“Психология и социология”/7. Общая психология

К. психол. н. Тополов Є.В.

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України

АКМЕОЛОГІЧНО-ПРОФЕСІЙНІ АСПЕКТИ ПРОФЕСІЙНОЇ АГРЕСИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Проблема професійної агресивності особистості залишається однією із найменш вивчених у сучасній психології. Вчені із країн колишнього СРСР її у своїх дослідженнях практично не піднімали. А на Заході, хоча в останні роки й відбувається стрімке зростання інтересу до цієї проблеми, проте самими ж західними вченими визнається, що в ній залишається ще надто багато “білих плям”. Насамперед, ми це відносимо до важкості здійснення її емпіричного дослідження.

Саме тому нами було здійснено теоретико-методологічне обґрунтування та практичне проведення емпіричного дослідження генези професійної агресивності особистості. Зокрема, нижче ми викладемо отримані емпіричні результати щодо виявлених нами акмеологічно-професійних аспектів професійної агресивності особистості.

З метою практичного здійснення емпіричних досліджень генези професійної агресивності особистості нами було розроблено спеціалізований діагностичний інтернет-сайт http://hr- test.org, на якому було розміщено анкету та 18 психодіагностичних методик, спрямованих на вивчення всіх її рівнів. Зокрема, у даній публікації ми розглянемо результати за чотирма методиками, діагностичні показники яких характеризують загальні (методики: “Тест руки” E. Wagner та ін.; “Особистісна агресивність і конфліктність” Є.П. Ільїна та П.А. Ковальова) та особистісно-професійні (методики: діагностики рівня емоційного “вигорання” В.В. Бойка; вивчення мотивації професійної діяльності К. Замфір – А. Реана) чинники професійної агресивності.

При аналізі отриманих результатів використовувались дані лише тих 771 досліджуваного (226 чоловіків та 545 жінок), які виконали всі 18 методик. Ці російськомовні досліджувані представляють усі 15 країн колишнього СРСР та ще 17 країн далекого зарубіжжя.

Виявлені статеві особливості прояву чинників професійної агресивності фахівців полягають у тому, що:

1) чоловіки мають достовірно вищі за жінок діагностичні показники, які характеризують її загальні чинники (за виключенням, рівня конфліктності); а діагностичні показники особистісно-професійних чинників професійної агресивності у чоловіків та жінок практично не відрізняються;

2) діагностичні показники загальних та особистісно-професійних чинників професійної агресивності достатньо тісно взаємопов’язані між собою як у чоловіків, так і у жінок; це підтверджує наше припущення щодо тісного взаємозв’язку загальних, особистісно-професійних та акмеологічних чинників, які, маючи системний характер, разом складають рівень професійної агресивності особистості.

Основні вікові особливості прояву чинників професійної агресивності фахівців:

1) діагностичні показники загальних чинників професійної агресивності за проективною Методикою “Тест руки” з віком практично не замінюються і являють собою стійку особистісну складову професійної агресивності; всі ж такі показники, отримані за Методикою-опитувальником “Особистісна агресивність і конфліктність”, спочатку у віковій групі 26 – 30 років, у порівнянні із групою до 25 років, різко знижуються, але далі теж залишаються відносно стійкими.

2) такий особистісно-професійний чинник професійної агресивності як показник синдрому емоційного “вигорання” з віком практично не змінюється; досить закономірним можна розглядати встановлене збільшення з віком у фахівців внутрішньої мотивації та зменшення зовнішньої позитивної мотивації.

Особливості динаміки діагностичних показників загальних та особистісно-професійних чинників професійної агресивності відповідно до загального стажу роботи практично повністю відповідає вищеописаній віковій динаміці. Тобто, нами встановлено, що загальні та особистісно-професійні чинники професійної агресивності є достатньо стійкими і практично не змінюються із віком та стажем роботи.

Особливості прояву чинників професійної агресивності фахівців залежно від їхнього службового ієрархічного статусу:

1) рівень агресивності за Методикою “Тест руки” значно вищий у менеджерів першої ланки за досліджуваних, які не керують іншими, та менеджерів вищих рівнів; при цьому показник агресії має тенденцію до зменшення у фахівців керівного складу, а директивність, навпаки, до збільшення. За Методикою “Особистісна агресивність і конфліктність”, по мірі зростання ієрархічного статусу фахівців, існує досить стійка тенденція до зменшення показників конфліктності, запальності та образливості.

2) подібними (до вищеописаних загальних чинників) є у фахівців з різним службовим ієрархічним статусом й тенденції зміни діагностичних показників особистісно-професійних чинників професійної агресивності (мотиваційні та емоційного “вигорання”); зафіксовано достатньо стійку тенденцію щодо зменшення у фахівців із вищим службовим ієрархічним статусом загального показнику синдрому емоційного “вигорання”, а також таких його складових як напруга та виснаження; при цьому, відбувається зростання показників внутрішньої мотивації та зовнішньої позитивної мотивації.

Таким чином, підвищення рівня агресивності у фахівців з вищим службовим ієрархічним статусом не зафіксовано. Навпаки, певною мірою, спостерігається протилежна тенденція.

За регіональною ознакою можна констатувати, що діагностичні показники загальних та особистісно-професійних чинників професійної агресивності досліджуваних із різних країн практично не відрізняються.