Гарбадин А.С.

Львівський національний університет імені Івана Франка

Специфіка шизоаналізу у його політологічній експлікації.

Нарешті слід звернути увагу і на стратегію шизоаналізу, що спрямовується на антропологічну предметність, її обумовленість через бажання та вивільнення з-під класичних дискурсів схожого формату.

«Шизоаналіз здійснює «системну помилку» по відношенню до всього «критичного мислення», відмовляючи єдиному способу відновлення об’єктивного духу – через негативність» [1;642]. Робиться відмова тому, чого не потрібно відновлювати, якщо, звісно, не має прагнення загрузнути у тому ж болоті. Сучасне суспільство підпадає під продуктивну діяльність «бажаючих машин» - «це бінарні машини з бінарним правилом чи асоціативним режимом; одна машина завжди зістиковується з іншою. Продуктивний синтез, виробництво виробництва, має коннектну форму: «і», «і ще»…» [1;18]. Така вже сутність сучасної шизофренії – продукування як процес, без початку і кінця, вироблення інститутів, що тягнуть за собою безконечну потребу у реформуванні, політична закріпленість прав і свобод, що вимагають постійної уваги через кореляцію, відточення та нагромадження нових прав і свобод. «Шизофренік – це універсальний виробник. Тут немає місця для відмінності виробництва і виробленого. По крайній мірі, вироблений частковий об’єкт забирає із собою своє «тут» в нове виробництво» [1;20].

Шизофренія, на думку цих науковців, є процесом виробництва бажань, що є кінцевим результатом соціального виробництва. Відповідно якщо бажання не має під собою реального об’єкту, сама реальність бажання заключається в ненаявності чогось. Це і є хвороба сучасної людини.

Оформлення конкретних конфігурацій соціальності — як на індивідуальному, так і на інтегральному рівнях — моделюється в шизоаналізі як нелінійне: загалом Дельоз і Гваттарі відзначають, що досліджувана ними процесуальність реалізується поза лінійним бінаризмом — «в третьому часі бінарно-лінійної серії», утворюючи «третій термін лінійної серії» і тим самим порушуючи (руйнуючи) самий принцип бінарної опозиції.

Науковці протиставляють машини бажання та соціальні машини. Перші формуються на індивідуальному рівні, мають креативний потенціал, але саме через індивідуалізм «завжди працюють в зіпсованому стані» [2;454] у відповідності до вище означених позицій. Соціальні машини, навпаки, є стабільними, але за рахунок суспільного формування, бо соціум є поверхнею реєстрації виробництва.

Фактично аналогом по відношенню до двох попередніх напрямків є поняття «тіло без органів» - «зв’язаним, поєднаним чи зрізаємим потокам воно протиставляє свій аморфний недиференційований ток» [1;24].

Дане поняття протиставляється організму як стабільній системі з чіткою диференціалізацією функцій – «основна ознака тіла без органів – не відсутність всяких органів і не тільки наявність якогось невизначеного органу, але в кінцевому рахунку тимчасова присутність органів визначених». Тобто на відміну від організму, тіло без органів відкрите для варіантного саморегулювання. В цьому контексті ворог тіла без органів не організм, а чітка, наперед означена сукупність органів із чіткими функціональними характеристиками. Фактично дане поняття є аналогом пустого знаку в текстологічному напрямку та різоми в номадологічному.

Так «шизофренічне «або це…або це…» приходить на зміну «і ще»: якими би не були два розглянуті органи, вони повинні прикріплятись до тіла без органів так, щоб усі диз’юнктивні синтези між двома цими органами на ковзаючій поверхні були рівнозначні. Якщо «або» претендує на маркування кінцевих виборів між невзаємозамінними термінами (альтернатива), тоді «або це» позначає систему можливих замін між відрізняючимись елементами, які завжди приходять до того ж самого, зміщуючись, зіскользуючи» [1;28-29].

Тому тіло без органів слід вважати шизоаналітичним виразником нелінійності процесуальності, виразником інваріантності на індивідуально-суспільному рівні, завершуючи мережу необхідних посилань для довершення нашого дослідження.

Як бачимо, наведені вище слова самі промовляють за нас важливість політичного для позатекстологічних означень політичного.

Політичне виявляється тим концептом, що завершає сукупність програмних устремлінь у межах позатекстового способу означення. На сферу політично вони і направляються, оскільки стратегія маргінальної дійсності може найкраще себе виявити саме у сфері чистої маргінальності, яка становить суть політичної науки. Вищеозначені концепти виступають схемою вираження тих характеристик, що знаходять своє виявлення у політичному. Відповідно концептуальне переплетення, зчеплення вище окреслених нами дослідницьких стратегій із політологічним началом носить абсолютно виправданий, навіть закономірний характер.

Водночас громадянське суспільство, під яким ми розуміємо можливість окреслення кооперативного характеру свободи, набуває неординарного означення. Нове звучання одиничності на пару із оригінальним поглядом на зумовленість соціальності дає нам підстави стверджувати як про нелінійність антропологічно витриманої свободи, так і про динаміку її збереження в контексті вияву соціально обумовлених бажань. Відмова від класичної методології не відкидає засади громадянського суспільства, а надає йому нових форм вираження та унаочнення у вимірі людини політичної.

Список використаних джерел:

1. Делёз Ж., Гваттари Ф. Анти-Эдип: Капитализм и шизофрения — Екатеринбург: У-Фактория, 2007. — 672 с.

2. Пост-Модернизм. Энциклопедия – Минск: Книжный Дом, 2001 – 1038 с.