Варавко Н.П.

Науковий керівник: Меленко О.В.

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

Проблеми громадянства в Україні

Статтю присвячено питанню законодавчого регулювання набуття і припинення громадянства. Розглянуто проблему подвійного громадянства на основі досвіду інших держав.

Постановка проблеми. Становище індивіда в суспільстві визначається  як конституційний статус особи та регламентується  Основним   законом країни. Його  зміст   виявляється, насамперед, в інституті громадянства, принципах, правах та свободах людини. Статтею 4 Конституції України передбачено: «В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом» [1]. Тому дослідження правового регулювання процедур з питань громадянства має велике значення для більш повного розуміння проблем законодавчого забезпечення, що виникають при набутті або припиненні громадянства України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Про актуальність даної теми свідчить і її численні дослідження у публікаціях багатьох спеціалістів з конституційного права, юристів-міжнародників, політологів, істориків, серед яких: В.В. Лазарев, В. І. Палько, В.Ф. Погорілко, Л.Рубач, М. І. Суржинський, Г. Тарасюк, О. І. Трегуб та інші.

Метою статті є висвітлення проблеми єдиного громадянства в Україні, аналіз чинного законодавства щодо набуття та припинення громадянства України, розкриття питання подвійного громадянства з урахуванням міжнародного досвіду.

Виклад основного матеріалу. Розуміння   людини   як  громадянина   має  

надзвичайно   важливе значення для   характеристики  її  соціальної   сутності,  

правового становища. Громадянство  є  тією  умовою, яка  дозволяє  особі,  що

має   статус   громадянина,  повною мірою  залучатися   до  політичного, економічного,   правового, культурного життя   суспільства  та держави. Обсяг  тих  прав  і  свобод,  якими  особа  може  користуватися  в окремій  державі, а також  обсяг  обов’язків,  покладених на  неї  цією державою, прямо  залежать  від  наявності  чи   відсутності в особи статусу  громадянина  даної  держави. 

Необхідно зазначити, що громадян не можна розглядати лише як сукупність осіб, які проживають на території певної держави. Така сукупність

утворює її населення, яке складається з громадян даної держави, а також

іноземців та осіб без громадянства – апатридів. Населення  - це  демографічна, а 

не правова  категорія. Немає  також підстав  вважати  громадянами  усіх  осіб, на

яких  поширюється   влада держави,  її  суверенітет.  Суверенна  влада  держави 

є  обов’язковою  як для   громадян  даної  держави, так і для іноземних  громадян 

та  осіб без  громадянства,  що  проживають  чи  перебувають  на  її  території [3].

Національне законодавство в галузі громадянства спирається насамперед на Конституцію України, Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001р., Закон України «Про біженців» від 01.08.2003р. і Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 06.12.2003р. Основні положення закріплені в Конституції України та Законі України «Про громадянство України» та передбачають, що право на громадянство є невід’ємним правом кожної людини, також регламентується принцип єдиного громадянства. Водночас з тим у Законі немає визначення біпатризму (подвійного громадянства), а серед принципів державної політики (ст.2 Закону) відсутній принцип недопустимості таких випадків.

Чинним законодавством передбачено єдиний порядок набуття громадянства України: народження; походження; прийняття до громадянства України; поновлення громадянства України; інші підстави, передбачені міжнародними договорами України, які ратифіковано Верховною Радою України. Даний перелік підстав для набуття громадянства є вичерпним. Це означає, що жодні інші законодавчі чи підзаконні акти не можуть встановлювати додаткових підстав набуття громадянства або ж скасувати чи обмежувати їх дію. Що ж стосується припинення громадянства України, то стаття 17 Закону України «Про громадянство» регламентує, що громадянство України припиняється:
1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України[2].
Отже, згідно вищезгаданого закону процес набуття українського громадянства іноземцями і відповідної втрати їхнього попереднього громадянства чітко унормований. Він має супроводжуватись поданням декларації про відмову від іноземного громадянства з наступним наданням підтверджуючих документів про вихід з громадянства від уповноваженого органу відповідної держави. Натомість процес отримання підтвердження українськими громадянами іноземного громадянства практично не визначений й потребує більш чіткого регулювання. Стаття 19 вищезазначеного закону передбачає підстави для втрати громадянства України. Однак, в Законі не врегульовано проблеми з подвійним громадянством, набутим особою за певних умов без особистого звернення (автоматично), та з відповідальністю за свідоме приховування подвійного громадянства [6].

Випадки подвійного громадянства мають місце внаслідок різноманітного вирішення законодавством окремих держав питань про набуття і втрату громадянства. Подвійне громадянство (біпатризм, полігромадянство) — це перебування особи одночасно в громадянстві двох і більше держав. Цей стан виникає у разі колізії при застосуванні законів про набуття громадянства. Наприклад, дитина, яка народилася на території держави, що застосовує принцип «права грунту», від батьків, котрі є громадянами держави, що застосовує принцип «права крові», отримує з моменту народження подвійне громадянство.
Подвійне громадянство виникає також у разі одруження жінки, яка є громадянкою країни, законодавство якої не позбавляє жінку свого громадянства при її одруженні з іноземцем (наприклад, Франція, США, Швеція), або громадянином такої країни, що автоматично надає громадянство жінці-іноземці, яка одружилася з її громадянином (наприклад, Бразилія). Натуралізація — прийняття у громадянство даної держави на прохання заінтересованої в тім особи — також може породити ситуацію подвійного громадянства, якщо таке прохання задовольняється у відношенні особи, визнаної громадянином іншої держави.

Понад 100 країн, серед яких Данія, Швеція, Єгипет, Індія, Індонезія, Китай, Монголія, Узбекистан та ін., забороняють або не визнають подвійного громадянства. Україна також знаходиться в ряді цих держав. Противники біпатризму переконані, що подвійне громадянство гальмує процес формування спільних цінностей, пріоритетів розвитку нації, єдності народу; нівелює міцність стійкого юридичного зв’язку, який існує між громадянином і державою, послаблюючи стрижневий інститут державної системи – інститут громадянства. Біпатризм часто використовується для ухилення від обов’язків громадянина перед державою (військова служба, сплата податків), для полегшення кримінальної відповідальності, уникнення судового переслідування або ув’язнення.

Серед аргументів, які наводяться на користь запровадження подвійного громадянства, найбільш поширеними є: біпатризм надасть можливість об’єднати українців усього світу; сприятиме посиленню впливу України в країнах другого громадянства та успішності процесу євроінтеграції; позитивно вплине на приток до України трудових ресурсів та залучення економічних можливостей країн другого громадянства українців; сприятиме спрощенню ведення бізнесу; покращить правовий та соціальний захист українців за кордоном, дозволить безвізовий в’їзд в країну [6].

Отже, подальший розвиток країни потребує удосконалення системи законодавства. Для її покращення необхідно прийняти на рівні законів певний ряд підзаконних нормативно-правових актів, які б дещо конкретизували Закон України «Про громадянство України», враховуючи недосконалість та прогалини теперішнього законодавства; внести зміни до чинного законодавства, враховуючи міжнародний досвід, з метою недопущення формування загрози втручання однієї держави у внутрішні справи іншої під виглядом захисту інтересів своїх громадян. А також, за для уникнення колізій та неузгодженості між національним законодавством та законодавством інших країн, вирішити питання щодо розробки механізмів виявлення та запобігання випадків подвійного громадянства в Україні. Так як саме принцип єдиного громадянства, закріплений в Конституції України, вносить упорядкованість та урегульованість у суспільні процеси, а від так його існування в Україні – запорука стабільності політичної та соціальної ситуації в країні.

Висновок. Дослідження правового порядку вирішення питань, пов’язаних із громадянством, в інших державах світу з подальшою інтеграцією закордонного досвіду стосовно громадянства у законодавство України є перспективним напрямком, оскільки дозволить покращити структуру законодавства України, яка регулює набуття і припинення громадянства України і наблизити його до світових стандартів.

Література.

1. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К. : Юрінком, 1996.

2. Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 зі змінами та доповненнями / ВВР України №13. – 2001р.

3. Лазарєв В.В. Система законодавства про громадянство України / Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – № 48. – 2010р.

4. Палько В.І. Знання української мови – підстава для набуття громадянства України / Південноукраїнський правничий часопис. – №2.- 2008р.

5. Суржинський М.І. Конституційно-правове регулювання громадянства України / Держава і право. - №3. – 2007.

6. Тарасюк Г. Проблема реалізації принципу єдиного громадянства в Україні / Економіка, фінанси, право. - №8. – 2009.

7. Трегуб О.І. Громадянство : Концепції та перспективи / Наукові записки НаУКМА. – Том 82: Політ.науки. – 2008.