Право / 8. Конституционное право

Чайковський Святослав Володимирович

Львівський державний університет внутрішніх справ, Україна

Комформізм як соціальальна паталогія правоповажних функцій особистості

Негативні факти навколишньої дійсності переконують суб'єкта в незначущості суспільної моралі, безсиллі права і призводять до протиставлення себе соціальним, моральним і правовим нормам. У суспільстві з'являються люди, що усвідомлюють безуспішність опору дійсності. Формується стала орієнтація на некритичне слідування будь-яким вимогам оточуючих нас осіб. Цей принцип «пристосовництва» може проявлятися у формі правового конформізму. Внаслідок існування цілого ряду актів псевдо-діяльності і використання людиною шаблонів, які дають їй лише ілюзію вільного вибору та повноцінної свободи, ми можемо говорити про підміну справжньої особистості так званим «псевдо – «я», яке «...лише виконує функцію, приписану йому зовні»[1, c.263].

Конформізм передбачається як трансмісія функціонально-рольового потенціалу особистості відповідно до встановлених соціальних і правових норм через нівелювання внутрішніх потреб та свідомості людини, іншими словами, конформізм – це особлива форма пристосування особи до загальних норм і принципів поведінки. Етимологія терміну конформізм походить від латинського слова – conformis – подібний, схожий.  Виявляється у життєвому бутті як діяльність особи, коли вона під тиском суспільства змінює своє першочергове ставлення до норм у негативний бік. Радикальна зміна власних цінностей відбувається не в результаті аргументованого переконання, зміни рівня правосвідомості, отримання правових знань, а просто через страх отримання бойкоту зі сторони оточуючого соціуму.

В чому небезпека конформізму, чому це явище виступає поруч з нігілізмом як антиподом правоповаги? Правовий конформізм  характеризується гетерегонністю почуттів і соціальних регуляторів через виникнення колізії між особистими переконаннями особи та твердженням соціальної групи. Доволі часто конформіські якості особистості розцінюється як досягнення позитивного  результату правової соціалізації особи. Оскільки за рахунок пристосування поведінка особи ґрунтується не на внутрішньому переконанні суб’єкта в необхідності неухильного виконання приписів права, не на правоповажних інтенціях, а є формою його пристосування до оточуючого соціального середовища. Тому потрапляючи в середовище осіб, схильних до правопорушень, такий суб’єкт швидко змінює свою правомірну поведінку на протиправну.

Сучасним науковцям притаманно розглядати це явище не як спосіб соціалізації, а як недоліки механізму соціалізації через «пасивне сприйняття існуючих порядків, пануючої думки, відсутність власної позиції, некритичне наслідування будь-якого образу»[2 , c.38].

Особистість під впливом оточуючого середовища змінює своє першочергове ставлення до норм, сприймаючи при цьому думку більшості. Фахівець юридичної психіатрії А. Личко виділяє конформність як акцентуацію характеру – «конформний тип» – і також наголошує на тому, що цей тип демонструє бездумне, а часто просто кон’юнктурне підкорення будь-яким авторитетам, більшості в групі. Головне життєве кредо таких людей – «бути як усі»[3, c.59]

Конформізм включає такі риси, як відсутність індивідуальності, стандартність, піддатливість маніпуляціям ззовні, консерватизм. У формуванні конформізму як якості особи значну роль грають зовнішні обставини, і при сприятливих для формування цієї якості особових характеристиках вирішальну роль можуть грати страх, віра, імперативи внутрішньогрупової солідарності, пропаганда і бездумне слідування загальноприйнятим нормам. Як зазначає Д. Майєрс, конформізм проявляється в двох формах: поступливості (зовнішнє слідування за групою при внутрішній незгоді) і схваленні (повна відповідність переконань і поступків соціальному тиску)[4, c. 289-290].

            Г. Соловйова  зауважує, що конформна поведінка може відігравати подвійну, як позитивну, так і негативну роль в соціалізації особи, а відтак і в успішності її буття у соціумі: з одного боку, вона сприяє виправленню помилкової думки або поведінки, якщо більш правильною виявляється думка більшості; з іншого боку, конформна поведінка заважає затвердженню власної незалежної поведінки або думки[5, c. 44 -50]. Позитивно оцінювати це явище можливо тільки через фактор абсолютизації соціально-правомірної поведінки, як тимчасовий вимір діяльності особистості. Особа в сфері соціально-правових відносин поступає пра­вомірно, тому що так поступають інші. Така поведінка може залишатись до тих пір, поки індивід знаходиться під впли­вом і контролем соціальної групи. Як тільки він звільняєть­ся від такого контролю, в його поведінці може проявлятись своя індивідуальна позиція і мотиви. З погляду наявності поваги до права цей прояв співжиття особистостей, на думку дисертанта, слід вважати деформацією світобуттєвих інтенцій. Особистість є соціальним створінням, що має власний дух і зовнішні його прояви. Погодження духовоного, внутрішнього стану із зовнішніми діями – основа правоповажних інтенцій особистості.

Література:

1.                 Фромм Э. Бегство от свободы / Э. Фромм. – Мн.: Харвест, 2003. – 384 с.

2.                 Гісем О.В., Мартинюк О.О. Голокост в Україні (1941–1944): Словник-довідник. — Вид. 2-ге, випр. і доп. — К.: Сфера, 2007. — 100 с.

3.                 Див. Калошин В.Ф. Конформізм: сутність, причини, наслідки, шляхи подолання / В.Ф. Калошин // Практична психологія та соціальна робота. – 2007. – № 3. – С. 58-62. – (Психологія для всіх).

4.                 Див. Майерс Д. Социальная психология./  Майерс Д. –М., СПб, 2002. – С. 289-290

5.                 Соловйова Г.С. Проблема конформізму як прояву прагнення особи до підкорення у зарубіжній політичній думці 30-70-х рр. ХХ століття //Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Т. 131. Вип. 118. Політологія. – Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. – 184 с.