Буковинська державна фінансова академія
Тонюк С. В. Група ОА-32
Науковий керівник: Самойленко О.А.
Моральний
аспект застосування чорного піару – як засобу усунення конкурентів.
PR – це, в першу чергу, вирішення
проблем, а не іміджевих завдань. Коли місцеві піарники усвідомлять дану тезу,
тоді можна буде стверджувати, що ця професія, образно кажучи, досягла в Україні
повноліття. В Україні PR сприймають як якусь спортивну вправу, пов'язану з
написанням прес-релізів, проведенням презентацій і конференцій. Адже це
заняття, що дозволяє успішно впоратися з тією або іншою проблемою.
PR передбачає наявність хорошої ідеї і її
успішне втілення. Гідна ідея допомагає відрізнитися – точно так, як і пісня
частенько визначає сценічну дорогу виконавця. PR – це можливість висловити
клієнтові те, що він зазвичай вже знає, але не обов'язково хоче почути, і
зробити це так, щоб до вашої ради прислухалися.
Питанням дослідження піару в галузі
Public Relations в Україні займалися професори Георгій Георгійович Почепцов і
Валерій Феліксович Іванов та зарубіжні Айві Ледбеттер Лі, та Едуард Бернейза .
Мета даної роботи — визначити поняття
піару, а особливо сутність чорного піару та причини його використання.
Існує понад 500 визначень поняття PR.
Кожне з них акцентує увагу на різних характеристиках, але їх об'єднує
найсуттєвіше положення про те, що зв'язки з громадськістю — це відносини між
певною організацією (державною, громадською, приватною) та громадськістю.
Згідно зі словником «Webster's Dictionary» PR — це заплановані, тривалі
зусилля, спрямовані на створення і підтримку доброзичливих стосунків і
взаєморозуміння між організацією та її громадськістю [1] .
Український вчений Г. Г. Почепцов
визначає PR як «науку про управління громадською думкою». Англійський вчений
Сем Блек дає своє трактування поняття PR як «плановані, тривалі зусилля,
спрямовані на створення та підтримку доброзичливих відносин і взаєморозуміння
між організацією та її громадськістю» [2].
Об'єкт PR — система
реальних зв'язків суб'єктів управління та суспільної діяльності з
громадськістю.
Предметом PR є сутність та
елементи системи зв'язків з громадськістю, громадська думка, закономірності та
випадковості їх виникнення, функціонування й розвитку, принципи та методи
управління ними.
Існує багато видів піару: стратегічний,
антикризовий, внутрішньокорпоративний і так далі. Також PR класифікують «за
кольорами» з огляду на етику: «Білий»
PR, «Жовтий» PR, «Сірий» PR, «Чорний»
PR.
«Чорний» PR — використання «чорних
технологій» (обману, фальсифікацій) для обмовляння, знищення конкурентів,
розповсюдження від їх імені образливих або економічно небезпечних заяв та ін.
Усім
відомо, що таке чорний піар, особливо тим, хто працює в галузі мас-медіа, але я
думаю, що ніхто з вас не задоволений тим, що доводиться його використовувати з
моральної точки зору: ні ті, що застосовують його, ні ті, що « ведуться » на
нього, адже це, можна сказати брудний,
цинічний і жорстокий спосіб "нападу із-за рогу". Я не можу заперечувати
те, що піар є важливим для організації
(підприємства) і вони створюють і підтримують зв'язки з громадськістю: із
споживачами, службовцями, конкурентами, урядами, акціонерами і кредиторами,
населенням країни, міжнародною спільнотою для того, щоб успішно функціонувати.
Проте, це не повинен бути чорний піар, оскільки він полягає у використанні засобів масової інформації для
розповсюдження недостовірної, брехливої
інформації стосовно певної особи для її політичної, соціальної, моральної,
фінансової або ж іншої дискредитації. Так не правильно.
Тим
більше, застосування його так і залишається безнаказаним , адже при цьому об'єкт інформаційної атаки, тобто
брехні, інсинуацій, ганьби виявляється беззахисним: він не може звернутися з
судовим позовом про захист своєї честі і гідності, вимагати спростування,
відшкодування завданих моральних і майнових збитків, захисту своїх
конституційних прав, тому що технологія чорного піару приблизно така: на якійсь
інтернет - сторінці розміщується
замовлений зацікавленою особою матеріал, який потім передруковується,
транслюється, передається засобами масової інформації як уже оприлюднений, і
використовується, як правило, без посилання на першоджерело. І робить свою
чорну справу. [3]
Мало,
напевне, знайдеться в Україні журналістів, які зізнаються, що вони у своїй
роботі, ініціативно чи за чиїмось дорученням, за великі чи дрібні гроші,
використовують методи, так званого "чорного піару". У порядному
середовищі до таких ставлення однозначне - руки їм не подадуть. Тому зізнаватися
вони, як правило, не спішать. Але приклади є і досить промовисті.
Отже,
чорний піар – «чорні» гроші, і ні про яку моральність тут не може бути й мови.
Я вважаю, що для того, щоб позбутися конкурентів, суперників не обов’язково йти
«чорними» шляхами. Треба завжди залишатися людиною. Хоча…. Що говорити, якщо
чорний піар найбільше застосовують представники влади. Здавалося б, що вони
мали би працювати для народу, захищати його, а натомість вони маніпулюють ними,
заробляючи при цьому «чорні» гроші. Чорний піар не зникне ніколи, адже він так
і залишається дієвим, тому намагайтеся не допускати помилок у своїй
діяльності, а якщо таке трапилося, то чесно й привселюдно визнайте це, налагоджуйте та розвивайте зв’язки з
громадськістю, адже шляхом систематичного інформування ви знижуєте ймовірність
появи різних чуток про вашу компанію.
Список використаної літератури:
1. Зв'язки
з громадськістю (паблік рилейшнз) в економічній діяльності: Навч. посіб. — К.:
КНЕУ, 2005. — 275 с., ISBN 966-574-710-X
2. Почепцов
Г.Г. Паблик Рилейшнз, или как успешно управлять общественным мнением . - М. :
Центр , 2004. -336 с., ISBN 5-98375-002-X