Оксана Манько

Студентка групи МГ 06-02

Дніпропетровський університет економіки та права

м. Дніпропетровськ

Асортиментна політика підприємства

До складових товарної політики підприємств маркетингової орієнтації відносять: визначення оптимального асортименту товарів та його постійне оновлення, якість продукції, дизайн, упаковку, товарну марку, міру відповідності критеріям споживачів та ін. Визначення оптимальної номенклатури передбачає включення у виробничу програму підприємства товарів, виробництво та збут яких орієнтовано на ринкові потреби, які позитивно впливають на розвиток підприємства, дають прибуток, сприяють досягненню стратегічних цілей. Отже, сутність маркетингової товарної політики полягає у визначенні та підтримуванні оптимальної структури асортименту товарів з урахуванням поточних і довготривалих цілей підприємства.

Формування товарного асортименту і номенклатури товарів підприємства обов’язково потребує узгодження різноманітних інтересів. Так, з погляду виробника, ідеальною буде якомога менша кількість товарних позицій, стабільність їх виробництва протягом тривалого періоду, випуск товарів великими серіями, малі виробничі витрати тощо. З погляду споживача, — цілком навпаки. Отже, формування товарного асортименту і номенклатури потребує встановлення оптимального їх значення з урахуванням інтересів як товаровиробника, так і споживача, але з пріоритетом останнього.

Планування і управління асортиментом - невід'ємна частина маркетингу. Навіть добре продумані плани збуту і реклами не зможуть нейтралізувати наслідки помилок, допущених раніше при плануванні асортименту.

Управління асортиментом передбачає координацію взаємозалежних видів діяльності - науково-технічної та проектної, комплексного дослідження ринку, організації збуту, сервісу, реклами, стимулювання попиту. Труднощі вирішення даної задачі полягає в складності об'єднання всіх цих елементів для досягнення кінцевої мети оптимізації асортименту з урахуванням поставлених стратегічних ринкових цілей підприємством. Якщо цього досягти не вдається, то може вийти, що в асортимент почнуть включатися вироби, розроблені скоріше для зручності виробничих підрозділів підприємства, ніж для споживача. [1]

Завдання планування і формування асортименту складаються, перш за все, в тому, щоб підготувати «споживацьку» специфікацію на виріб, передати її проектному (конструкторському) відділу, а потім простежити, щоб досвідчений зразок був випробуваний, при необхідності модифікований і доведений до рівня вимог споживачів. Інакше кажучи, у формуванні асортименту вирішальне слово має належати керівникам служби маркетингу підприємства, які повинні вирішувати питання про те, коли більш доцільно вкласти кошти в модифікацію виробу, а не нести додаткові зростаючі витрати з реклами та реалізації застарілого товару або знижувати ціну на нього. Саме керівник служби маркетингу підприємства повинен вирішувати, настав час ввести в асортимент нові продукти замість існуючих або на додаток до них.

Формування асортименту, як свідчить практика, може здійснюватися різними методами, в залежності від масштабів збуту, специфіки виробленої продукції, цілей і завдань, що стоять перед виробником. Разом з тим їх об'єднує те, що управління асортиментом зазвичай підпорядковане керівнику служби маркетингу,

Ще один важливий елемент асортименту і в цілому товарної політики - вилучення з програми неефективних товарів. Вилучатися можуть товари, морально застарілі й економічно неефективні, хоч і можливо, користуються деяким попитом. Ухваленню рішення про вилучення або залишення товару в програмі підприємства передує оцінка якості показників кожного товару на ринку. При цьому необхідно враховувати об'єднану інформацію з усіх ринків, де вони реалізуються, щоб встановити реальний обсяг продажів і рівень рентабельності (прибутковості) в динаміці, які забезпечує виготовлювачу кожен з його товарів.

Головний висновок із сказаного щодо своєчасного вилучення товару з програми (асортименту) полягає в тому, що виробник повинен організувати систематичний контроль за поведінкою товару на ринку, за його життєвим циклом. Тільки за такої умови буде отримана повна і достовірна інформація, що дозволяє приймати вірні рішення. Для полегшення вирішення проблеми слід мати методику оцінки становища товару на різних ринках, де підприємство працює. Методика повинна бути відносно простою.

Прийняття остаточного рішення про вилучення товару з програми або про продовження його реалізації можна спростити, якщо вже на стадії розробки вироби встановити кількісні вимоги до нього: рівень (норматив) окупності, обсяг продажу і або прибутку (з урахуванням повних витрат ресурсів). Якщо товар перестає відповідати цим критеріям, то тим самим зумовлюється і характер рішення щодо його вилучення.

Вичерпавши свої ринкові можливості товар, вчасно не вилучений з виробничої програми, приносить великі збитки, вимагаючи невідповідно одержуваним результатами витрат коштів, зусиль і часу. Тому, якщо виробник не матиме чіткої системи критеріїв вилучення товарів з виробничо-збутової програми, і не буде систематично проводити аналіз виготовлених і реалізованих товарів, то його асортимент неминуче виявиться «перевантаженим» неефективними виробами, з усіма наслідками, що випливають звідси негативними наслідками для виробника.[2]

Список використаних джерел

1. Кардаш В.Я. Товарна інноваційна політика / В.Я. Кардаш, Павленко І. А., Шафалюк О. К.; К 21: Підручник. — К.: КНЕУ, 2002. — 266 с.

2. Павленко А. Ф. Управління товарним асортиментом і номенклатурою товарів підприємства / А. Ф. Павленко, А. В. Войчак; Маркетинг Підручник — К. КНЕУ, 2006. — 246 с