Сокур О. Ю., Фаліна Е. О.

Науковий керівник: Карасьова Ю. М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського, Україна

Особливості формування соціально-інституційного ринку праці у трансформаційній економіці України

На сучасному етапі, що характеризується активізацією процесів інтеграції України зі світовою економічною системою, зокрема вступом України в СОТ, все більшої актуальності набувають питання формування національного соціально-інституціонального ринку праці, пов’язані із забезпеченням належного рівня економічної активності і зайнятості населення, формування відповідної конкурентоспроможності робочої сили, соціального захисту, заробітної плати і доходів з метою наближення їх до стандартів економічно розвинених країн світу.

Питанням формування соціально-інституційного ринку праці у трансформаційній економіці розглядалися у роботах багатьох вітчизняних науковців: В. Близнюк, С. Бандура, Л. Лісогор, О. Гришнової, Т. Заяць, А. Колота, Е. Лібанової, В. Петюха, М. Шаленко та інших.

Метою статті є аналітичний огляд ринку праці України, визначення основних тенденцій формування соціально-інституційного ринку праці.

Перехід до ринкових форм господарювання в Україні супроводжується трансформацією системи соціально-трудових відносин та інституційної структури, зміною її впливу на рівень і темпи економічного розвитку країни. Соціально-інституційні проблеми зайнятості є ключовим напрямком дослідження соціальних процесів на ринку праці. Досягнення продуктивної зайнятості в суспільстві забезпечує не лише максимально ефективне використання соціального та трудового потенціалу, а й зростання життєвого рівня населення та підвищення його платоспроможності.

Загальносвітовий процес інституалізації ринку праці в Україні має свою специфіку, відбувається складно й суперечливо, супроводжується ерозією вже створених інститутів або їх неефективним функціонуванням. Формування інституційного середовища відбувається здебільшого стихійно, під впливом рішень, що приймаються не залежно одне від одного державою, підприємствами і найманими працівниками. Зміни у в системі трудових відносин, зокрема зростання безробіття, поглиблення диференціації та зниження реальних доходів населення, є складними та оцінюються неоднозначно. У цілому ситуація на українському ринку праці характеризується як інституційно неврівноважена, що виявляється у відсутності ефективних інститутів, які б могли забезпечити умови для ринкової рівноваги.

Сучасний ринок робочої сили України функціонує в умовах територіальної незбалансованості та концентрації промислового виробництва і трудових ресурсів, що деформує попит та пропозицію на ринку праці.

На данному етапі розподіл трудового потенціалу характеризується концентрацією попиту та пропозиції на Сході країни. За даними державного комітету статистики чисельність населення, зайнятого в економіці, складає у східних областях понад третину загальної чисельності зайнятого населення країни [1].

Український ринок праці склався під впливом як інерції розпаду планово-централізованої системи зайнятості та трансформаційної кризи, так і позитивних соціально-економічних перетворень. Мають місце негативні демографічні тенденції, територіальні структурні диспропорції попиту та пропозиції на ринку праці, незбалансованість існуючого трудового потенціалу та робочих місць, невідповідність сфери професійної освіти потребам ринку праці, низький рівень заробітної плати в бюджетному секторі. До пріоритетів реформування ринку праці та зайнятості населення можна віднести: удосконалення трудового законодавства та законодавства про зайнятість населення, удосконалення системи моніторингу та прогнозування ситуації на ринку праці, забезпечення збалансованості професійної освіти та попиту на робочу силу для відповідності структури професійної освіти потребам ринку, підвищення якості робочих місць.

Таким чином, необхідними умовами формування соціально-інституційного ринку праці є організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні.

Список використаних джерел:

1. Чисельність населення, зайнятого в економіці.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/