Шляхов О.В., студент

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ БАНКРУТСТВА В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

Законодавство про банкрутство дуже динамічно розвивається в усіх країнах, а особливо в тих випадках, коли в економіці відбуваються системні зміни. Завдяки тривалим економічним перетворенням і переходу до ринкової економіки в Україні було створено правовий механізм, який дозволяє узгоджувати інтереси боржника та його кредиторів, сприяючи розвитку вітчизняної економіки. Однак цей механізм на теперішній час не є досконалим, оскільки має безліч прогалин та потребує подальшого реформування.

Метою роботи є аналіз сучасних проблем механізму банкрутства та розробка напрямів його вдосконалення в Україні.

Розробкою та аналізом багатьох аспектів проблем розвитку правового регулювання банкрутства займалися безліч учених України, серед яких: Асєєва Н., Бобкова А.Г., Карпунь І.Н., Мараховська К.А., Слівак А.Є., Тюріна Н.М., Невмержицька О.В. та інші. Їх праці, здебільшого були спрямовані на розгляд інституту банкрутства в Україні та його вдосконалення. Але залишилось безліч невирішених питань, які потребують подальшого врегулювання.

Реформування законодавства про банкрутство пов’язано переважно з усуненням прогалин, які склалися в практиці його застосування. Тому виникає необхідність висвітлення проблем з різних напрямів банкрутства та аналіз можливих напрямів вдосконалення законодавства. Серед цих проблем та напрямів їх вирішення можна виділити наступні блоки:

1. Проблематичним питанням на сьогоднішній день з точки зору справедливості залишається винятковий статус казенних підприємств, на які законодавство про банкрутство не поширюється. На наш погляд, існує необхідність скасування положення законодавства про те, що місцевим органам влади належить виняткове право вирішувати, на які муніципальні підприємства законодавство про банкрутство не поширюється, а визначатися це повинно на державному рівні, тому що це пов’язано з наданням фінансування (дотацій).

2. З метою оптимізації строків проходження процедури банкрутства доцільним є скорочення терміну процедури розпорядження майном боржника, який за чинним законодавством складає шість місяців. За рахунок раціонального упорядкування алгоритму завдань, що мають бути виконані в межах процедури розпорядження майном, стає можливим скоротити цей строк до двох-трьох місяців. Основний резерв скорочення часу – раціональний механізм виявлення кредиторів та інвесторів, який необхідно проводити з моменту прийняття заяви про порушення справи про неспроможність [2, c. 58].

3. Проблематичним питанням залишається той факт, що у разі порушення справи про банкрутство за заявою боржника він отримує можливість зловживати своїм правом на тимчасовий захист від стягнень кредиторів у силу дії конкурсного мораторію. Для уникнення цього необхідно виявляти факти зловживання боржником правом на тимчасовий захист від стягнень кредиторів (при виявленні таких фактів вживати фінансові санкції та публікувати оголошення). Постає питання скорочення процедур оскарження судових рішень, а також існує необхідність змінити порядок повідомлення кредиторів та інших зацікавлених осіб щодо справи про банкрутство шляхом покладення на суд обов'язку публікувати оголошення про відкриття провадження у справі.

4. Досвід інших країн показав, що в світі існує дві відмінні концепції законодавства про банкрутство: прокредиторська (покликана захищати інтереси кредиторів, яка поширена в Англії, Німеччині) і продебіторська (спрямована на захист суб`єкта підприємницької діяльності, а також соціальний захист робітників підприємства – використовується в США, Франції). При цьому в чистому вигляді певного законодавчого підходу не існує, але існують домінуючі позиції тієї чи іншої концепції. Слід наголосити на тому, що в Україні зберігається домінуюча позиція продебіторського підходу. Тому нашим законодавцям потрібно визначитись з пріоритетами: або забезпечувати соціальний захист, або зацікавлювати вкладників-акціонерів.

5. Проблемою залишається незацікавленість арбітражних керуючих в проведенні ефективної процедури управління в процесі процедур банкрутства. Тому, задля підвищення суспільної корисності від діяльності арбітражних керуючих, треба встановити залежність між оплатою їх праці і кінцевими результатами провадження справ про банкрутство [1, c. 26-28].

6. За умови прийняття господарським судом рішення про проведення санації, особу керуючого санацією пропонують кредитори. Через фігуру призначеного керуючого вони контролюють майно, фінансовий стан і діяльність підприємства. Однак, так кредитори певною мірою «узурпують» владу над господарським суб’єктом. Тому потрібно законодавчо вдосконалити правові аспекти санації так, щоб власники та трудовий колектив підприємства-боржника мали реальні важелі впливу на керуючого, зокрема ввести принцип колегіального проведення санації та відповідальності за її результати.

7. Процедура ліквідації передбачає складний правовий механізм реалізації інтересів кредиторів за рахунок підприємства-боржника. Для її вдосконалення необхідно передбачити адміністративну відповідальність ліквідаторів за невірну оцінку ліквідаційної маси та непрозорий продаж майна боржника. Таким чином можна буде зменшити кількість зловживань з боку ліквідаторів, а також величину збитків, яку вони завдають підприємствам та їх кредиторам.

8. Перехід з процедури розпорядження майном до санаційної процедури відбувається без наявності плану санації, що є гальмом в процесі банкрутства. Тому є необхідність в тому, щоб перехід з процедури розпорядження майном в санаційну процедуру відбувався лише за наявності плану санації, а в разі його відсутності повинно прийматися рішення про введення процедури ліквідації.

9. Наступною, на нашу думку, є закритість інформації про банкрутів, що не сприяє їх виявленню кредиторами. Зокрема, на даний момент сайт http://bankrut.gov.ua державного підприємства «Інформаційні судові системи» знаходиться на етапі випробування та працює в тестовому режимі. Це означає, що в базі даних можлива наявність помилкової інформації. Однак, при цьому, для отримання комплексу інформаційно-технічних послуг про підприємства, щодо яких господарськими судами України порушено справи про банкрутство або винесено постанову про призначення їх банкрутами, необхідно зареєструватися та заключити договір. Тобто це відбувається не досить просто і не безкоштовно (вартість надання комплексу інформаційно-технічних послуг з урахуванням ПДВ складає 240 гривень в місяць). А тому існує нагальна потреба вільного оприлюднення інформації про банкрутство українських підприємств та ведення статистичної інформації з приводу динаміки та структури банкрутств в Україні.

Таким чином, недоліки чинного законодавства про банкрутство та практика його застосування наведеним не вичерпуються. Немає повністю досконалих законів, як і немає повністю досконалих суддів, які їх застосовують. Процес внесення змін до законодавства також досить складний і тривалий. Але час і економічна та соціальна ситуація в нашій країні вимагають, насамперед, неухильного дотримання чинного законодавства при розгляді справ, усунення прогалин у законодавстві шляхом формування єдиної виваженої судової практики, котра відповідатиме загальним принципам права, і, нарешті, розробки пропозицій для вдосконалення чинного законодавства, приведення його у відповідність з вимогами часу, гармонізації його з іншими галузями та інститутами вітчизняного та Європейського законодавства.

Література

1. Асєєва Н. Окремі проблеми застосування законодавства про банкрутство // Право України. – 2004. – № 11. – С. 26-29.

2. Мараховська К.А. Регулювання відновлення платоспроможності або банкрутства підприємств та напрями його вдосконалення // Формування ринкових відносин в Україні. – 2004. – № 12. – С. 57-60.

3. Слівак А.Є. Проблеми регулювання банкрутства підприємств чи відновлення їх платоспроможності в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. – 2005. – № 12. – С. 8-10.