Гаврилишин Н.М.

Науковий керівник Мартиненко О.П.

АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ВИДІВ СУБКУЛЬТУР В УКРАЇНІ ТА ЇХ ВПЛИВ НА НАЦІОНАЛЬНУ КУЛЬТУРУ

У даній статті проаналізовано поняття «субкультура», подано коротку характеристику її основних видів та розглянуто вплив цих неформальних організацій на цінності та моральні норми молоді. Також визначено позитивні та негативні сторони впливу субкультур на національну культуру України.

Ключові слова: культура, субкультура, національна культура, неформальні організації, моральні цінності, ідеологія.

Сьогодні в Україні існує досить велика кількість різноманітних молодіжних субкультур. Всі вони певним чином впливають на особистість молодих людей, формуючи їхні цінності, норми поведінки, життєві орієнтації та світогляд. Завданням даної статті є визначення особливостей таких неформальних організацій, а також визначення їхнього впливу на культуру окремої особистості та на національну культуру України.

Кожне суспільство має певну сукупність культурних зразків, які приймаються і усвідомлюються всіма його членами. Цю сукупність прийнято називати домінуючою (національною) культурою, яка функціонує на суспільному рівні [2, с.66]. Тобто національну культуру можна визначити синтез культур різних класів, соціальних верств і груп відповідного суспільства. Щодо субкультури, то її визначають як спільність людей, чиї переконання, на життя і поведінку відмінні від загальноприйнятих або просто приховані від широкої публіки, що відрізняє їх від більш широкого поняття культури, відгалуженням якої вони є.

Наше суспільство постійно змінюється: удосконалюється виробництво, створюється нова техніка, розробляються нові технології. Все це не може не вплинути і на культуру населення. Нове покоління уже не задовольняють старі норми та принципи, воно прагне віднайти для себе більш дієву ідеологію. У зв’язку з цим і виникає таке поняття як субкультура, що означає культурні зразни, які тісно пов’язані із загальною домінуючою культурою і разом з тим відрізняються від неї своїми специфічними рисами [2, с.66].

Дамо характеристику основним видам субкультур, що присутні в Україні.

Емо	Термін «емо» з англ. «еmotional» – емоційний. Ця субкультура підкреслює позитивні чи негативні емоції. Дуже часто це ранимі люди, які не бачать сенс свого існування. Говорять про самогубство, про жорстокість та несправедливість життя Їх вирізняє чорно-рожевий одяг та різноманітні пов’язки на руках.
Скинхеди	Схильні до насилля, підтримують ідеї фашизму та расизму. Задля того, щоб досягти більшої агресивності вживають наркотики. Ведуть бездіяльний спосіб життя.
Готи	До цієї субкультури належать ті, хто зазнав сильного болю і зрозумів, що він може давати силу. Надають перевагу чорному кольору в одязі, часто збираються на цвинтарях та культивують символи смерті (черепи, перевернуті хрести).
Епси	Одна з наймолодших субкультур, прихильники якої є оптимістами, носять барвистий одяг, ведуть безтурботний та життєрадісний спосіб життя.
Отаку	В японській мові під терміном «отаку» розуміють людину, що дуже захоплена чимось. В українській – цим поняттям позначають фанатів аніме та японської субкультури взагалі. Серйозну критику викликає надмірна кількість насилля і еротики в аніме, що може спричинити патологічні форми поведінки.
Фріки	Ті, хто входять у дану субкультуру, прагнуть звільнитися від прийнятих стереотипів, а тому спрямовують свої зусилля на те, щоб виглядати якомога безглуздіше (взимку можуть ходити босими, а влітку – у теплих рукавицях).
Репери	Слухають музику у стилі «реп», носять широкий завеликий одяг. Улюблений вид спорту – баскетбол.
Рейвери	Фанати сучасної клубної музики. Проводять весь вільний час у нічних клубах, на дискотеках, заперечуючи у такий спосіб «сіру» буденність.

Рис.1. Характеристика основних видів субкультур, що присутні в Україні

Насправді, субкультур в Україні набагато більше, це тільки деякі з них, що на наш погляд є найбільш поширеними. Щодо причин виникнення субкультур, то вони досить різноманітні. Дуже часто діюча культура не може забезпечити нове покоління діючою ідеологією, а тому молоді люди прагнуть віднайти для себе нові принципи, моральні норми та погляди на життя. Молодь вибирає для себе інший світ, в якому життя відбувається так би мовити «за їхніми законами». Саме тут, у «своєму світі», вони можуть бути самими собою, діяти згідно з власними переконаннями та самостійно вирішувати власні проблеми (хоча насправді вирішення проблем відбувається шляхом вживання алкогольних чи наркотичних речовин, що зрозуміло не вирішує жодних проблем). Ще однією причиною виникнення субкультур є прагнення віднайти себе, проявити свою індивідуальність. В нашому світі, де люди доволі часто відчувають себе самотніми серед натовпу, виникає потреба бути прийнятим. Саме у певній субкультурі молоді люди відчувають себе потрібними, цікавими для інших і т.д.

Виникнення субкультур – цілком нормальне явище. Завжди і всюди виникали різні неформальні угрупування, які пропагували власні принципи та цінності або протестували проти вже існуючих. Субкультура не означає відмову від національної культури, яка визнана більшістю, але виявляє певні відхилення від неї. Субкультури, існуючи поряд із національною культурою, завжди вносять у неї свої елементи, тим самим урізноманітнюючи та удосконалюючи її. Субкультури так би мовити «оновлюють» національну культуру, не дають їй застаріти.

Тож виникає запитання: «Які елементи субкультур потрібно переймати і додавати до національної культури?» Відповідь досить проста: переконання тої чи іншої субкультури не повинні заперечувати уже існуючі норми, вони просто повинні доповнювати національну культуру новими елементами.

Разом з тим, є й такі субкультури, які досить негативно впливають як на особистість, так і на суспільство загалом (наприклад, скинхеди тощо). Саме тому держава повинна проводити молодіжну політику і створювати всі умови для того, щоб субкультури не суперечили національній культурі, а розвивалися та доповнювали одна одну. Держава повинна створювати для цього можливості і це не тільки стадіони та будинки творчості, а й створення цілої інфраструктури, наприклад, місця для малювання графіті, створення парків для занять скейтбордингом [1, с.90].

Позитивні сторони функціонування та діяльності субкультур:

1. Будучи учасником тієї чи іншої субкультури, молодь тренується у виконанні соціальних ролей, прагне віднайти свій статус, бореться проти несправедливості,

2. Деякі субкультури беруть активну участь у відновленні пам’яток культури, пропагують захист навколишнього середовища.

3. Субкультури створюють власну субкультуру, яка допомагає її учасникам краще пристосуватися до життя, і виконує деякі функції, які не в змові забезпечити школа, сім’я, держава тощо.

4. Субкультури беруть участь у соціалізації молоді, яка в неї входять.

Негативні прояви субкультур:

1. Прояви вандалізму та розпусти.

2. Зловживання наркотиками та алкогольними напоями.

3. Закритість та відстороненість від суспільства.

4. Бездіяльність, що проявляється у переважно відпочинково-рекреаційному характері діяльності субкультур.

5. У деяких молодіжних субкультурах пропагується таке явище, як суїцид.

6. Субкультури впливають на молодь, а самі фактично закриті для зовнішніх впливів.

7. Ідеологія субкультур виховує низькодуховну молодь, яка не здатна повноцінно існувати у соціумі.

Таким чином, можна зробити висновок, що субкультури – це важливий і невід’ємний елемент у процесі розвитку національної культури. Субкультура повинна бути тим інструментом, який би сприяв розвитку домінуючої культури, а також вносив нові елементи, що виникають у зв’язку з розвитком суспільства, та витісняв застарілі. Головне – це проводити своєчасний державний контроль над розвитком та функціонуванням субкультур, спрямовувати їх діяльність для блага національної культури.

Список використаної літератури

1. Попова Л.М. Молодіжна субкультура / Л.М. Попова, А.В. Старченко // Еволюція української державності: соціально-економічні, політичні, культурні аспекти: м-ли Всеукр. конф., 9 квіт. 2009 р., Харків / МОНУ, МФУ, Харків.ін-т фін. УДУФМТ. – Х.: ХІФ УДУФМТ, 2009. – С. 90-92.

2. Тюрменко І.І. Культурологія: теорія та історія культури: навч. посіб / І.І.Тюрменко. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 370с.