История/ 2. Общая история

Ст. викл. Крижановська І.І., Мега А.

Донецкий национальный технический университет, Донецк

Головні аспекти «Стратегії національної безпеки Сполучених Штатів» за часів Дж. Буша-молодшого

Необхідність реформування системи зовнішньої безпеки та зовнішньополітичних інститутів розумілася американською політичною елітою ще з середини 90-х років ХХ століття та була пов’язана з крахом комуністичної системи. Перехід від біполярного світу до одно полярного надав Сполученим Штатам широкі можливості для ідеологічного маневру. Світ змінився, але на зміну одним «ворогам» прийшли інші в особі Північної Кореї, Іраку та інших «ворожих» до Америки держав.

Вибір ідеологічного підґрунтя для Дж. Буша-молодшого полягав у симбіозі ідеалістичного та реалістичного напрямків реалізації зовнішньої політики Сполучених Штатів. Відомий прихильник ідеалістичних традицій та продовжувач політики Р.Рейгана він не мав наміру відходити в своїй зовнішній політиці від традиційних американських поглядів на світ: розповсюдження американських цінностей та принципів демократії на держави, які мали «диктаторські режими». Але реалізація зовнішньополітичних планів США з залученням силових методів не мала широкої підтримки серед суспільства. Події, які відбулися 11 вересня фактично дали імпульс формуванню нової стратегічної лінії у зовнішній політиці США.

Вже 20 вересня 2002 года адміністрація Дж. Буша-молодшого презентувала нову «Стратегію національної безпеки Сполучених Штатів», яка більш відома під назвою «Доктрина Буша». Стратегія мала в собі два базові компоненти. Перший компонент був достатньо радикальним та говорив про те, що Америка не робить різницю між терористичними організаціями та державами, що їх ховають. По суті, розумілося, що держави, які не справдили надій на встановлення демократичних режимів (Йемен, Судан) та ворожі режими (держави «вісі зла», Сірія, Лівія, Куба) були тепер на замітці у США. Ці держави хоча є суверенними, але тим не менш будуть відповідати перед американським правосуддям. Другий посил ясно надавав зрозуміти, що Сполучені Штати зарезервували право «захищати Американську батьківщину» за допомогою превентивних засобів. Це суттєво відрізнялося від міжнародних норм періоду після Другої Світової війни та (за рідким винятком) від попередньої політики національної безпеки.

В загальному вигляді стратегія Національної Безпеки включає в себе такі методи її реалізації: для того, щоб захистити свої інтереси, Сполучені Штати готові та будуть використовувати воєнну силу за власним розумінням та вибору; просування демократії та ринкової економіки є пріоритетним завданням зовнішньої політики США з урахуванням регіональних особливостей та традицій та основних національних інтересів Сполучених Штатів; у боротьбі з тероризмом слід створити єдиний фронт із держав - лідерів на чолі з США; Сполучені Штати будуть боротися з міжнародним тероризмом до повного його знищення та викорінювання причин та умов його існування; Сполучені Штати готові діяти на самоті, якщо відносно них чи їх союзників будуть проявлені агресивні дії.

Якщо порівняти «Стратегію національної безпеки» адміністрації Дж. Буша-молодшого зі стратегіями попередніх президентів, слід відмітити, що його стратегія є більш жорсткою з точки зору забезпечення безпеки Сполучених Штатів. Адміністрація Дж. Буша-молодшого майже повністю зосередила свою увагу на погрозі зі сторони так званих «держав-ізгоїв», на зв'язок між ними та міжнародними організаціями. Країни, що підтримують терористів, на думку американської адміністрації, повинні бути ідентифіковані, ізольовані, а Сполученим Штатам необхідно докласти зусиль на перетворення цих держав на демократичні та вільні.

Доктрина Дж.Буша-молодшого прийшла на зміну пасивній концепції залякування часів «холодної війни» та запропонувала більш динамічну стратегію, яка в більшій мірі зробила ставку на попереджувальні дії та активну оборону.

Таким чином, необхідно відмітити той факт, що стратегія Дж. Буша-молодшого являла собою жорстке керівництво до дії в забезпеченні безпеки держави у боротьбі із зовнішніми загрозами. За своєю спрямованістю стратегія нагадує стратегію часів «холодної війни» з її направленістю проти супротивника та готовністю до боротьби з використанням сили. Підтримка доктрини у самих Сполучених Штатах отримала широку двопартійну підтримку. В той же час «Доктрину Буша» схвалила більшість населення США, у тій його частині, де мова йде про війну з терором, ліквідація загроз та ставка на силові варіанти відповіді терористам.

Реакція міжнародного співтовариства була більш складною з питань ситуації в Іраку, Ближнього Сходу та одноосібного лідерства Сполучених Штатів на міжнародній арені з широкого кола проблем. Однак більшість європейських держав, не дивлячись на різний спектр спірних питань, продовжили активне співробітництво зі Сполученими Штатами у воєнній та розвідувальній сферах, тим самим ще раз продемонструвавши відсутність ефективних засобів міжнародного правозастосування.

Література:

1. Kaplan R.D. Center Stage for the Twenty-first Century //Foreign Affairs, 2009, March-April, pp. 16-32.

2. Хантингтон С. Третья волна демократии// Теория и практика демократии. Избранные тексты/ Под ред. В.Иноземцева и Б. Капустина. М.: Ладомир, 2006. С. 52-54.

3. Шаклеина Т.А. Современные американские концепции мирового лідерства. М., 1999. С. 18.

4. «The Colossus with an Achilles' Heel», New Perspectives Quarterly, fall 2001; available online at http://www.digitalnpq.org/ archive/2001_fall/colossus.html