Цінні папери України – 2009 –

№46 – с.20.

10. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств / [fingal.com.ua].