Правові основи справляння збору за користування радіочастотним ресурсом України

Право / 2.Административное и финансовое право.

Д.е.н. Покатаєва О.В.

Класичний приватний університет, Україна

Правові основи справляння збору за користування радіочастотним ресурсом України

З метою формування джерела коштів на функціонування заходів щодо ефективного використання радіочастотного ресурсу в Україні було запроваджено збір за його користування. Правову основу ефективного та раціонального використання радіочастотного ресурсу встановив Закон України „Про радіочастотний ресурс України”, прийнятий 1 червня 2000 року, саме він визначає повноваження держави щодо умов користування радіочастотним ресурсом України, права, обов'язки та відповідальність органів державної влади, щодо управління і регулювання в цій сфері, та фізичних і юридичних осіб, які користуються або мають намір користуватися радіочастотним ресурсом України [1].

У січні 2001 року, було затверджено Постанову Кабінету Міністрів України „Про ставки щомісячних зборів за використання радіочастотного ресурсу України”. В основу встановлення ставок збору було покладено вид радіозв’язку, його діапазон, смуги радіочастот, визначені у ліцензії на використання радіочастотного ресурсу у кожному з регіонів України [2]. Визначальним чинником для застосування певного розміру ставки збору – було віднесення до певної категорії смуг радіочастот між радіослужбами певного регіону та України.

Платниками збору відповідно до норм чинного податкового законодавства, є: загальні користувачі радіочастотного ресурсу України, визначені законодавством, які користуються радіочастотним ресурсом України в межах виділеної частини смуг радіочастот загального користування на підставі дозвільних документів (пункт 318.1, статті 318 Податкового кодексу України [3]).

Проте залишається незрозумілими порядок звільнення від оподаткування збором певних видів платників. Так, норми пункту 318.2, статті 318 Податкового кодексу України, передбачають надання пільг спеціальним користувачам, перелік яких визначено законодавством про радіочастотний ресурс, та радіоаматорам. Але для уникнення непорозумінь вважаємо доцільним уточнити норми цього пункту в частині конкретизації пільгової категорії платників, тому пропонуємо викласти пункт 318.2, статті 318 Податкового кодексу України у наступній редакції:

318.2 Не є платниками збору:

318.2.1 спеціальні користувачі, до яких відносяться: підрозділи і організації Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства з надзвичайних ситуацій України та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державної податкової адміністрації України (у частині застосування радіоелектронних засобів податковою міліцією), якщо їх діяльність пов'язана з використанням радіоелектронних засобів виключно для виконання функціональних обов'язків і за умови їх фінансування виключно за рахунок Державного бюджету України, а також центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту в частині застосування радіоелектронних засобів об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України та забезпечення польотів і в частині застосування радіоелектронних засобів Державною спеціальною службою транспорту. Спеціальні користувачі зобов'язані використовувати радіочастотний ресурс України виключно для виконання функціональних обов'язків без права використання його для здійснення підприємницької діяльності та/або передачі в користування іншим особам.

318.2.2 радіоаматори.

Вважаємо, що потребує уточнень і норма пункту 318.1, статті 318 Податкового кодексу України в частині конкретизації поняття „загальні користувачі”, з цією метою пропонуємо викласти цей пункт у наступній редакції:

318.1 „Платниками збору є загальні користувачі радіочастотного ресурсу України, тобто: суб'єкти господарювання, які користуються радіочастотним
ресурсом України для надання телекомунікаційних послуг, за винятком розповсюдження телерадіопрограм; здійснюють розповсюдження телерадіопрограм із застосуванням власних або орендованих радіоелектронних засобів; технологічні користувачі – юридичні чи фізичні особи, які користуються радіочастотним ресурсом України без надання телекомунікаційних послуг, які користуються радіочастотним ресурсом України в межах виділеної частини смуг радіочастот загального користування на підставі: ...”

Крім того така деталізація допоможе уникнути ряду юридичних колізій. Адже, нині діюча норма податкового законодавства у якості платників збору виділяє загальних користувачів, посилаючись при тому на норми законодавства про радіочастотний ресурс (основним Законом, що регулює порядок ефективного та раціонального використання радіочастотного ресурсу – є Закон України „Про радіочастотний ресурс України” [1]]). Але, якщо провести тлумачення норм законодавства про радіочастотний ресурс, щодо надання правового статусу „загального користувача”, то можливо стверджувати, про віднесення до цієї категорії користувачів, які використовують радіочастотний ресурс України для надання телекомунікаційних послуг, здійснюють розповсюдження телерадіопрограм, є технологічними користувачами і радіоаматорами. Тоді, як нормами пункту 318.2, статті 318 Податкового кодексу України радіоаматорів виключено з переліку платників збору.

Вважаємо доцільним змінити і сам підхід до оподаткування радіочастотного ресурсу України. За чинним податковим законодавством вітчизняні підприємства зацікавленні у розширені радіочастотного спектру тільки у великих мегаполісах, натомість не приділяється достатньо уваги у наданні більш широкого кола послуг з теле-, радіомовлення та стільникового зв’язку на периферії. Варто скористатися досвідом Республіці Узбекистан, де визначальним чинником для встановлення ставки податку є не тільки ширина смуги частот, але й застосовуються коефіцієнти, що враховують географічну зону, яка обслуговується, та комерційну цінність радіочастотного спектру [4]. Така політика робить більш привабливим розвиток незалежних і державних електронних засобів масової інформації в сільській місцевості, створює передумови для більш ефективного планування та рівномірного розподілу радіочастотного ресурсу на території республіки. Застосування коефіцієнту комерційної цінності вирівнює умови роботи суб’єктів господарювання перерозподіляючи податкове навантаження від менш прибуткових підприємств до тих, послуги яких користуються більшим попитом.

Аналогічна політика застосовується і у Республіці Бєларусь, де суб’єкти господарювання, що надають послуги радіочастотного спектру, повинні сплачувати плату не тільки залежно від типу радіослужби, застосовуваної технології в системі радіозв'язку, комерційної цінності, цілей використання смуги радіочастот, ширини смуги випромінювання, зони обслуговування і територіального розташування радіоелектронного засобу але і часу, на яке надається право використання радіочастотного спектру. Обмеження часовими рамками сприяє більш раціональному використанню ефіру, що сприятиме зменшенню навантаження на смуги радіочастот. Що стосується коефіцієнту територіального розташування радіоелектронного засобу за білоруським податковим законодавством, то його розмір коливається від 1,12 у Могілевській області до 2,7 у місті Мінськ [5].

Пропонуємо внести зміни до Розділу XV Податкового кодексу України в частині корегування механізму справляння збору за користування радіочастотним ресурсом, шляхом запровадження коригуючого коефіцієнту, який буде залежати від географічного місто розташування об’єкту радіо- електро зв’язку, де визначальним чинником пропонується встановити кількість населення, що мешкає у такому населеному пункті, ( табл. 1).

Таблиця 1

Коефіцієнти географічного розташування

Визначальний чинник (кількість населення, що мешкає на території де розташована радіо електростанція, тис. осіб)	Розмір коефіцієнту
до 200	0,5
від 200 до 400	1
від 400 до 600	1,5
від 600 до 800	1,75
від 800 до 1000	2
Понад 1000	2,5

За для реалізації цих змін, пропонується внести корективи до статті 320 Податкового кодексу України, доповнюючи її пунктом 320.1 в якому пропонуємо викласти ставки податків, та пунктом 320.2, в якому вважаємо доцільним викласти коефіцієнти географічного розташування, запропоновані у таблиці 1. Крім того вважаємо необхідним скорегувати редакцію пункту 321.3, статті 321 Податкового кодексу України, та викласти його наступним чином:

321.3 Платники збору обчислюють суму збору виходячи з виду
радіозв'язку, розміру встановлених ставок з урахуванням коефіцієнту географічного розташування та ширини смуги радіочастот по кожному регіону окремо.

Такий підхід підвищить рівень мотивації підприємств, що надають послуги у сфері радіочастотного спектру до розширення їх кількості у сільській місцевості, що сприятиме зростанню рівня інформатизації, та у подальшому – перспективній зміні соціально-економічних показників.

Література

1. Про радіочастотний ресурс України [Електронний ресурс]: Закон України вiд 1 червня 2000 р., N 1770-III. – Режим доступу: <http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1770-14&p=1298367065976244>.

2. Про ставки щомісячних зборів за використання радіочастотного ресурсу України [Електронний ресурс]: постанова КМУ від 31 січня 2001 р., N 77. – Режим доступу: <http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=77-2001-%EF>.

3. Податковий кодекс України [Текст]: від 2 грудня 2010 р., № № 2755-VІ // Голос України. – 4 грудня 2010 р. – №№ 229–230 (4979–4980). – С. 4–63.

4. Налоговый кодекс Республики Узбекистан [Электронный рессурс]: утвержден Законом Республики Узбекистан от 25.12.2007 г., N ЗРУ-136. – Режим доступа: <http://www.sng.allbusiness.ru/content/document_r_4C878611-C4F0-4759-9C88-0A0BAAFE8281.html>.

5. О плате за использование радиочастотного спектра [Электронный рессурс]: Указ президента Республики Бєларусь от 18 апреля 2006 г., № 240 – Режим доступа: <http://pravo.kulichki.com/zak2007/bz05/dcm05776.htm>.