Економічні науки/2. Зовнішньоекономічна діяльність

Бусько А.Ю.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Взаємовідносини Італії та Європейського Союзу

На рубежі XXI століття весь хід відтворювального процесу в Італії вплетений в систему інтернаціонального розподілу праці і виробничої кооперації. Цілі групи країн на основі взаємних угод об'єднуються в регіональні міждержавні комплекси і проводять спільну|сумісну| регіональну політику в різних сферах суспільно-політичного і господарського життя.

Участь Італії в європейських інтеграційних процесах є одним з найважливіших факторів її економічного розвитку. Італія – один з найголовніших членів Європейського Союзу (ЄС), країна, яка виступила ініціатором його створення.

З моменту створення ЄС, взаємозв’язок усередені співтовариства не втрачає своєї актуальності і завжди залишається дискусійним питанням. Дослідження відносин Італії та ЄС розглядалося у працях таких вчених-економістів: І.А. Іванова, В.В. Ковалевського, Ю.Г. Козака, В.В. Копійки, А.І. Погорлецького, І.В. Свечкаря, Т.Г. Шинкаренко.

Із вступом до ЄС Італія отримала суттєві переваги:

- прискорився процес концентрації виробництва;

- відкрився вільний, не обтяжений торговими бар’єрами, доступ до європейського ринку збуту;

- активізувався розвиток сільського господарства Італії;

- розширилась технічна модернізація виробництва тощо.

Італія залишається на четвертому місці в ЄС проте вона виграла від інтеграції, ефективно використавши переваги міжнародного поділу праці.

Особливо сприятливі умови створилися для італійського сільського господарства, яке одержало широкий західноєвропейський ринок збуту, вільний від торговельних перешкод. Захищене зовнішніми протекціоністськими бар’єрами від конкуренції США, Канади та деяких країн, що розвиваються, італійське сільське господарство одержало вільний, безмитний доступ до ринків партнерів по ЄС, де його конкурентоспроможність вища, ніж у інших країнах об’єднання.

Різко активізувалась зовнішня торгівля. Превалюючи частина якої припадає на країни ЄС. Внаслідок інтегрування Італії в європейські економічні структури зміцніла її економіка й зросла її роль на світовому економічному терені.

Поряд з низкою переваг членства Італії в Європейському Союзі існує і ряд протиріч, виникаючих у їхніх взаємовідносинах. Основні розбіжності полягають у наступному:

- італійці прагнуть зайняти лідируючу позицію в сучасному ЄС, що загострює стосунки з Німеччиною, Великобританією та Францією;

- Італія виступає проти подальшого розширення ЄС, особливо це стосується прийняття до складу об’єднання Туреччини;

- співпраця з Північно-Атлантичним Альянсом (НАТО);

- економічна політика, тощо.

В Італії завжди існувало два радикально різних підходи щодо Європи. Деякі італійці вбачають в ЄС співдружність, що об’єднує національні інтереси країн-членів. Інша точка зору наголошує на тому, що ЄС – це не більше, ніж “множник могутності” для Італії, що дозволяє їй захищати свої національні інтереси.

Замість того, щоб використовувати Європу для розповсюдження італійських ідей на весь континент, Італія повинна розвивати в собі культуру сравжнього розділення влади та компромісу. Такі зміни мали б глибокі наслідки для широкого спектру італійської політики, починаючи з внутрішніх проблем ЄС і економіки, і закінчуючи зовнішньою політикою і роллю Європи в світі.

Говорячи про глобальну безпеку, очевидно, що країни ЄС можуть мати міжнародний вплив тільки тоді, коли вони діють погоджено. Італія повинна з’ясувати свої відносини з НАТО та визначитися, яку роль вона хоче відігравати в трансатлантичних форумах.

Особливо гостро Італія реагує на перспективу членства в Європейсьокму Союзі Туреччини. Після того, як ЄС після довгих обговорень визнав, що Туреччина гіпотетично може ввійти до складу об’єднання, протиріччя загострились. Відповіддю Італії став результат національного референдуму щодо Конституції ЄС, який відбувся у 2005 р. тоді від Конституції відмовились більш ніж 60% італійців. Тоді як чисельність супротивників членства Туреччини в Європейському Союзі у Італії досягає 80%. Для прийняття Конституції Євросоюзу, яка визначає принципи функціонування розширеного ЄС, необхідна згода на це його 27 держав-членів.

Італія свою позицію з “турецького питання” досі чітко не визначила. Після того як італійці, проголосувавши проти Конституції ЄС, дали зрозуміти своїм лідерам, що вони виступають проти подальшого розширення ЄС та проти “розмиття” християнського Європейського Союзу, італійська влада змінила своє “так” вступу Туреччини на невизначену відповідь.

Одже, для того, щоб Італія відігравала повноцінну роль у формуванні майбутнього ЄС італійська еліта повинна визнати помилки минулого і знайти кращі способи вирішувати сьогоднішні проблеми. Звичайним італійцям також є над чим замислитися: відношення до ринку і відносини з іншими країнами Європи, а також погляди на світ за межами ЄС.