Сакалової Ю. І.
Науковий керівник: Меленко О.В.
Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці
Презумпція невинуватості як принцип кримінального
судочинства та її нормативний зміст
Статтю
присвячено дослідженню суті принципу презумпції невинуватості та його
нормативного змісту як принципу кримінального судочинства.
Постановка проблеми. В Україні повне формулювання презумпції невинуватості виражене у Конституції
України, прийнятій 28 червня 1996 р., і хоча самого терміну «презумпція
невинуватості» тут немає (не вжито),
все ж у ст. 62 закріплений її зміст: особа вважається невинуватою у вчиненні
злочину і не може бути підданою кримінальному покаранню, доки її вину не
буде доведено в законному порядку і визначено
обвинувальним вироком суду.
Принцип презумпції невинуватості
найповніше виявляє себе саме в кримінальному процесі, спрямовуючи його хід і
визначаючи його межі. Він має бути націлений на максимальний захист прав,
свобод і законних інтересів таких учасників процесу, як підозрюваний,
обвинувачений, підсудний. Але саме у процесуальному законодавстві даний принцип
не знайшов свого чіткого, детального й вичерпного закріплення, залишаючись лише
декларативно проголошеним у Конституції і не маючи свого процесуального
закріплення.
Аналіз
останніх досліджень і публікацій. У сучасній юридичній літературі існує досить
багато публікацій по даній темі. Варто лише пригадати таких учених, як Г.І.
Барчук, А. В. Кочура, В. Крижанівський, А. М. Ларін, М. М. Міхеєнко, М. С. Строгович, В.М. Тертишник,
Б. Яворський та ін., які вивчали принцип
презумпції невинуватості.
Метою
статті є комплексний аналіз теоретичних і нормативних положень, які стосуються
принципу презумпції невинуватості, осмислення його суті та нормативного змісту,
визначення напрямів удосконалення законодавства для подальшого втілення цього
принципу як головної засади справедливого судочинства.
Виклад основного матеріалу. Формула презумпції невинуватості з’явилася у XVIII ст. на хвилі
протесту проти гніту, насильства, жорстокості законів і
нелюдського їхнього виконання у інквізиційному процесі. Уперше її
сформулював Чезаре Бекарія в книзі „Про злочини і
показання”. А першим нормативним актом, в якому закріплено презумпцію невинуватості,
є Французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р.. На
сьогодні презумпція невинуватості визначена у багатьох міжнародно-правових
документах.
Презумпція (prаеsumсia) – слово
латинського походження, що означає
припущення, яке умовно беруть за істину. Інколи презумпцію
розглядають як положення, яке трактують як істинне,
доки правильність його не буде спростована.
У кримінальному процесі України презумпція невинуватості не просто логічна
конструкція та певне припущення, а об’єктивне правове положення, що ґрунтується
на законі, яке є обов’язкове для всіх органів та посадових осіб, що розслідують
та вирішують кримінальні справи, а також для всіх інших фізичних та юридичних
осіб. Більше
того, вона (презумпція невинуватості) виведена на рівень правового
принципу. Тому не можна погодитися з вченими, які розглядали презумпцію
невинуватості винятково як суб’єктивну думку того чи іншого учасника процесу
[5].
Закріпивши у законі принцип
презумпції невинуватості, законодавець визначив правове
становище особи: доти, поки не буде виконано всіх вимог, визначених законом
для спростування презумпції невинуватості, офіційно особу вважають невинуватою.
Це правило (формула), наскільки б це на перший погляд не видавалося
дивним і нелогічним, діє навіть у таких випадках, коли, наприклад, особу
застали на місці вчинення злочину, злочин було вчинено привселюдно чи особа добровільно зізналася у вчиненні злочину
тощо [6].
У чинному Кримінально-процесуальному кодексі України принцип презумпції
невинуватості закріплено в ч.2 ст.15, згідно з якою ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за
вироком
суду й відповідно до закону.
Слід зазначити, що нормативний
зміст даної засади не обмежується загальними положеннями кримінально-процесуального
законодавства, а тому до його складових елементів слід відносити такі:
1)
ніхто не зобов’язаний доводити свою винуватість у вчиненні злочину, або
менший ступінь вини, або наявність обставин, які виключають кримінальну
відповідальність особи. А тому обов’язок доведення винності особи покладено на
органи досудового слідства, прокурора, а у справах приватного обвинувачення - на потерпілого або його представника;
2)
забороняється перекладати обов’язок
доведення вини на обвинуваченого, а також домагатися його показань шляхом
насильства, погроз та іншими незаконними методами;
3)
обвинувачення не може ґрунтуватися на
припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом;
4)
усі сумніви щодо доведеності вини особи
тлумачаться на її користь;
5)
заперечення обвинуваченим своєї вини не
повинне розцінюватися як обставина, що обтяжує відповідальність. Зізнання
обвинуваченого може бути покладене в основу вироку лише за умови підтвердження
його іншими доказами в сукупності;
6)
затримання особи як підозрюваної чи
притягнення її до участі у справі як обвинуваченого, застосування до неї
запобіжного заходу, в тому числі взяття під варту, не повинні розцінюватися як
доказ її вини або покарання винного;
7)
визнати особу винною у вчиненні злочину
може тільки суд;
8)
до офіційного визнання обвинуваченого
винним з ним не можна поводитися як із винним, а також публічно, в засобах
масової інформації, в офіційних документах стверджувати про таку вину [4].
Також у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує
матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням [1].
Презумпція невинуватості при правильному її розумінні й
застосуванні виключає упередженість, односторонній обвинувальний підхід при
розслідуванні й вирішенні кримінальних справ, вона не допускає необдуманих і
ситуативних рішень про залучення громадян як обвинувачуваних. Вона вимагає
дбайливого ставлення до особи, відгороджує її від помилкової обмови,
необґрунтованої підозри, сприяє тому, щоб кримінально-процесуальні заходи
примусу застосовувалися тільки до тих, хто не дотримує закону, загрожує
суспільству й порушує правопорядок. Звичайно, без презумпції невинуватості
працівникам органів дізнання та досудового слідства працювати, здавалося, було
б набагато легше, простіше, швидше, але це лише спрощене бачення: втрата живого
почуття дійсності, звичка до трафаретної діяльності, байдуже ставлення до долі
людини, що залежить від результату вирішення кримінальної справи, тощо коли
кримінальні справи здаються схожими один на одного, не помічаються їх
індивідуальні риси. Щоб усунути вказані негативні явища, власне, і діє у
кримінальному процесі принцип презумпції невинуватості.
Отже, на підставі
вище викладеного можна зазначити, що для повного функціонування, правильного
розуміння та застосування принципу презумпції невинуватості, на думку Б.
Яворського, чинне законодавство потребує деяких доповнень:
ст. 62 Конституції
України може бути викладено в наступній редакції: “особа вважається невинуватою у вчиненні
злочину доки її винуватість не буде доведено у визначеному
законному порядку і встановлено обвинувальним вироком чи ухвалою (постановою)
суду про звільнення її від кримінальної відповідальності, які набули законної
сили”.
ст. 15 КПК повинна регламентувати наступне: „Правосуддя в кримінальних справах
здійснює тільки суд. Ніхто не може бути визнаний винуватим у вчиненні злочину інакше
як обвинувальним вироком суду, чи постановою (ухвалою) суду про закриття
кримінальної справи із звільненням від кримінальної відповідальності, що набули
законної сили. Ніхто не може підлягати кримінальному покаранню інакше,
як за обвинувальним вироком суду, що набув законної сили”.
Висновок. Таким чином, презумпція
невинуватості особи є гарантією встановлення істини в кожній кримінальній
справі, унаслідок її дії відбувається такий розподіл тягаря доведення, який
забезпечує всебічне й повне дослідження всіх обставин справи, однак для цього
нормативний зміст даного принципу повинен бути викладений якнайширше у чинному
кримінальному законодавстві України.
Література:
1.
Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 р. – К. : Юрінком, 1996.
2. Науково-практичний коментар до
Кримінально-процесуального кодексу України / за ред. В. М. Тертишника. – К.,
2003.
5. Крижанівський В. В. Принцип презумпції невинуватості
у кримінальному процесі (порівняльно-правове дослідження) : дис.
канд. юрид. наук / Крижанівський В. В. – К., 2007. – 176 с.
6. Яворський Б. Принцип презумпції невинуватості потребує удосконалення // Вісник
Львівського університету. Серія юридична. 2008. Вип. 47. С. 271–282