Філологічні науки/8. Українська мова і література

Матієнко О.А.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Традиція і новаторство

у драмі М. Старицького "Талан"

М. Старицький – талановитий поет, відомий прозаїк, майстерний перекладач. Однак найпомітніший слід він залишив на ниві національної драматургії й театру. Цілий ряд творів М. Старицького наповнений новими конфліктами, тематикою, нетиповими для українських тогочасних драм героями. На особливу увагу заслуго­вує його соціально-психологічна драма "Талан". Саме у цій п’єсі М.Старицький одним із перших серед українських письменників доторкнувся до теми життя інтелігенції під новим кутом зору. Твір має підзаголовок: "Із побуту малоруських акторів". П'єса присвячена видатній ук­раїнській актрисі М. Заньковецькій, яка й стала прототипом головної героїні – Марії Лучицької [1, с. 524].

Метою нашої роботи є аналіз твору М.Старицького "Талан" в ракурсі поєднання традиції і новаторських рис, зокрема й тих, що певною мірою споріднюють п’єсу із західноєвропейською "новою драмою" останніх десятиліть ХІХ ст. Твір М. Старицького вирізняється високою драматичною напругою почуттів, гостротою конфліктів, діалогічною і монологічною майстерністю. Перед глядачами постає історія нелегкого життя жінки-акторки, людини великого таланту і високих душевних якостей та духовних поривань, яка опиняється перед вибором між служінням мистецтву й особистим щастям. Тематика п’єси та її герої є новаторськими для національної драматургії. Залишаючи тему села, традиційну для української літератури ХІХ ст., автор спробував показати життя творчої інтелігенції, тогочасні проблеми театру, такі близькі йому самому.

Риси "нової драми" відчутні у художньому вирішенні образу головної героїні драми "Талан". Письменник формує при цьому й певний ідеал жінки – це соціально активна особистість, яка має у своїй сутності лідерський характер та вольову вдачу. Саме такою читач побачив Марію Лучицьку. Драматург не лише показує жінку як незалежну сильну особистість, але й  вибудовує емансипаційну опозицію "слабкий чоловік – сильна жінка" [3, с. 236]. М. Старицький вдається до властивого "новій драмі" поглибленого психологізму, змальовуючи героїню як глибоко емоційну, вразливу натуру з цілісним характером..

У драмі "Талан" помітна особлива увага до проблеми митця і мистецтва, життєвого вибору творчої особистості, що згодом стане однією з найбільш актуальних проблем, порушуваних письменниками-модерністами. Головна героїня драми опиняється в ситуації, у якій їй необхідно зробити вибір між особистим щастям та служінням театру – своєю життєвою метою, мрією. 

У п’єсі М. Старицького "Талан" новаторські риси поєднуються із традиційною для української драми побудовою конфлікту й системи образів. Зокрема, письменник не відмовляється від чіткого розподілу героїв на позитивних та негативних. У Марії Лучицької чимало щирих друзів, які високо ціну­ють її обдарованість, намагаються оберігати від життєвих негараздів. До них належать антрепренер трупи Степан Безродний, прототипом якого, на думку дослідників, був сам автор твору,  молода актриса Ганна Кулішевич, чиї риси багато в чому збігаються з постаттю уславленої артистки "театру ко­рифеїв" Ганни Затиркевич-Карпинської, актор Марко Жалівницький, в образі якого можна віднайти штрихи, притаманні першому наставнику й режисеру М. Зань­ковецької М. Кропивницькому, літній суфлер Ро­ман Лемішка та його сімнадцятилітня донька Маринка, ще безліч інших членів театрального колективу [2, с. 43]. Їм протистоять молода актриса Ка­терина Квятковська, яка вважає себе не менш талано­витою, ніж Лучицька, і ставить собі за мету будь-що зайняти її місце в театрі. Головним інструмен­том у боротьбі за першість Квятковська обрала не чес­не змагання на театральній сцені, а різно­манітні інтриги за спиною суперниці. До ряду недоброзичливців головної героїні драми належать продажний репортер Юркович і режисер Ко­тенко, мати Антона Квітки – молодого поміщика із багатої аристократич­ної родини, з яким пов'язує свого долю Марія Лучицька.

Таким чином, п’єса М.Старицького "Талан" поєднує в собі ознаки традиційного театру та новаторські тенденції, зокрема риси західноєвропейської "нової драми". Відхід від традиційної тематики дозволив розширити коло осмислюваних проблем, зокрема підійти до питання митця і мистецтва, творчої особистості, вибору між особистим щастям та служінням мистецтву, яке згодом стане однією з актуальних проблем, що розроблятимуться у творчості наступної генерації українських письменників. Твору М.Старицького притаманний поглиблений психологізм, завдяки якому виразно й повно розкривається внутрішня боротьба головної героїні. Драматург докорінно змінює концепцію жіночого характеру, формуючи при цьому новий ідеал жінки. Разом із тим, автор не відмовляється від розподілу героїв на позитивних та негативних, створюючи навіть дещо схематичні образи персонажів другого плану.

Література:

1.           Історія української літератури ХІХ ст. (70–90-ті роки) : [у 2 кн. ; підручник] / [О.Д.Гнідан, Л.С.Дем’янівська, С.С.Кіраль та ін. ; за ред. О.Д.Гнідан]. – К. : Вища школа, 2003. – Кн. 1. – 575 с.

2.           Новиков А. Театральне мистецтво як естетична проблема (Матеріали до вивчення української драматургії межі ХІХ – ХХ ст.) / Анатолій Новиков // Українська мова і література в школі. – 2006. – № 7. – С. 43–47.

3.           Попадинець О. Особливості творення жіночих характерів в історичних романах В.Скотта та М.Старицького :  [Електронний ресурс] / О.Попадинець // Режим доступу :

http://docs.google.com/viewer?a=v&q=cache:XCwU0AwnvYwJ:nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Npkpnu_fil/2009_18/2_20_Popadinecc.pdf.

4.            Старицький М. Поетичні твори. Драматичні твори / Михайло Старицький. – К. : Наукова думка, 1987. – 572 с.