УДК 378.147

Валентина МАЛІНКІНА

Формування професійної компетентності майбутнього соціального педагога в умовах ВНЗ

Анотація. В статті розглянуто педагогічні умови формування професійної компетентності соціального педагога під час навчально-виховного процесу у ВНЗ та теоретично проаналізовано зміст поняття «професійна компетентність».

Ключові слова: професійна компетентність, педагогічні умови формування професійної компетентності, професійна підготовка, форми і методи формування професійної компетентності соціального педагога.

Процес реформування системи вищої освіти в Україні передбачає зміни в навчально-виховному процесі ВНЗ. Ці зміни стосуються створення нових освітніх стандартів, оновлення та перегляду навчальних програм, змісту навчально-методичних матеріалів, форм і методів навчання. Пошук нових підходів у навчанні та вихованні студента має бути спрямований на всебічний розвиток особистості як головного суб’єкта сучасного педагогічного процесу. Вища школа завжди була і є одним із основних навчально-виховних інститутів суспільства. Тому пріоритетним завданням вищої школи є виховання особистості, яка володіє мистецтвом пізнання, мислення та спілкування, організації своєї інтелектуальної та фізичної праці, інтересом до творчого застосування професійних знань, мистецтвом жити за законами моралі, та здатністю до самореалізації у своїй професійній діяльності. ВНЗ, що готують майбутніх фахівців соціального профілю зіштовхуються з проблемами, які тісно пов’язані з інтеграційними перетвореннями в освітній галузі України та Болонським процесом, що висуває ряд вимог стосовно якісної підготовки майбутніх соціальних педагогів.

Однією із недостатньо вивчених проблем сучасної вітчизняної професійної освіти є підготовка майбутніх соціальних педагогів та формування їх професійної компетентності в умовах ВНЗ .

Аналіз останніх досліджень. У сучасній науково-педагогічній літературі представлено ряд праць з теорії і досвіду вирішення проблеми професійної підготовки соціальних педагогів. Проблема формування професійної компетентності соціального педагога розглянуто в працях А.Бєлінської, В.Бочарової, В.Сидорова, А.Ляшенка, І.Миговича, Г.Поповича, Є.Холостової та інших.

Велике значення у висвітленні питань загально-методологічної та теоретичної проблеми професійної підготовки кадрів мають роботи В.Байденко, С.Батишева, Г.Бордовського та ін.; теорії діяльності соціальних структур у суспільстві, взаємодії людини й соціуму присвячено наукові доробки В. Афанасьева, О. Бодальова, В. Кондратенко, В. Фролова та інших; розвиток соціальної педагогіки як нової галузі педагогічного знання відображено в працях В. Бочарової, М. Галагузової, В. Загвязинського, О. Мудрика, В. Нікітіна, Н. Платанової та інших; особливості професійної діяльності соціальних педагогів розкрито Л. Бєляєвою, Б. Вульфовою, І. Зимнею та іншими; зміст, форми і методи підготовки соціальних педагогів у вищих навчальних закладах досліджено Л. Вітебським, В. Масленніковою, Т. Пігаловою, Л. Родіною, М. Черкасовою та іншими.

У вітчизняних дисертаційних роботах досліджено деякі аспекти фахової підготовки майбутніх соціальних працівників. Одним із перших наукових досліджень, присвячених проблемі підготовки соціального педагога, була докторська дисертація Л.І. Міщик „Теоретико-методичні основи професійної підготовки соціального педагога у закладах вищої освіти" (1997 р.). За твердженням автора в основу професійної підготовки і формування особистості соціального педагога має бути покладений системний, особистісно-діяльнісний та індивідуально-творчий підхід.

У своїй роботі російська дослідниця Ю.Н. Галагузова „Теорія і практика системної професійної підготовки соціальних педагогів" (2001 р.) стверджує, що якісна професійна підготовка соціальних педагогів об'єктивно можлива, якщо вона базується на несуперечливих теоретичних підходах, які виражають розуміння специфіки професійної діяльності соціального педагога.

У дисертаційному дослідженні С.Я. Когут „Система професійної підготовки соціального педагога у вищих навчальних закладах освіти України і Польщі (порівняльний аналіз)" (2005 р.) визначено умову вдосконалення системи професійної підготовки соціального педагога в Україні.

У своїй роботі „Професійна підготовка соціальних педагогів у вищих навчальних закладах Німеччини" (2008 р.) О.Ю. Пришляк здійснила аналіз німецького досвіду підготовки соціальних педагогів, а також порівняла його з особливостями функціонування вітчизняної системи соціально-педагогічної освіти.

О.І. Гура в науковій праці „Педагогічні умови формування професійних комунікативних якостей соціального педагога" (2001 р.) зазначає, що професійні комунікативні якості соціального педагога є базовими, інтегративними характеристиками, які визначають продуктивність реалізації всіх функцій професійної діяльності спеціаліста.

Але, слід зазначити, що в науковій літературі проблема професійної компетентності соціальних педагогів висвітлена недостатньо. Вивчення цієї проблеми у сучасній педагогічній науці показало її неоднозначність. Так, дослідниця І.Зимняя зазначає, що це якість особистості, яка ґрунтується на знаннях, інтелектуально й особистісно обумовленому досвіді соціально-професійної життєдіяльності людини [2, с.34]. Як загальну здатність і готовність особистості до фахової діяльності, яка ґрунтується на знаннях і досвіді, набутих завдяки навчанню та виробничій діяльності, розглядає це поняття П.Решетник [11,с.164]. Компетентність є результатом набуття компетенції, зазначає С.Гончаренко [1, с.409].

Отже, метою нашої роботи є теоретичний аналіз різних підходів щодо визначення змісту поняття «професійна компетентність», та визначення педагогічних умов формування професійної компетентності майбутніх соціальних педагогів.

Більшість дослідників поняття «компетентність» розглядають як дослідну категорію, що характеризує людину як суб’єкт професійної діяльності, її здатність успішно виконувати свої повноваження. В освіті перехід до компетентнісного підходу, за одностайною думкою науковців і практиків, означає переорієнтацію з процесу на результат освіти в діяльнісному вимірі, а результатом формування професійної компетентності є спроможність спеціаліста відповідати новим запитам ринку, мати відповідний потенціал для практичного розв’язання життєвих проблем, пошуку свого «Я» в професії та соціальній структурі[2, с.47].

Концепція «інтегрованого розвитку компетентності», розроблена шведськими вченими (В.Чапанат, Г.Вайлер) пов’язує розвиток компетентності спеціаліста з інтеграцією інтелектуальних, моральних, соціальних, естетичних аспектів знань та умінь. Професійна компетентність у контексті зазначеної концепції включає знання й уміння різних сфер життєдіяльності людини, які необхідні для здійснення творчої діяльності[3, с.193].

Важливим аспектом розуміння компетентності є її оцінно-світоглядна спрямованість, що характеризує людину як суб’єкт діяльності в системі суспільного розвитку праці. Тут враховано здатність людини до прийняття адекватних і відповідних рішень в проблемних ситуаціях, планування та здійснення дій задля досягнення поставлених цілей, здатність вчитися на помилках та вносити корективи в процес досягнення цілей.

Отже, професійна компетентність – це один із структурних компонентів професійної готовності до конкретного виду діяльності [7, с.67].

Професійну компетентність соціального педагога можна визначити як сукупність взаємопов’язаних якостей особистості, що передбачає досконале володіння теоретичними і практичними навичками, вміння застосовувати їх у процесі професійної діяльності, здатність творчо і нестандартно вирішувати проблеми, нести відповідальність за наслідки своєї роботи а також професійне зростання шляхом постійного саморозвитку, самовдосконалення та самоосвіти.

Соціальна педагогіка спрямовується на перетворення соціального середовища, запобігання конфліктів, оптимізацію відносин особистості й соціуму.
Поява в Україні спеціалістів для соціально-педагогічної роботи припадає на 60-ті роки XX століття. Перший етап став періодом початкового накопичення досвіду, пошуків таких фахівців, які мали орієнтацію на організацію соціально-педагогічної роботи в соціумі. Перші спеціалісти з'явилися в галузі соціального виховання. Незважаючи на різні назви їх посад - педагог-організатор комунальної служби, вихователь кімнати школяра в житловому будинку, керівник підліткового клубу за місцем проживання - всі вони були прототипами соціального педагога, оскільки здійснювали соціально-педагогічні функції'.
Другий етап - 70-80-ті роки XX століття. Суспільна потреба, вивчення передового досвіду соціального виховання вивели проблему соціально-педагогічної роботи на новий рівень її розв'язання. У країні з'являються соціально-педагогічні, фізкультурно-оздоровчі школи-комплекси, тощо. Це були спроби цілеспрямованого надбання соціально-педагогічного досвіду, комплексної організації соціальної роботи на підприємствах, в установах, мікрорайонах, військових містечках, тощо. Однак, глибока криза суспільства різко погіршила життя значної частини населення, посилила соціальну напругу. Усе це поставило перед суспільством проблему пошуку шляхів, якими можна було б задовольнити потреби, інтереси та права особистості. Окремі заходи, що мали на меті соціальний захист населення (як правило безсистемні, у вигляді соціальних пільг і дотацій) приносили лише тимчасовий економічний і політичний ефект. Вони не могли протистояти інфляційним процесам, зростанню кількості людей, які потребували соціальної допомоги. Назріла потреба в докорінних змінах соціальної політики, суспільства і держави, ліквідації роз'єднання соціальних, педагогічних, психологічних, правових заходів і зорієнтованості системи служб соціальної допомоги населенню на реалізацію його потреб.

Наприкінці 80-х років сформувалися усі необхідні умови для переходу від окремих принципів передового досвіду соціальної роботи до державного рівня вирішення проблеми організації системи служб соціальної допомоги населенню, з розгалуженою системою інфраструктури, кадровим забезпеченням. Із здобуттям Україною незалежності, процес становлення соціальної педагогіки та соціальної роботи проходив досить складно. Серед основних проблем варто зазначити такі як: відсутність законодавчої бази, яка регулювала б сферу соціальної роботи, відсутність концепції здійснення соціальної роботи в Україні, стратегії і тактики її здійснення на найближчу перспективу, відсутність етичних стандартів нової професії тощо. І найголовніша проблема - це підготовка кваліфікованих кадрів для здійснення соціально-педагогічної роботи [8, с.120 -123].

Професія "соціальний педагог" в Україні була введена до кваліфікаційного переліку спеціальностей у 2002 році. З того часу як наукова дефініція «соціальний педагог» трактується в різноманітних енциклопедіях, словниках, довідниках, тощо. У Малій енциклопедії "Соціальна педагогіка" (2008 p.) визначено, що соціальний педагог - це особа, фах якої - соціально-педагогічна робота й освітньо-виховна діяльність. Як спеціаліст він організовує взаємодію освітніх і позанавчальних установ, сім'ї, громадськості з метою створення у соціальному середовищі умов для соціальної адаптації та благополуччя дітей і молоді в мікросоціумі, їхнього всебічного розвитку. Основне завдання соціально-педагогічної роботи - налагодження балансу між відповідальністю суспільства перед особистістю та особистості перед суспільством. Головна особливість соціально-педагогічної роботи - вміння соціального педагога визначати проблеми та потреби особистості на різних рівнях: індивідуальному, міжособистісному та суспільному [10].

На думку українських учених (Т. Алєксєєнко, О. Безпалько, І. Зверева, А. Капська та інші), соціально-педагогічна діяльність - це різновид професійної діяльності, яка спрямована на створення сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її соціокультурних потреб або відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності людини. ЇЇ зміст і структура як виду професійної діяльності, з одного боку, відповідають філософським і психологічним трактуванням діяльності, а з іншого, виражають соціальний аспект цієї діяльності, що визначається соціальним замовленням, соціальними потребами, соціокультурними особливостями середовища та частково відображені в соціальній політиці держави [9, с.78].

Серед пріоритетних завдань соціально-педагогічної діяльності виокремлюють: зміцнення та активізацію адаптаційного потенціалу особистості; збереження та покращення фізичного, психічного та соціального здоров'я особистості; створення сприятливих умов у мікросоціумі для розвитку здібностей і самореалізації особистості; надання соціальної, психологічної, педагогічної підтримки та допомоги особистості; попередження та локалізацію негативних впливів на особистість факторів соціального середовища [10].

Незважаючи на те, що науково – методична база для підготовки майбутніх соціальних працівників і соціальних педагогів існує, на практиці ми бачимо студентів та випускників цієї спеціальності, які ще недостатньо і не до кінця усвідомлюють значення власної духовності та етики спілкування, необхідності власного саморозвитку та самовдосконалення, як передумови успішної реалізації свого професійного і людського потенціалу .

Формування професійної компетентності соціального педагога – це складний процес «проектування» особистості. Створення певних педагогічних умов в процесі навчання надасть змогу кожному студентові сформувати свою особистісну модель на шляху до удосконалення професійної майстерності. До таких умов можна віднести: збільшення кількості годин на дисципліни професійного спрямування; проходження практики студентами протягом усього періоду навчання; забезпечення професійної спрямованості дисциплін, які не входять до циклу професійно орієнтованих; наявність висококваліфікованих кадрів (професорсько-викладацького складу). Опанування спеціальності «Соціальна робота» охоплює комплекс дисциплін: «Вступ до соціальної роботи», Теорії та методи соціальної роботи», «Індивідуальне консультування», «Групова робота», «Робота в громаді»[4, с. 30].

У процесі формування професійної компетентності майбутнього соціального педагога важливими є такі дисципліни як психологія, педагогіка, соціальна педагогіка. Знання основ медицини будуть корисними для роботи майбутнього соціального педагога в медико-соціальних закладах. Здійснення соціальної допомоги передбачає попередній збір інформації , її системний аналіз, висування гіпотез, побудову моделей розвитку. Завдяки цьому відбувається якісне визначення проблеми в усій її повноті, планування фахівцем подальших дій, які мають зумовити зміни існуючого становища. При цьому соціальний педагог не зосереджується лише на індивіді, він вивчає соціальні аспекти проблеми, сприяє виробленню конструктивного її розв’язання. Водночас напрацювання соціальної роботи становить інтерес для представників інших спеціальностей і наукових дисциплін, бо вона вивчає реальні соціальні факти, конкретний практичний досвід. Сукупність цих фактів є основою наукового аналізу в межах різних дисциплін, який дає змогу виявити та науково осмислити тенденцію розвитку досліджуваних подій і процесів. В процесі навчання соціальні педагоги опановують знання з соціології, психології, конфліктології, педагогіки та ін., що в майбутньому допоможуть фахівцеві компетентно вирішувати питання надання допомоги людям, що її потребують. Майбутній соціальний педагог повинен оволодіти широким колом соціальних і гуманітарних наук, тобто оволодіти системою знань про закономірності, тенденції розвитку сучасного світу. Ці знання потрібні спеціалістам для їх повноцінної професійної, наукової діяльності. Гуманітарні й соціальні науки мають величезне навчально-виховне значення, допоможуть майбутнім фахівцям відігравати активну роль в житті українського суспільства, спілкуватися з колегами з інших країн[12, с.59].

Кожному студенту важливо з перших днів налаштуватися на активну працю, добре і сумлінне навчання. яке має здійснюватися не лише в аудиторіях, на лекціях чи семінарських заняттях, а передусім самостійно. У ВНЗ закладається фундамент знань із спеціальності, тому в процесі навчання необхідно не лише засвоїти програмовий матеріал, але й набути навички творчої самостійної роботи. Тому з першого семестру студент повинен засвоїти методи самостійної розумової праці, свідомо й наполегливо розвивати свої творчі здібності, бо лише так можна сформувати власні погляди, переконання, культуру. Самостійність як риса особистості з’являється у людей не одразу. Вона набувається і вкорінюється поступово, в процесі систематичної роботи над собою. Студент повинен вміти слухати, розуміти, конспектувати лекції, знайти рекомендовану літературу, розібратися в ній, скласти конспект, підготуватись до семінару, лабораторно-практичних занять, іспитів та ін. Для цього потрібна наполегливість, система, звичка до самостійної праці [9, с.98].

З перших днів навчання необхідно акцентувати увагу студентів на суспільній значимості професії соціального педагога, розвитку до неї особистісного інтересу, формування професійно-мотивованої настанови на майбутню діяльність. Необхідно говорити про труднощі цієї професії, необхідність великих зусиль для засвоєння, розвитку потрібних якостей і подолання негативних рис. Для цього в теоретичних курсах застосовують активні методи: психологічні тести, експрес-анкети, проблемні ситуації, ділові ігри, тренінги, соціально-психологічні дослідження. Їх проведенню допомагають сучасна технічна база (використання Інтернет-технологій на семінарських та практичних заняттях), робота в лабораторіях, опрацювання наукової та науково-методичної літератури, періодичних видань; різні форми позааудиторної роботи (складання сімейного родоводу, соціальних паспортів, участь у соціологічних дослідженнях, зустрічі з досвідченими соціальними працівниками, студентське самоврядування). Ці та інші форми розширюють світогляд студентів, виховують інтерес до своєї професійної діяльності, тактовність, делікатність, відповідальність, організованість, комунікабельність, тобто, продовжують педагогічний процес, поглиблюють його, розширюють «соціально-практичне поле» майбутніх соціономів [6, с.129].

Організація практики студентів займає особливе місце у підготовці майбутніх соціальних педагогів. Практика надасть змогу майбутньому фахівцеві сформувати реалістичне ставлення до обраної професії, перевірити «дієвість» теорій, інтегрувати знання в єдине ціле, глибше пізнати пов’язані з майбутнім фахом гострі соціальні й особистісні проблеми, зрозуміти власні думки і почуття та їх вплив на професійну діяльність.

На нашу думку, у ВНЗ програми викладання соціальної роботи повинні тісно пов’язуватись з практичною соціальною роботою. Для цього потрібно налагоджувати контакти з організаціями, що надають соціальні послуги. Це дозволить майбутньому соціальному педагогу навчитися професійно застосовувати свої особистісні якості в різноманітних ситуаціях, практичне оволодіння майбутньою спеціальністю має здійснюватися різними формами і засобами , як в університеті, так і за його межами, на базі провідних соціальних установ та організацій, а також проходження практики за кордоном.

Важливою умовою формування професійної компетентності майбутнього соціального педагога є наявність висококваліфікованих кадрів професорсько-викладацького складу. У досягненні позитивного результату під час навчально-виховного процесу ВНЗ провідне місце, безумовно, належить викладачеві. Від його уміння організувати цей процес залежить успіх у подальшій діяльності студентів. Викладач вищої школи вирішує різноманітні педагогічні завдання: навчально-методичну, науково-дослідну, виховну, педагогічну роботу, і разом з тим повинен бути готовим до виконання ролі порадника, помічника, консультанта, партнера.

Визначальною сутністю людей науки, як вважав видатний педагог минулого, В.Вернадський, є наукова віра у поєднанні з енергією самостійної наукової думки. Важливим чинником піднесення ефективності роботи вищої школи вчений вважав дійову силу слова викладача. «Нема нічого, - як стверджував він,- що діяло би сильніше живого вільного слова, слова людини, яка вірить усією душею в те, що говорить, людини, яка хоче, щоб всі т, які слухали її, повірили у те, у що вона вірить, бажали того, чого вона бажає, знали те, що вона знає» [5, с.211].

Високо ставив В.Вернадський тих викладачів, які були наділені даром живого слова, духовною енергією, чулістю, здатністю захоплювати слухачів, спрямовувати їх на все добре, порядне, чесне. Такі люди народжуються не часто, але вони так потрібні у центрах інтелектуального життя, «де сходяться сотні, сотні людей, котрі розійдуться у всі кінці рідної землі і там будуть працювати в ім’я того, що знайшли в цих центрах» [5, с.213].

Таким чином, підсумовуючи здійснений аналіз наукової літератури, можна визначити, що професійна компетентність – це сукупність взаємопов’язаних якостей особистості, що передбачає досконале володіння теоретичними і практичними навичками, вміння застосовувати їх у процесі професійної діяльності, здатність творчо і нестандартно вирішувати проблеми, нести відповідальність за наслідки своєї роботи. Професійна компетентність соціального педагога вимагає органічного єднання особистісних та професійних якостей, широкої освіченості в різноманітних сферах життєдіяльності, а тому підготовка такого фахівця залежить від створення певних педагогічних умов у ВНЗ: збільшення кількості годин на дисципліни професійного спрямування, проходження практики студентами протягом усього періоду навчання, використання сучасних Інтернет-технологій під час проведення практичних та семінарських занять, а також в самостійній роботі студентів, співпраця з провідними установами та організаціями, що займаються соціальною роботою, вивчення досвіду соціальної роботи вітчизняних та зарубіжних партнерів, наявність висококваліфікованих кадрів професорсько-викладацького складу. Створення таких педагогічних умов у ВНЗ сприятиме формуванню професійної компетентності майбутніх соціальних педагогів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гочаренко С.У. Український педагогічний словник / С.У. Гончаренко. – К.: Либідь, 1997. – 375 с.;

2. Зимняя И.А. Ключевые компетенции – новая парадигма результатов образования / И.А.Зимняя // Висшее образование сегодня . – 2003. - №5. – С.34-42;

3. Калінін В.О. Особливості формування професійної компетентності майбутнього вчителя іноземної мови в новій мовній політиці / Зб. наук. праць. – Житомир: в-во ЖДУ ім.. І.Франка, 2004. – С.193 -194;

4. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д. Соціальна педагогіка / Соціальна робота / Л.Г.Коваль, І.Д.Звєрєва. – К.: ІЗМН, 1997. – 392 с.;

5. Лещенко А., Лещенко М. Володимир Вернадський і його просвітницько-педагогічна діяльність / А. Лещенко, АПН України, Інститут педагогіки та психології. – К.: АСМІ, 2003. – 292 с.;

6. Ляшенко А. Профессиональное становление социального работника / А. Ляшенко. – М., 1993. – 250 с.;

7. Маркова А.К. Психологические проблемы повышения квалификации / А.К. Маркова // Педагогика. – 1992. - № 9-10. – С.65 -67;

8. Міщик Л.І. Соціальна педагогіка: навчальний посібник / Л.І.Міщик. – К.: ІЗМН, 1997. – 140с.

9. Социальная работа: теория и практика: Учебное пособие / Отв. Ред.. доктор ист. наук, проф.. Е.И.Холостова, доктор ист. наук, проф.. А.С.Сорвина. – М.: ИНФРА – 2002. – 358 с.;

10. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / за аг. Ред.. проф.. І.Д.Звєрєвої. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 336 с.;

11. Решетник П.М. Професійна освіта і компетентність / М.П.Решетник, Н.Г.Батечко // Науковий вісник НАУ. – 2005. - №88. – С.157;

12. Шептенко П.А., Воронина Г.А. Методика и технология работы социального педагога / П.А.Шептенко, Г.А.Воронина. – М.: Академия, 2001. – 208 с.

Аннотация. В статье рассмотрено педагогические условия формирования профессиональной компетентности социального педагога во время научно-воспитательного процесса в ВУЗ и теоретически проанализировано содержание понятия «профессиональная компетентность».

Ключевые слова: профессиональная компетентность, педагогические условия формирования профессиональной компетентности, профессиональная подготовка, формы и методы формирования профессиональной компетентности социального педагога.

Annotation. The Article illustrates the pedagogical terms of forming professional competence of social teacher during educational process in higher school, the contents “professional competence” are analyzed in the article.

Keywords: professional competence, pedagogical terms of forming professional competence, professional preparation, forms and methods of forming professional competence of social teacher.

THE FORMING OF PROFESSIONAL COMPETENCE OF

SOCIAL TEACHER IN HIGHER SCHOOL