Шевченко Т.С.

Криворізький економічний інститут

ДВНЗ “Київський економічний університет ім. Вадима Гетьмана”

ПРОБЛЕМИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Неусвідомлення важливості запровадження інноваційних технологій, а відтак дефіцит фінансування цього процесу, щорічно збільшує прірву між українською економікою та економіками розвинутих країн. Ігнорування урядом, державою проблем у сфері науки є недалекоглядною політикою, негативні наслідки якої найгостріше будуть відчутні в довгостроковій перспективі. Щорічне відставання від світової спільноти зростає і подолати його стає все складніше, отже знижується конкурентоспроможність національної економіки. Підтвердженням цієї думки є структура експорту нашої країни: левова частка належить промисловій сировині і товарам неповного виробничого циклу.

«Кадри вирішують все», - дане висловлювання є найбільш доречним для науково-технічної та інноваційної діяльності. Першою і найголовнішою проблемою є те, що за часів незалежності України майже втричі скоротилась чисельність наукових працівників. Внаслідок їхньої мізерної заробітної плати, істотного зменшення фінансування наукових досліджень, кардинальної зміни шкали цінностей в суспільстві, що призвело до падіння престижу професії, частина вчених перекваліфікувалась, частина взагалі виїхала за кордон. Окрім того середній вік наукових працівників країни відповідає пенсійному.

Запровадження інновацій у виробництво - пріоритет великих підприємств, малі та середні підприємства обмежені в таких можливостях, оскільки необхідно здійснювати значні капіталовкладення. Водночас кредити надаються під високі процентні ставки, що викликано високим ступенем ризику. Банківські установи неохоче надають довгострокові кредити, віддаючи перевагу короткостроковим, хоча середній період окупності інноваційного проекту складає п’ять років. Низька рентабельність операційної діяльності підприємств важкої промисловості робить недоцільним залучення кредитів і водночас свідчить про дефіцит власних коштів, які можна використовувати на реалізацію інноваційних проектів. Перед підприємствами стоїть дилема витрачати кошти на впровадження інновацій чи інвестувати в оновлення застарілого обладнання або поповнення оборотних коштів. Окрім того сьогодення породжує нові проблеми. Інфляція викликала подорожчання сировини, матеріалів, енергоресурсів відповідно більшими темпами дорожчала продукція вітчизняних виробників. Результатом боротьби з інфляцією є «замороження» економіки, темпи розвитку якої не встигали за зростанням соціальних виплат населенню. Так, облікова ставка НБУ збільшилась, відповідно зросли процентні ставки на кредити, ревальвація гривні призвела до втрат доходів підприємств-експортерів. Однак в короткостроковому періоді виграють імпортери. Таким чином, ми сприяємо розвитку іноземних економік, гальмуючи розвиток власної.

Державна підтримка розробок та запровадження інноваційних технологій перебуває на низькому рівні. Прийнято ряд законів, які регулюють інноваційну діяльність, проте фактично відсутні податкові та митні пільги для підприємств, які втілюють у виробництво наукові дослідження. Не існує загальнодержавної стратегії інноваційного розвитку. Кошти, які надаються державою підприємствам у вигляді субсидій розпорошуються, їх шлях та використання важко відстежити, оскільки відразу декілька міністерств та відомств займаються їх розподілом. Проблемою є фрагментарне фінансування, коли відбувається стрибок у запровадженні наукових розробок на певному підприємстві, але його нова продукція не має попиту з боку технологічно пов’язаних з ним підприємств, оскільки ті перебувають на початковому рівні.

Як було вище зазначено, економіка України орієнтована на експорт промислової сировини та напівфабрикатів (для цієї продукції мало характерне використання високих технологій через низьку частку створеної доданої вартості), тому великий бізнес не зацікавлений в капіталовкладеннях у фундаментальні наукові дослідження з великим терміном окупності.

За рівнем захисту прав інтелектуальної власності Україна займає одне з останніх місць у світі, що також не сприяє стимулюванню розвитку науки. Ще однією проблемою є низький рівень розвитку інноваційної інфраструктури та малого інноваційного підприємництва. Розвинуті країни створюють належні умови для заохочення науковців. На сьогоднішній день вітчизняні вчені віддають перевагу продажі своїх наукових проектів за кордон і витрачанню зароблених коштів на батьківщині. Отже, результат однаковий наша країна все одно втрачає перші позиції з розробки та запровадження інновацій у виробництво, хоча порівняно з першими роками незалежності еміграція вчених зменшилась. Очікувати докорінної зміни ситуації у сфері науки у результаті інвестицій в нашу економіку та діяльності іноземних транснаціональних компаній марна справа. Оскільки в даному випадку український ринок отримує продукт вже на стадії зрілості після того як відбувається насичення ринків розвинутих країн.

Отже, для вирішення проблем інноваційного розвитку України необхідно вжити ряд заходів:

- проводити скоординовану послідовну довгострокову державну політику інноваційного розвитку економіки;

- створити єдиний центральний орган відповідальний за ефективне витрачання бюджетних коштів;

- здійснити диверсифікацію джерел фінансування інновацій шляхом запровадження податкових пільг для підприємств, які займаються інноваційною діяльністю;

- знизити процентні ставки на кредити, цільове призначення яких полягає у розробці та запровадженні інноваційних технологій у виробництво;

- посилити відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності;

- сприяти розвитку інноваційної інфраструктури;

- підвищити заробітну плату науковцям та надати низку соціальних пільг (наприклад заохочувати талановиту молодь обирати шлях вченого за рахунок пільгового житлового кредитування тощо).

Таким чином, вирішувати проблеми потрібно одночасно і на макро- і на мікрорівні, зокрема в галузі фінансових наук на сьогоднішній день акцент необхідно зробити на максимальній диверсифікації джерел фінансування інноваційної інфраструктури.

Список використаних джерел:

1. Балита О.В. Фінансово-економічні підходи до проблеми розвитку людського капіталу в Україні // Фінанси України. – 2004. - №12. – с. 58.

2. Коюда В.А., Колесниченко В.Ф. Інноваційна діяльність в Україні // Фінанси України. – 2002. - №10 – с. 99.

3. Кульпінський С. Шляхи подальшого розвитку фінансових інновацій в Україні // Банківська справа. – 2003. - №1 – с. 27.