Ватаманюк І.В.

студентка кафедри правосуддя

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Об'єктивна сторона як підстава кримінальної відповідальності

Значення об'єктивної сторони злочину важко переоцінити. Для криміналіста - це одна з найважливіших характеристик злочину; для кримінолога - початковий матеріал для розробки профілактичних заходів по попередженню злочинів; для фахівця в області кримінального права, зокрема, об'єктивна сторона представляє інтерес з позиції загальної теорії складу злочину, теорії кваліфікації злочинів і теорії покарань.

Як пише А.І.Бойко [1, с. 55-56], «значення об'єктивної сторони обумовлене тим, що:

· вона виступає як один з елементів складу злочину і тому необхідна для обґрунтування кримінального переслідування;

· вона свідчить про ступінь суспільної небезпеки всього вчинення і його автора в якнайкращому ступені;

· по ній визначається момент закінчення злочину, диференціюються стадії скоєння умисного злочину та індивідуалізується відповідальність;

· вона використовується для розмежування злочинів, співпадаючих по об'єкту й іншим елементам складу, а також як відмежування злочинів від деліктів іншої галузевої приналежності;

· вона разом з ідеєю суб'єктивного ставлення повинна бути покладена в основу кримінально-правового докору».

Значення об'єктивної сторони злочину, перш за все, полягає в тому, що в межах складу злочину вона є об'єктивною підставою кримінальної відповідальності по кримінальному праву України.

«Так, особлива увага при вдосконаленні кримінального законодавства, - відзначає С. В. Землюков, - мабуть, приділено опису суспільно небезпечних наслідків злочинів. Складність встановлення змісту понять, що описують шкідливі, - наслідки злочинів в чинному кримінальному законодавстві, породила численні труднощі і помилки в слідчій й судовій практиці та суперечності в теорії» [2, с. 44].

Для наявності злочину недостатньо суб'єкта, що планує злочин, об'єкту, на який направлено посягання, жертви цього посягання і злочинного наміру, яким би воно твердим не було, а необхідно, крім того, щоб злочинні цілі і наміри суб'єкта виявилися зовні в його суспільно небезпечних діях або бездіяльності.

Об'єктивна сторона - це той елемент, який найбільш безпосередньо виявляється при скоєнні злочину і легше піддається дослідженню.

Поки людина роздумує, обдумує план своїх дій, будує різні припущення і висновки, виношує окремі думки, все залишається без змін. Думки людини, що узяті самі по собі, не знайшли свого виразу зовні, не змінюють і не здатні змінити об'єктивний стан речей. У них закладена лише потенційна можливість дії на зовнішній світ. Навіть найпоганіші помисли до тих пір, поки нічого не зроблено для їх реалізації, знаходяться за межами дії кримінального закону.

«Наміри особи можуть стати злочинними лише в тому випадку, якщо вони перейдуть з області думки, з сфери чисто суб'єктивної, в область реальногосвіту, в сферу об'єктивну», - правильно пише Г.В. Тімейко [6, с. 44].

Без об'єктивної сторони неможливо прийти до висновку про наявність або відсутність в діях звинуваченого складу злочину.

Об'єктивна сторона - один з елементів складу. Якщо ніяких ознак об'єктивної сторони не встановлено або ці ознаки не задовольняють вимогам закону, склад злочину відсутній.

Важливість факультативних ознак об'єктивної сторони злочину пояснюється ще і тим, «що навіть якщо вони не знаходять віддзеркалення в законі, вони за будь-яких обставин роблять злочин наочним і володіють якісними характеристиками. Що впливають на ступінь суспільної небезпеки злочину, оскільки виступають чинниками, що індивідуалізують конкретну злочинну дію (бездіяльність)» [5, с.172].

Так, фактично здатність діяння заподіювати збиток суспільним відносинам залежить від його способу й тривалості. Застосування професійно злочинних методів і прийомів, технічних засобів, зброї, джерел підвищеного ризику в процесі посягання різко підсилює цю здатність суспільно небезпечного діяння. Вона зв'язана також і з його тривалістю в часі. Іноді незначні зусилля навіть при вельми примітивному способі, якщо вони робляться систематично або протягом тривалого терміну, можуть викликати серйозні суспільно небезпечні наслідки.

Визнаючи об'єктивну сторону обов'язковою для кожного злочину незалежно від інших елементів складу злочину, ми тим самим не прагнемо стверджувати, що вона має самостійне кримінально-правове значення. Решта всіх елементів також необхідна для визнання діяння злочином.

Об'єктивна сторона дозволяє визначити інші елементи і ознаки складу. По об'єктивній стороні можна встановити об'єкт, суб'єктивну сторону, а часом і суб'єкт злочину. Встановлення об'єктивної сторони злочину може мати важливе значення для визначення спрямованості наміру винного. Відбиваючись у вчинках, діях, психічні процеси одночасно стають доступними для сприйняття, яке здійснюється за допомогою аналізу вчинків і дій. Наприклад, факт завдання ножового удару в ділянку серця дозволяє припустити, що мало місце, умисне посягання на життя людини, тобто замах на вбивство. А встановлення способу скоєння злочину дозволяє визначити цільову спрямованість злочину, ступінь суспільної небезпеки злочину.

Точне встановлення характеру і змісту дії (бездіяльності), детермінованої безпосередньо через спосіб скоєння злочину об'єктом злочинного посягання, - необхідна умова для притягання суб'єкта до кримінальної відповідальності.

Проте слід обмовитися, що судити по ознаках об'єктивної сторони про інші елементи складу можна тільки у загальних рисах. Річ у тому, що зв'язок між елементами складу злочину не є однозначним: вона допускає і інші варіанти. Ті ж удари ножем можуть означати і терористичний акт, і необхідну оборону, і дії неосудного, і необережне спричинення смерті.

Тому робити остаточні висновки про характер і ступінь небезпеки злочину на підставі ознак однієї тільки об'єктивної сторони було б неправильно. Тільки сукупність всіх елементів складу злочину в цілому є підставою кримінальної відповідальності, тільки всі ознаки скоєного в їх поєднанні дозволяють правильно вирішити питання про ступінь провини особи і необхідний захід кримінального покарання.

Список літератури:

1. Бойко А.И. Преступное бездействие. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 320 с.

2. Землюков С.В. Об одном аспекте совершенствования уголовно-правовой терминологии //Советское государство и право. 1988. №9. С80.

3. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник / Відп. ред. Кондратєв Я.Ю.; Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.

4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І.Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2003. – 1056 с.

5. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. – 2 изд. перераб. и доп. – М. : Изд-во БЕК, 1999. – 590 с.

6. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. – Ростов-на-Дону: Изд-во Ростов. ун-та, 1977.– 215 с.