Політичні партії як інститут громадського суспільства: проблеми правового регулювання в Україні

Система публічної влади національної держави все більше набуває партійного характеру – такою є тенденція розвитку сучасної європейської демократії. Політичні партії є тим інститутом громадського суспільства, через який здійснюється безпосередній зв'язок між громадським суспільством, з одного боку, і механізмом здійснення демократичної влади – з другого. В Україні після запровадження виборчої системи пропорційного представництва політичних партій та конституційної реформи 2004 р. роль політичних партій різко зросла. Необхідно зазначити, що партійна система в Україні зовні виглядає респектабельно: станом на 1 травня 2010 р. 179 зареєстрованих у Міністерстві юстиції України партій створюють картину конкурентного політичного плюралізму західного зразка. Проте при більш детальному аналізі діяльності політичних партій та законодавства України, що її врегульовує, проглядається істотна віддаленість від західного зразка.

Метою цієї статті є актуалізація проблем правового регулювання діяльності партій в Україні, з’ясування відповідності такого регулювання європейським стандартом.

Конституційне врегулювання статусу політичних партій в Україні на перший погляд здійснюється за схемою, прийнятою в цивілізованих демократичних державах. У свою чергу, серед прав людини і громадянина закріплено « право на свободу обєднання громадян у політичні партії» , котре здійснюїться для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних та інших інтересів, « за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоровя населення або захисту прав і свобод інших людей».

Порівняння стану конституційного врегулювання діяльності політичних партій в Україні з цього регулюванням на цьому рівні в більшості європейських держав дає можливість дійти висновку про його недостатність у багатьох аспектах. Головна претензія при цьому полягає в констатації повної відсутності в Основному законі України застережень щодо:

· Демократичності внутрішнього організаційного устрою політичних партій;

· Методів їх діяльності ;

· Порядку фінансування;

· Прямої заборони так званих тоталітарних партій;

· Відкритості структур політичних партії;

Без формування таких вимог конституційне регулювання цього сегмента громадського суспільства не може досягти цілей.

Політичні партії – йдеться про переважно більшість із них в Україні, незалежно від спрямування - своїми характеристиками істотно відрізняються від європейських правових і політичних традицій. Вкажемо лише на основні відмінності:

1. Недемократичний внутрішній лад політичних партій. Автор класичного вчення про партії французький учений М. Дюверже зазначав, що тоталітарні партії відрізняються від демократичних такими специфічними ознаками, зокрема : 1) внутрішня централізація, одноманітність , відсутність внутрішніх розбіжностей; 2) закритий характер; 3) призначення керівництва зверху донизу, їх кооптація; 4) сакральний характер; 5) домінування партії на парламентарями. Доводиться констатувати, що в переважній більшості вітчизняних політичних партій ознаки, сформульовані М Дюверже, рельєфно проявляється. Хочеться підкреслити для цього випадку інше – політичні партії засновується і вибувають при цьому свій лад у межах вимог існуючого законодавства. Проблема полягає саме у тому, що Закон України « Про політичні партії в Україні» не передбачає вимог щодо демократичної внутрішньої організації партії.

Справді вітчизняні політичні партії володіють організаційними ознаками, котрі роблять їх, власне, недемократичними структурами, а саме: 1) над централізована структура та організація передбачає можливість для керівного органу чи вищестоящої партійної структури розпуску нижчестоящого осередку, виключення зі складу партії будь-якого її члена за « дискредитацію» політичної партії. 2) Лідер партії не отримує мандата довіри з боку партійного з’їзду через процедуру таємного голосування – за окремими винятками, такою є ситуація в більшості політичних партій. 3) політичні партії приймають рішення з питань здійснення окремих функцій публічної влади також за межами демократичних процедур.

2. Партійно - імперативний мандат. На жаль в Україні законодавець не лише не передбачив у законі демократичний механізм діяльності партій, а й пішов далі, але в протилежному напрямі – у законах і навіть у Конституції він закріпив феномен, котрий у такому вигляді ніколи не мав місце у демократичних державах – партійно – імперативний мандат члена представницького органу. Нагадаємо, що першим кроком у цьому напрямі стали зміни до Конституції, які з 1 січня 2006 р. ввели новий для правової системи інститут імперативного характеру мандата члена парламенту. Внаслідок імперативного мандата процес недемократичної деформації політичних партій пішов далі.

3. Відсутність належних обмежень для утворення і діяльності політичних партій. Конституція України 1996 р. подібного обмеження не встановила, як не було цього зроблено і в Законі України « Про політичні партії в Україні» , схваленому 5 квітня 2001 р. Проте навіть за умови його закріплення хочеться все ж підкреслити, що фашизм і нацизм – не синоніми і виступають різнопорядковими ідеологічними й політичними системами. Відсутність прямої заборони діяльності нацистської партії та нацистської ідеології в Україні « 2331 Генеральної Асамблеї ООН від 18 грудня 1967 р., котра має назву « Заходи, які повинні бути прийняті проти нацизму і расової нетерпимості». Крім наведеного, в Україні відсутні й інші й інші законодавчі обмеження для утворення політичних партій, котрі б мали бути спрямовані на перетворення їх на демократичні об’єднання громадян, котрі консолідують суспільства. Крім того, також відсутньою є заборона на створення політичних партій за расовою, національною чи релігійною ознакою. Подібно політичні партії зареєстровані в Україні і, на нашу думку, також не сприяють консолідації суспільства.

Наведене означає, що з інституту громадського суспільства політичні партії перетворилися на важливу складову механізму функціонування системи органів публічної влади. За умов виборчої системи пропорційного представництва політичних партій останні відіграють вирішальну роль у процесі формування органів державної влади і місцевого самоврядування. Таке розширення функцій політичних партій у суспільстві та їх активна роль у публічно-правовій сфері повинні привернути увагу законодавця. По – друге, особливості діяльності політичних партій в Україні, в тому числі при здійсненні ними публічно-правових функцій, є такими, що не відповідають демократичному конституційному ладові держави. У європейських демократичних державах гіпотетично також можливою є ситуація, коли одна ( декілька) політична партія за наслідками виборів контролюють парламент ( депутатську більшість), склад уряду та інститут президента. Проте така ситуація внаслідок внутрішньою демократичності партій не викликає стурбованості суспільства з приводу концентрації владних прерогатив. Однак у суспільстві, де внутрішня демократичність партій не диктується ні традицією, ні правовими нормами, така концентрація сприймається по-іншому. Тому вирішення цієї проблеми законодавчим шляхом залишається актуальним.