Кабак А.Ю.; доц. к.е.н. Корнілова О. М.

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ ВІДТВОРЕННЯ НАЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

Відтворення населення – постійне відновлення його чисельності та структури як шляхом природної зміни старих поколінь новими, так й переходом одних структурних частин в інші. Тому, не дивлячись на межу життя кожної людини, населення продовжує існувати, зберігаючи або змінюючи свою чисельність та структуру.

Відтворення населення розглядають у вузькому та широкому розумінні.

У вузькому сенсі – це власно природний рух – сукупність процесів народжуваності, смертності, шлюбності та розлучуваності.

У той же час населенню притаманні й інші структури, пов’язані з тим, що населення – соціальна сукупність людей. Тому рух населення вивчається у широкому сенсі, що включає:

· природний рух;

· механічний рух, або міграцію (територіальне переміщення населення);

· соціальний рух, або соціальну мобільність ( зміна приналежності населення до певної соціальної групи).

Відтворення населення в широкому розумінні включає відновлення та розвиток складу за статтю та віком, суспільними групами, національностями, сімейному стану, розміщенню по території та місцю проживання (село та місто), культурою, професійно-кваліфікаційними ознаками та ін. параметрами.

Статистичними параметрами процесів відтворення населення виступає соціально-демографічна структура, актуальність дослідження динаміки якої зумовлена насамперед тим, що в сучасних умовах має місце тенденція до старіння населення країни, зростає чисельність міських жителів і стрімко скорочується число тих, хто проживає в сільській місцевості, дуже нестабільними стають сімейно-шлюбні відносини.

Одним з важливих демографічних показників є статево-вікова структура населення. Він дозволяє зробити певні висновки щодо демографічних тенденцій та визначити можливості зміни динаміки чисельності населення в майбутньому.

Що ж стосується України, то для неї характерна в даний період тенденція скорочення кількості населення за рахунок великого рівня смертності та низького рівня народжуваності.

Так з початку 90-х років ХХ століття до 2000 року в Україні спостерігається різке падіння народжуваності - від 657,2 тис у 1990 році до 367,4тис у 2001 р. І хоча з 2002 року відбувається поступове зростання кількості новонароджених з кожним роком, проте у 2009 році даний показник досягнув лише 512,5 тис, що хоча на 36,16 % (136,1 тис) й більше у порівнянні з 2001 роком, але в порівнянні з 1990 р – менше на 22,02% (144,7 тис). У 2010 році кількість новонароджених в Україні знову зменшилася - на 2,89% у порівнянні з 2009 роком, та склала 497,7тис осіб.

Загальний коефіцієнт народження у 2010 році зріс у порівнянні з 2001 роком. Так у 2001 році на 1000 осіб припадало близько 8 новонароджених, а у 2010 році на 1000 осіб усього населення припадало близько 11 новонароджених. Це свідчить про незначне зростання народжуваності в Україні протягом останніх років. Хоча у порівнянні з 2009 роком, коли даний коефіцієнт становив 11,1 народжених на 1000 осіб постійного населення, відбулося падіння значення даного показника.

При цьому у розподілі новонароджених за типом поселення за даними 2008 року кількість новонароджених у міській місцевості перевищує кількість новонароджених у сільських поселеннях, а також кількість хлопчиків перевищує кількість дівчаток.

Так, у структурі новонароджених кількість хлопчиків для сільського і для міського, і загалом становить трохи менше 52%, а доля дівчаток – трохи більше 48%. Доля дівчаток та хлопчиків, що народжуються у міських поселеннях, становить відповідно 66,78% та 66,63%; а їх частка для сільських поселень становить відповідно 33,22% та 33,37%. Але коефіцієнти народжуваності для міського та сільського населення у 2008 році становили відповідно 10,86 та 11,56 новонароджених на 1000 населення, що свідчить про більшу інтенсивність народжуваності в жінок сільської місцевості, аніж міської.

Найбільша кількість народжуваних у 2010 році спостерігалася у Донецькій області – 41258 осіб, проте загальний коефіцієнт народжуваності був найбільшим у Рівненській та Закарпатській областях – відповідно 14,8 та 14,7 новонароджених на 1000 осіб постійного населення.

Що стосується процесу смертності в Україні, то показник чисельності померлих зріс від 600,59 тис осіб у 1990 році до 706,74 тис осіб у 2009 році (на 17,7%). Найбільша смертність спостерігалася у 2005 році - 781,96 тис осіб.

Кількість померлих у 2010 році зменшилася до 698,2 тис осіб. У порівнянні з 2005 роком показник зменшився на 10,71% (83,7тис осіб). Він нижчий навіть на у порівнянні з 2001 роком - на 6,4 % (47,7 тис осіб).

Загальний коефіцієнт смертності також знизився з 15,51 померлих на тисячу постійного населення у 2001 році до 15,2 померлих на тисячу постійного населення у 2010 році . Значення коефіцієнту зростало у період з 2001 по 2005 роки, найбільше його значення спостерігалося у 2005 році, коли кількість померлих у розрахунку на тисячу населення становила 16,66 осіб, та падало з2005 року до сьогодні

В середньому протягом періоду 1990-2009 років вмирало 735,04 тис. осіб щороку, кількість померлих в середньому збільшувалася на 5,58 тис. осіб або на 0,86% щороку.

Негативну ситуацію підтверджує також збільшення питомогої ваги смертей у віці батьків з 11,02% у 1989 році до 14,36% у 2008 році та показника передчасної смертності у працездатному віці з 21,35% у 1989 році до 25,4% у 2008 році.

Якщо порівняти середній показник чисельності померлих з середньою кількості народжених в Україні протягом даного періоду, яка становила 472,9 тис немовлят; то бачимо, що смертність в 1,5 рази перевищувала народжуваність; й не спостерігалося навіть простого відтворення населення.

За даної ситуації практично ніяких позитивних зрушить не несе навіть механічний приток населення, який спостерігається в Україні протягом 2001-2010 років за рахунок зростання зовнішньої міграції.

Так в Україну протягом 2010 року з інших країн прибуло 30810 осіб, в середньому протягом 2002-2010 року число прибулих з інших країн становило 39,1 тис осіб щороку. Кількість вибулих протягом 2010 року становила 14677 осіб, а в середньому протягом 2002-2010 років – 37,5 тис осіб щороку. Таким чином приріст населення України за рахунок зовнішньої міграції становив у 2010 році 16,1 тис осіб, а в середньому за 2002-2010 рр – 1,6 тис осіб щороку.

Природне скорочення населення України в 2010 році становило 200,5 тис осіб. В середньому ж протягом 2001-2010 років щороку природне скорочення населення було на рівні 346,3тис осіб.

Значне перебільшення показника природного скорочення над механічним притоком населення ще раз засвідчує тенденцію скорочення кількості населення в Україні. Тому на сьогодні уряд нашої країни повинен велику увагу приділяти демографічній ситуації, що склалася в нашій країні.

Слід стимулювати народжуваність в країні, «знешкоджувати» ті чинники, які негативно впливають на відтворення населення. А це, в першу чергу, негативна екологічна ситуація, зростання загального рівня захворюваності серед населення різними інфекційними захворюваннями та захворюваннями органів статевої системи, зниження якості життя населення та т.п.

Література:

1. Демографічний щорічник «Населення України, 2008».

2. Стеценко С.Г. Демографічна статистика: Підручник. – К.: Вища шк., 2005. – 415 с.

3. Статистика населения с основами демографи: Учебник/ Г.С. Кильдишев, Л.Л. Козлова, С.п. Ананьева и др. – М.: Финансы и статистика, 1990. –
312 с.: ил.

4. Державний комітет статистики - http://ukrstat.gov.ua