Економічні
науки/Інвестиційна діяльність і фондові ринки
Табенська Ю.В.
Чернівецький
торговельно-економічний інститут КНТЕУ
Реалії венчурного бізнесу в Україні
В стрімких
процесах глобалізації в Україні зростає роль венчурного капіталу, оскільки
підвищується значущість інновацій як визначальних факторів оновлення та
прискорення розвитку національної економіки, в тому числі виробничої сфери.
Термін «venture» в перекладі з
англійської мови означає ризикове, але одночасно і перспективне підприємництво.
Венчурні
фірми, підприємства, як правило, виступають у формі малих підприємств у
новітніх галузях виробництва.
Зазначимо, що
теоретичні та практичні аспекти венчурного фінансування вивчаються рядом
науковців, зокрема: О.Лапко, М.Паладій, С.Філін, І.Баранецький, М.Долішня,
О.Поручник, Л.Антонюк, Д.Денисенко, Мошенський С.З., Петрук О.М. та ряд інших.
Формування
інститутів венчурного бізнесу в Україні започатковано у 1992 році. У багатьох
розвинених країнах світу цей вид бізнесу направляє кошти інвесторів в інноваційну
сферу. В Україні тенденції абсолютно інші, так, кошти, як правило, інвестуються
в будівництво і нерухомість і слабко
орієнтовані на «хай-тек» технології.
Основні
засади функціонування та обмеження діяльності інститутів спільного інвестування
в Україні були узгоджені з Директивою Європейського Союзу №85/611 від 20 грудня
1985 року «Про приведення у відповідність Законів та Положень стосовно
спільного інвестування в цінні папери, що обертаються». Проте в Директиві не
йдеться про венчурні фонди, тому в Україні були створені окремі умови для
ефективного розміщення коштів інвесторів венчурних фондів.
У травні 1998
року в Україні за пропозицією Європейської асоціації венчурного капіталу при
Українській асоціації Інвестиційного Бізнесу відкрито секцію венчурного
капіталу, основне завдання якої – сприяти розвитку венчурного інвестування в
Україні.
Наголосимо на
тому, що венчурним вважається об’єкт,
який здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів власного
випуску та активи якого більш ніж на 50% складаються з корпоративних прав та
цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у
торговельно-інформаційній системі.
До середини
1990 років в Україні існували інвестиційні і взаємні фонди, що створювалися
спеціально в цілях забезпечення процесів масової приватизації. Серед них можна
відмітити фонд прямих інвестицій «Україна», «Інеко», «Дніпро» та ін.
До 2003 року
кількість вищезазначених фондів скоротилася з 329 до 129, та і ті, що лишилися відповідно до законодавства повинні
бути ліквідовані або реорганізовані.
Провівши
аналіз інвестиційних декларацій компаній з управління активами венчурних фондів
дозволяє виділити основні сфери інвестування:
-
будівництво;
- торгівля;
- готельний і
туристичний бізнес;
- переробка
сільгосппродукції;
-
страхування;
-
інформатизація.
Дана
тенденція свідчить про те, що орієнтація класичних венчурних фондів на
інноваційні проекти, технопарки та технополіси поки що не притаманна
українському венчурному інвестуванню.
Функцію
венчурних капіталістів в Україні виконують компанії з управління активами, які
на відміну від інших країн створюються як правило середніми інвесторами, але
надалі інвестиційний бізнес буде розвиватись, обслуговуючи переважно залучені
кошти.
Відповідно до
умов функціонування венчурних фондів, існує ціла низка форм венчурного
інвестування, але особливість українського постприватизаційного акціонерного
капіталу диктує переважання інвестиційного кредиту від вкладень в спеціально
випущені під проект облігації до прямого інвестиційного кредитування через
венчурні фонди.
На даному
етапі розвитку венчурного бізнесу в Україні зареєстровано проект Закону України
«Про венчурну діяльність в інноваційній сфері». Чекатимемо пропозиції та
зауваження до нього , а також його
кінцевого прийняття.
Список використаних
джерел:
1.
Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс]: Закон України від від 8.07.2010
р. N2456-VI. – Режим доступу: http://www.qdpro.com.ua/qdw/php/common/disarchieve/getdoc.php?isnvalue=50572
2.
Петрук О.М., Мошенський С.З. Теорія та практика венчурного фінансування:
Монографія.- Житомир:ЖДТУ, ПП «Рута», 2008.-
248 с.