Карпінський Б.А.,

Львівська державна фінансова академія

 

Економічна безпека в контексті нарощування продуктивності економіки України

 

Економічна безпека відчутно залежить від продуктивності економіки. Хоча це важливе питання однак воно не знайшло свого логічного вирішення у вітчизняних наукових дослідженнях. Водночас, певні досягнуті результати з стабілізації економіки в Україні та деклараційні потуги на її інноваційно-технологічний розвиток дозволяють більш прогнозованіше розглядати проблему соціально-економічного зростання держави на найближчу та віддалену перспективу. У цьому контексті об’єктивно важливе значення відводиться проблематиці підвищення продуктивності економіки держави та її регіонів, враховуючи й вплив властиво зростання на збалансованість фінансової системи.

Стратегічна потреба у проведенні дієвих структурних зрушень в економіці України, посилення конкурентоспроможності вітчизняного продукту, обумовлює й пріоритетність напрямку системного прогнозування розвитку території як на державному так і регіональному рівнях[1-24].

Слід зазначити, що на даний час немає єдиного визначення сутності  продуктивності економіки території, поряд з тим наявні непрямі формулювання. Зокрема, за одним із них: продуктивність – здатність економічної системи виробляти корисну продукцію та заходи щодо забезпечення реалізації цієї здатності.

Виходячи з останнього можливо дати наступне твердження стосовно сутності розглядуваної проблеми в контексті економічної безпеки.

Продуктивність економіки території – це здатність її господарського комплексу формувати і виробляти суспільно необхідний продукт та економіко-фінансова політика і механізми щодо забезпечення ефективного функціонування підприємницького потенціалу в інтересах розвитку території та забезпечення її економічної безпеки.

Продуктивність економіки території – це інтегральний результат діяльності суб’єктів господарювання території, яка відображається через системний ряд кількісних, а в окремих випадках і якісних показників.

До категорії найбільш визначальних макроекономічних показників характеристики продуктивності економіки території (вищий рівень) відноситься валовий внутрішній продукт (ВВП) та інвестиції (насамперед, в основний капітал), які розраховуються на душу населення. Зокрема, у Програмі „Україна-2010” визначено стратегічну ціль – досягнути до 2010 року ВВП  в розмірі 4-4,5 тис. дол. США на душу населення.     

Об’єктивно, що продуктивність економіки території відображається через нарощування обсягів виробництва продукту та прибутків від його реалізації, виходячи з пріоритетності саме інтенсивних чинників щодо економічного зростання.

Базові положення щодо особливості прояву екстенсивних або інтенсивних чинників в економічному зростанні тобто змінах у продуктивності економіки як України так і її регіонів, можливо отримати з аналізу виробничої функції типу модифікованої формули Кобба–Дугласа:

                                 ,                                                                 (1)

де Y – обсяг виробництва продукту, А – середній темп економічного зростання, К – капітал (вартість засобів виробництва), L – праця (сумарна заробітна плата), α, β – коефіцієнти еластичності впливу відповідно K і L на обсяг виробництва, ert – фактор відповідальний за технічний прогрес.

Загалом, зростання національного доходу зумовлене на 68% збільшенням витрат капіталу і праці та на 32% через технічний прогрес (спеціалізацію виробництва; покращення організації праці, рівня освіти і кваліфікації персоналу; підприємництво). В Україні, на жаль вплив технічного прогресу на зростання обсягів виробництва падає (на 30-40% порівняно з 1991 роком), що особливо відчувається на результативності наукоємних виробництв, знижучи тим рівень її економічної безпеки.

Характерною особливістю сучасного розвитку виробництва є те, що у промислово-розвинутих країнах проходять відчутні зміни у співвідношеннях величин чинників зростання продуктивності економіки. Зокрема, якщо у 60-70-ті роки ХХ століття приріст Y проходив за рахунок: 40% – капітальні вкладення; 30% – додаткове залучення робочої сили, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, 20% – використання наукових відкрить, технологічних новацій, 10% – інших чинників; то вже на початок ХХІ століття дані співвідношення чинників були відповідно такими: 30%, 16%, 40% і 14%. Практично за сорок років наполовину зросло значення саме чинника відповідального за технічний прогрес у зростанні Y. Поряд з тим, в Україні характерною для останнього десятиріччя є тенденція на спад уваги до забезпечення нарощування Y саме через чинник технічного прогресу. Зокрема, за розрахунками автора, у західному регіоні України зміни Y проходять через прискорене зниження саме чинника технічного  прогресу (його вплив зменшився у 1,5 рази) з домінуючою роллю використання низькопродуктивної робочої сили. Останнє адекватно впливає на собівартість виробництва продукту та його конкурентоспроможність.

Формула (1) приймає дещо інший вигляд при врахуванні у факторі відповідальному за технічний прогрес саме природо-ресурсних обмежень, тобто:

                                    ,                                                     (2)

де ω=(α+β+γ)-1; ΔR – зміни у використовуваних у виробничих процесах природно-сировинних ресурсах, включаючи й ресурси, що використовуються для зниження забруднення (відходів); ΔS – зміни у пом’якшенні (попередженні) екстернальних ефектів виробництва (зміни в технологічних рішеннях щодо зниження негативного впливу зростання обсягів виробництва на навколишнє середовище).

Практично у залежностях (1) – (2) величина степеневих коефіцієнтів свідчить за значущість факторів, які включені для аналізу виробничої функції, а саме: значущість фактора капіталу для економіки і про зростання негативного впливу на процеси економічного зростання при наростанні екстернальних витрат (емісій) виробництва.

З формули (2), та враховуючи, що продуктивність економіки території (y) це відношення y=Y/L, отримується наступна її функціональна залежність:

                             y = f(k, r, rr, ser),                                                                   (3)

де k – фондоозброєність; r – ресурсозабезпеченість виробництва (у розрахунку на 1-го зайнятого); rr – ресурсозабезпеченість пом’ягчення його екстернальних ефектів; ser – фактор соціального ризику, який обумовлений деградаційними процесами щодо екологічної компоненти життєзабезпечення.

Слід зазначити, що на ХІХ сесії Генеральної асамблеї ООН повідомлено, що ресурсомісткість продукції України перевищує світовий рівень у 2-3 рази, енергомісткість – у 6-9 разів.

Практично це зводиться до того, що економіка держави хоча і функціонує, проте кінцевий вихід незначний, тобто продуктивність в цілому економіки України є низькою.

З формул (1) та (2) також випливає, що інвестиційні вкладення, як безпосереднє відображення капіталу, суттєво впливають на зміну темпів економічного зростання. Поряд з тим, в Україні практична спрямованість цих вкладень у розвиток основних фондів господарського комплексу мала довший часовий період на зниження, а це посилює їх  рівень вичерпування експлуатаційного ресурсу. Так, за даними фахівців Інституту промисловості НАН України виробничі фонди є на 60-65% зношеними.  Спад проходить й у сумарній вартісній оцінці даних фондів. Водночас, за даними Державного комітету статистики України за 2007 рік, із сумарної величини капітальних інвестицій в 222678, 9 млн. грн. найбільші значення припадали на: м. Київ (45150, 6 млн. грн. або 20,3%) , Донецьку (20355,0 або 9,1%), Дніпропетровську (17359,3 або 7,8%), Харківську (14432,0 або 6,5%) області; найменші – Тернопільська (2221,6 або 1,0%) та Чернівецька (2614,6 млн. грн. або 1,2%) області. Об’єктивно, що такий стан вплинув як на величину заробітної плати (яка є найнижчою у квітні 2008 р. по регіонах України, в розрахунку на одного штатного працівника, в Тернопільській області (1228 грн.), тоді як у м. Києві – 3045 грн., Донецькій області – 1937 грн.), так і на показники зайнятості населення. Зазначимо, що поряд із зростанням валової доданої вартості відбуваються випереджуючими темпами  матеріальні витрати на виробництво продукції.

Хоча, не зважаючи на досягнуті результати, величина ВВП об’єктивно не відповідає ні потенціалу держави, ні її потребам та й впливає на можливості забезпечення належного рівня економічної безпеки.

Хоча в Україні у 2007 році відбулось певне зростанні макроекономічних показників (ВВП, інвестиції в основний капітал), значного прогресу у продуктивності економіки не спостерігається.

Не слід нехтувати й тим фактом, що інвестиційні вкладення сьогодні забезпечують ріст інвестиційних поступлень завтра, тобто справджується нерівність:

                                                      Із  > Іс ,                                                        (4)

де Із – обсяг інвестицій у перспективі, Іс – обсяг інвестиційних вкладень в даний час.

Україна за чисельністю населення та територією близька до таких держав Європи як Великобританія, Італія, Франція, Польща, проте продуктивність економік зазначених держав є відчутно вищою. За останнє 20-річчя ХХ століття ВВП на душу населення зросли у, разів: Німеччина – 1,91; Великобританія – 2; Франція – 1,87.

Водночас в Україні щодо підвищення продуктивності економіки як засобу впливу на економічну безпеку є ще ряд невикористаних резервів та можливостей, а саме:

– суттєве розширення як чисельності так і активності сфери підприємництва;

– збільшення питомої ваги випуску кінцевого (насамперад наукоємного) продукту;

– проведення активного технічного переозброєння та реконструкції підприємств;

– застосування прогресивних технологій та технологічних процесів;

– використання сучасного обладнання;

– підвищення наукоємності випуску продукту;

– зниження ресурсо- та енергомісткості продукції;

– підвищення кваліфікаційної підготовки виробничого персоналу;

– дотримання технологічної дисципліни та культури обслуговування;

– підвищення уваги до якості продукції у кожній ланці – від виробника до споживача;

– зниження рівня травматизму (особливо у вугільній галузі).

На думку автора, базова мета на  найближчу перспективу є спрямованість зусиль на нарощування ВВП України у 10-15 разів, тобто необхідно виходити на рівень у 5-8 тис. дол. США на душу населення (зокрема, бути хоча б на досягнутому рівні таких держав як Туреччина, Мексика). Тоді ВВП держави становитиме 250-375 млрд. дол. США, а це дозволить суттєво посилити інвестиційні процеси, забезпечити підвищення рівня економічної безпеки.

Базова мета та зазначені резерви в напрямках щодо забезпечення економічної безпеки мають бути в основі, на думку автора, розробки концепційних засад та реалізації довгострокової Національної програми „Продуктивність економіки” (на 25-50 років), яка буде включати проблеми  підвищення як продуктивності виробництва так і праці, формуючи новий рівень економічної безпеки. У даній концепції та програмі мають бути реально розписані етапи виходу на вищий рівень продуктивності економіки як на державному так і регіональному рівнях. Слід зазначити, що навіть вихід на величину ВВП у 8 тис.дол. США на душу населення для України не є занадто проблемним. Має бути амбітна мета і під неї підводитись зусилля урядових інституцій держави. Практично дані програмні цілі мають давати відповідь, що необхідно змінити, щоб виходити на рівень ВВП держави у 400-500 млрд. дол. США до 2030 року.

Водночас, якщо розглядати наявний природний, трудовий та виробничий потенціали України, то розглядувані показники щодо прогнозованої потреби у економічному зростанні не є такими надзвичайними.

З точки зору наукової забезпеченості концепції формування такої програми та її супроводу, то необхідно на рівні Національної академії наук України та галузевих міністерств розглянути проблему продуктивності економіки в системному підході, виходячи з потреби формування ефективного та гармонізованого ринкового середовища, яке відповідає розвинутим державам. Системність має полягати в вичлененні та реалізації взаємопов’язаних заходів щодо підвищення продуктивності економіки, які включають питання надійності та довговічності, зниження ресурсних витрат, задіювання раціональних способів ведення господарювання та ефективної організації праці.

Серед ряду створених моделей щодо економічного розвитку території, принципово виділяється інноваційно-технологічна. Дана модель концентрує в собі провідні ознаки інших моделей та найбільше відповідає умовам стартових позицій щодо ринковості економіки України і спрямованості на розширення її реальної частки в світовому економічному просторі не за рахунок торгівлі сировиною чи напівфабрикатами, а через збільшення обсягів випуску наукоємного конкурентоспроможного продукту. Реалізація базових засад цієї моделі закріпить позиції України серед держав, які можуть продукувати та виконувати інноваційно-технологічну політику, забезпечуючи ваговість наукоємності ВВП. Зазначимо. що дана модель є визначальною, виходячи з базовості понять, що в ній закладаються: інновації–технології–розвиток. У формульному вигляді останнє твердження запишеться як:

                              f(І, Т, Р)     max,                                                               (5)

де І – інновації, Т – технології, Р – розвиток.

Кожен з елементів поданої вище формули є взаємозв’язаним та взаємодоповнюючим для інших.

Пріоритетна зорієнтованість на інноваційно-технологічний розвиток території обумовлюється, насамперед, найбільш високими прибутками від такої націленості – тобто формування кінцевого продукту, зокрема, науково-технічного. Саме на завершальному етапі виробничого циклу відбувається практичний перехід до товарного продукту. Тобто на цьому етапі забезпечуються умови: закладено наукоємні технології, наявний зростаючий попит, налагоджено серійний випуск, що в цілому дозволяє отримати максимальний прибуток.

Водночас, за порівняно стабільним розумінням зазначених об’єктивних обставин в Україні, ситуація щодо даної моделі та темпів її практичної реалізації, тобто інтегральної спрямованості на наростаючий випуск кінцевого науково-технічного продукту, є непростою. Стримуючим фактором  цьому процесі є не завжди прогнозовані кроки в інноваційному та інвестиційному кліматах, а також нерозвинутість відповідної інфраструктури. Крім цього, на даний час складається так, що відносно вищі темпи відновлення потужностей випуску продукту спостерігаються в матеріалоємних та енергоємних галузях. Поряд з тим, незважаючи на те, що в розвинутих державах до 90% економічного зростання досягається за рахунок задіювання нових знань, сучасних технологічних рішень, новітніх інновацій, в Україні наявна тенденція до спаду ваги саме галузей визначальних для розглядуваної моделі інноваційно-технологічного розвитку. Зокрема спадні процеси з особливою гостротою торкнулися виробництв, пов’язаних з п’ятим та шостим технологічним укладом.

Висновки. Стратегічним пріоритетом для економіки України початку ХХІ століття є подальше реформування господарства на основі реалізації принципів ринкових відносин. Поряд з цим зазначимо, що лише самі по ринкові засади не забезпечують економічне процвітання території (згадаємо результативність економіки африканських країн), але вони створюють сприятливі передумови цього. Об’єктивно, багато в даній проблемі залежить від правильності вибору моделей, та їх виконання саме для конкретної держави, тобто властиво політики економічного розвитку держави, яка з однієї сторони – обумовлюється чіткістю закладених у неї пріоритетів, а з іншої – механізмами їх досягнення. Результуючим вектором такої моделі, на погляд автора, має бути, насамперед, гармонійний розвиток окремих секторів економіки. Без виділення та реалізації цих фундаментальних засад пропоновані економічні моделі не будуть користуватися серйозною підтримкою на всіх рівнях та додатково призводитимуть до нестійкості економічної і правової системи, базуючись на чинниках плановості, лобіювання у гірших проявах.

Певним індикатором продуктивності економіки є мінімальна оплата праці за одну годину, яка в Україні є однією з найнижчих у Європі. Водночас, без комплексного вирішення проблеми різкого підвищення продуктивності економіки практично неможливо вирішити й питання оплати праці, яка б відповідала державі з високим життєвим рівнем. На думку автора, проблема підвищення продуктивності національної економіки має бути ключовою в першій чверті цього століття, забезпечуючи тим й стратегічні пріоритети економічної безпеки на довгострокову перспективу.

Зокрема, у Швеції середньорічні темпи економічного зростання за період 1950-2000 роки відчутно корелюють із середньорічними темпами зростання продуктивності праці.

Виходячи з обумовленої потреби, на думку автора, проблема підвищення продуктивності національної економіки має бути ключовою в першій чверті цього століття і саме через її вирішення можливо досягнути успіхів у розв’язанні ряду накопичених проблемних питань соціально-економічного розвитку держави, забезпечуючи як результативність економіки так і високий рівень благополуччя населення, а з цим й високий рівень економічної безпеки.

Література

1.      Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Залуцька Н.С. Податковий контроль в Україні: Т. 1. Попередній контроль. Монографія. – Львів: Простір–М, 2007. – 400 с.

2.      Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Залуцька Н.С., Білінський В.З. Податковий контроль. Підручник. – К.: „Хай–Тек Прес”, 2007. – 608 с.

3.      Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Залуцька Н.С., Осідач О.Б. Податковий контроль в Україні: Т. 2. Контрольно-перевірочний процес. Монографія. – Львів: Простір–М, 2007. – 420 с.

4.      Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. Фінансово-економічний словник. – Львів: Видавництво Національного університету „Львівська політехніка”, 2005. – 714 с.

5.      Засади формування бюджетної політики держави: Монографія / За наук. ред. М.М. Єрмошенка. – К.: НАУ, 2003. – 284 с.

6.      Карпінський Б.А. Стан та резерви нарощування продуктивності економіки України// Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць Української Академії державного управління при Президентові України (Львівський філіал) / За заг. ред. А.О. Чемериса. Львів: ЛФ УАДУ; Кальварія, 2001. – Вип. 5. – С. 177-187.

7.      Карпінський Б.А., Божко С.М. Сталий розвиток економіки: узагальнена модель: Монографія. – Львів, Логос,2005. – 256 с.

8.      Карпінський Б.А. Аналіз стану фінансової безпеки України на основі інтегрального індикатора збалансованості фінансової системи // Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах глобалізації/ Матеріали ІІ міжнародної науково-практичної конференції, 18-20 квітня 2008 р. – Сімферополь: ВЦ Кримського інституту бізнесу, 2008. – С. 123-127.

9.      Карпінський Б.А. Закон збалансованості фінансової системи та його місце в трансформації економіки держави // Економічні проблеми ринкової трансформації України. Тези доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції, Львів, 3-4 грудня 2002 року. – Львів, ЛБІ НБУ, 2002. – С. 106-107.

10.  Карпінський Б.А. Збалансованість фінансової системи: методологія, оцінка, порівняння. Монографія. – Львів: Логос, 2005. – 496 с.

11.  Карпінський Б.А. Індикаторне моделювання динаміки збалансованості фінансової системи України в контексті економічної безпеки // Комп'ютерне моделювання та інформаційні технології в науці, економіці та освіті: Збірник наукових праць. VIII Всеукраїнська науково-практична конференція, 22-23 квітня 2008 р. – Кривий Ріг: КЕІ ДВНЗ „КНЕУ ім. В. Гетьмана”, 2008. – С. 60-61.

12.  Карпінський Б.А. Інтегральний індикатор збалансованості фінансової системи прикордонного регіону в контексті стану фінансової безпеки// Транскордонне співробітництво як фактор активізації євроінтеграційних процесів: Матеріали ХVII Міжнародної науково-практичної конференції, 7-8 травня 2008 р. – Чернівці: ЧТЕІ КНТЕУ, 2008. – С. 419-422.

13.  Карпінський Б.А. Основи інтегрального індикатора збалансованості фінансової системи та його можливості щодо аналізу фінансової безпеки України// Матеріали ХІІ Міжнародної науково-практичної конференції „Фінанси України”, Том 3. 18-19 квітня 2008 р. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2008. – С. 54-57.

14.  Карпінський Б.А., Божко С.М. Продуктивність і сталий розвиток економіки: Монографія. — Львів, Логос, 2004. – 274 с.

15.  Карпінський Б.А., Божко С.М., Карпінська О.Б. Макроекономіка: зростання і сталий розвиток: Навч. посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2006. — 283 с.

16.  Карпінський Б.А., Залуцька Н.С. Стратегіологія розвитку регіону: формування та механізми// Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації: Матеріали щорічної міжнародної науково-практичної конференції, 31 жовтня 2007 року. У 2-х томах. – Т. 1. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2007. – С. 335-337.

17.  Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України. – Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2001. – 608 с.

18.  Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне ре­гу­лю­вання економіки. – Львів: Українські технології, 1999. – 639 с.

19.  Мунтіян В.І. Економічна безпека України. – К.: КВІЦ, 1999. – 464 с.

20.  Опарін В. Фінансова система України (теоретико-методологічні аспекти): Монографія. – К.: КНЕУ, 2006. – 240 с.

21.  Пастернак-Таранушенко Г. Економічна безпека держави: статика процесу забезпечення. – К.: Кондор, 2002. – 302 с.

22.  Регіональна політика: методологія, методи, практика /НАН України. Інститут регіональних досліджень. Ред.кол.: від. ред. академік НАН України М.І. Долішній. – Львів: ІРД НАН України, 2001. – 719 с.

23.  Шлемко В.Т., Бінько І.Ф. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення. – К.: НІСД, 1997. – 144 с.

24.  Karpinsky B.A., Bozsko S.M. Economic growth at sustainable development of economy. The monography. – Lviv: Prostir–M, 2006. – 376 p.

 

 

Дані про автора

 

Прізвище:                      Карпінський

Ім’я:                                  Борис

По-батькові:                  Андрійович

Посада:                            завідувач кафедри економіки та підприємництва

Наукова ступінь і         кандидат економічних наук

вчене звання:                 доцент, ст. науковий співробітник,

академік Міжнародної Кадрової Академії

Організація:                   Львівська державна фінансова  академія (ЛДФА)

Lviv State Academy of Finance

(LSAF)

Службова адреса:          вул. Коперника, 3, м. Львів, 79000

Телефон:                                                   (0322) 251-23-94

Е-mail:                                                         Karpinsky 01@ mail.ru

Домашня адреса:                                  вул. П. Панча, 11 кв. 70, Львів, 79020

                                             Тел.: (0322) 52-20-82;  8-097-58-08-222