Право/9. Гражданське право

асистент Гатило Д.В.

Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського

«ХАІ», Україна

Питання визначення поняття електронного правочину.

Реформування всіх сторін суспільного і державного життя в Україні об'єктивно вимагає його чіткого правового опосередкування, правової визначеності. Правова визначеність є конкретно сформульовані положення, цілі діючих і прийнятих нормативно-правових актів, можливість їх подальшого найбільш ефективного застосування на практиці.

Одним з важливих елементів правової визначеності є дефінітивність. Не викликає сумніву те, що на сучасному етапі правового будівництва дефініції набувають важливого значення у вибудовуванні нової системи суспільних зв'язків, складають чималу частину українського законодавства.

Введення в нормативно-правову систему України дефініцій підпорядковано досягненню сучасним законодавцем необхідної ясності і визначеності, сприяють їх однаковому розумінню і застосуванню.

Так з появою нових засобів електронного зв'язку, що стали загальнодоступними, існує реальна можливість вчинення особою за їх допомогою дій. які б спрямовувалися на набуття, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків. Сучасні засоби електронного передання даних дають змогу фізичним та юридичним особам вільно та оперативно вступати у цивільні правовідносини, реалізуючи при цьому свої права та обов'язки, а тому важливим при цьому є нормативно-правове регулювання електронної сфери цивільних відносин, зокрема вчинення електронних правочинів [1].

Нажаль українське законодавство не містить визначення електронного правочину. Без цього неможливо визначити його ознаки, а відтак - ідентифікувати факт його наявності у системі цивільних правочинів. Проте цивільне законодавство дає підстави для проведення дослідження цього поняття. Так, відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою електронного зв'язку [2].

Визначення електронного правочину в юридичній літературі містять термінологічні розбіжності та характеризуються вкладенням у це поняття суперечливого змісту. Тому необхідно дати належну дефініцію електронного правочину, при цьому визначити, за допомогою яких саме засобів електронного зв'язку він може вчинятися.

Під електронним правочином можна розуміти правочин вчинений за допомогою електронних засобів комунікації, використання яких регулюється Законом України «Про телекомунікації», суть якого полягає в обміні сторонами за допомогою цього засобу електронними волевиявленнями. Таке визначення позбавлене формально юридичних ознак родового поняття (правочин). надаючи первинність ознакам, які визначають елементи видового поняття (правочин як електронний). За законами логіки при проведенні визначення цього поняття було порушено одне з логічних правил — «правило співвідношення» [3]. Враховуючи зазначене, під електронним правочином потрібно розуміти дію однієї або двох і більше осіб, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, що передбачає вільне і таке, що відповідає внутрішній волі учасника волевиявлення, здійснюване за допомогою електронних засобів комунікації.

На електронний характер вчиненого правочину вказуватиме наявність електронного засобу комунікації, за допомогою якого фіксуватиметься волевиявлення сторони як учасника цивільних правовідносин. Такими будуть виступати засоби електронного зв'язку, тобто ті, oо передбачають фіксацію волевиявлення не на паперовому носії, а на віртуальному, при цьому передача інформації відбуватиметься за допомогою світлових, звукових, електричних, електромагнітних та інших хвиль.

На сьогодні загальнодоступними засобами електронного зв'язку, можуть використовуватися учасниками цивільних правовідносин для вчинення електронного правочину, є: електронна пошта, Інтернет-сторінка, SMS- та MMS-повідомлення. банкомат, блютуз, телефакс тощо.

Особливість змісту електронних правочинів, їхнє значення та специфіка вчинення стали причиною неоднозначних поглядів вчених на вирішення питання про те. чи можна відносити електронні правочини до окремої форми правочинів у цивільному праві. І ця проблема не є новою, адже у теорії цивільного права не є і новою дискусія проте, що варто розуміти під формою правочину взагалі.

Важливо керуватися буквальним розумінням дефініції правочину, що однаково визначена і в теорії права, і в цивільному законодавстві; правочином завжди є дія фізичної або юридичної особи, при цьому неважливо, яка кількість учасників вступає у цивільні правовідносини. Дії особи - це її активна правомірна поведінка щодо тих чи інших обставин, а тому одночасно з дією особа виражає свою волю.

Одне тільки вираження волі (без фіксації) не можна вважати електронним правочином, оскільки це унеможливить не лише доведення його як вільного і такого, що відповідає внутрішній волі учасника (одна з умов чинності правочину). а й самого факту, що волевиявлення взагалі було. Саме тому укладання правочину маємо пов'язувати із фіксацією волі особи, а форму правочину - зі способом, за допомогою якого волевиявлення було зафіксоване.

Необхідно однак зазначити, що така позиція не позбавляє нас можливості відносити електронні правочини до окремої форми правочинів.

У теорії права прийнято вважати, що якщо питання форми правочину пов'язане із способом фіксації волі особи, то таких форм може бути тільки дві: усна та письмова [4]. Це, у свою чергу; вказує на те, що наука визнає лише два способи фіксації волі особи, яка вчиняє правочин, і цей перелік є вичерпним, водночас вивченням поняття «спосіб фіксації» ніхто не займався.

Тлумачний словник визначає, що спосіб — це прийом або система прийомів, яка дає змогу зробити що-небудь; це те, що служить знаряддям та засобом у якій-небудь справі. Отже, спосіб фіксації передбачає наявність відповіді не лише на запитання, відбулась фіксація волевиявлення за допомогою знаків письма чи усного мовлення. Його значення набагато ширше, а тому при визначенні способу фіксації необхідно брати до уваги матеріальний носій та засоби, за допомогою яких фіксацію волевиявлення було здійснено [1].

Наука цивільного права бачить електронний правочин лише як текст, який знаходиться в певній електронній системі засобу комунікації. Це є надто вузьким тлумаченням поняття «електронний правочин», що особливість самої фіксації волевиявлення в засобах електронного передання даних полягає не лише у створенні текстового документа, а й можливості фіксування волевиявлення за допомогою звукових файлів (wma, mp3, mр4), відеофайлів (avi), графічних - файлів (jpg, bmp та ін.) [5].

Цивільний кодекс України визнає можливість укладення правочинів в електронній формі, прирівнює їх до письмових, однак не кожен правочин. для якого передбачена обов'язкова письмова форма, може бути укладений в електронній формі. І це питання не врегульоване нормативно-правовими актами [1].

Так, застосування електронної форми правочинів неможливе щодо правочинів, які потребують нотаріального посвідчення та державної реєстрації. На сьогодні в Україні здійснення нотаріального посвідчення та державної реєстрації можливе лише відносно тих правочинів, які оформлені на паперових носіях. Атому з одного боку законодавець дозволяє вчинення правочинів в електронній формі, з іншого -суттєво обмежує можливості для їх укладення. Це об'єктивно, тому що електронні правочини мають свої особливості. І ці особливості мають стати основою для їхнього виділення в окрему форму з одночасним законодавчим врегулюванням їхнього здійснення.

Специфіка електронних правочинів полягає у тому, що вони вчиняються за допомогою засобів електронного передання даних, де і відбувається фіксація волевиявлення сторін, не передбачають можливості їхнього підписання сторонами за допомогою рукотворного підпису та «мокрої» печатки юридичної особи, обумовлені зручністю вчинення, значною економією часу та грошей, технічно забезпечують конфіденційний та безпечний обмін інформацією за допомогою спеціальних пристроїв.

На сьогодні електронні правочини посідають вагоме місце серед юридичних регуляторів цивільних відносин. Наразі розвивається електронна торгівля товарами та послугами, а суб'єкти господарювання все частіше вдаються до укладення електронних господарських договорів. Засоби електронного зв'язку на стадії переговорів відіграють істотну роль [2].

Отже, з подальшим розвитком засобів електронного зв'язку роль електронних правочинів тільки зростатиме і впливатиме на репутацію компаній. Саме тому питання зміни положень цивільного законодавства у частині виокремлення електронних правочинів у самостійну форму, а також регламентації укладення відповідно до їхньої специфіки і особливостей залишаються актуальним.

Список літератури:

1. Бурбело О.А., Солоха Д.В., Зінченко А.М. Репутація компанії: управління і захист. Монографія. Луганськ: Янтар,2009. -104 с.

2. Харчук В. Електронний правочин // Юридичний журнал. - №3 – 2009. –[Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http:// www.justitian.com.ua/ article.php?id=3158

3. Логіка/ За ред. В. Д. Титова. - Харків: Право, 2005. - 208 с.

4. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.

5. Косенко С. Судовий порядок захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності // Юридичний журнал. - №4 – 2006. –[Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http:// www.justitian.com.ua/ article.php?id=2220