Економічні науки. Регіональна економіка.

Аспірант Лаврищева М.В.

Донбаська національна академія будівництва та архітектури

Особливості сучасного етапу розвитку методології та застосування практики стратегічного планування діяльності органів державного управління

Увага, що в останні роки приділяється стратегічному плануванню в Україні, є більшою мірою відгуком на питання про те, за допомогою якого методу і у який спосіб можна робити розрахунки на майбутнє, проектувати бажаний майбутній стан на поточну ситуацію, будувати плани й досягати поставлені цілі в організації. Таким чином, проблематика розвитку стала спонукальним мотивом звертання до питань стратегічного планування.

На сьогоднішній день проблема стратегічного планування в діяльності органів державної управління є не просто інноваційною, але й надзвичайно слабко проробленою. Однак у міру розвитку процесів державного будівництва, більше точного визначення обсягів повноважень органів державної управління створюються умови для більше енергійних зусиль по вдосконалюванню процесу стратегічного планування.

Планування є однією з основних функцій управління й у жодному разі не може бути поза увагою ні практиків, ні науковців. З різних аспектів планування більшість фахівців максимум уваги зараз віддають перспективному, заснованому на моделях стратегії розвитку організації в мінливих умовах зовнішнього середовища [1].

Стратегічне планування являє собою набір дій і рішень керівництва організації, які ведуть до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації підтвердити свою місію й досягти своїх цілей. З огляду на багатоплановий характер діяльності кожна організація має формувати власну стратегію або набір стратегій.

Як показала закордонна практика, стратегічне планування орієнтується на активні дії, які частіше є довгостроковим, стосується сукупності безлічі проблем, акцентує увагу на оптимальному задоволенні потреб місцевого співтовариства, сприяє досягненню суспільного консенсусу щодо регіональних і муніципальних проблем.

Стратегічне планування припускає наявність зворотного зв'язку. Якщо здійснення пропонованої в плані політики не принесло бажаних результатів, це означає, що необхідно переглянути або цю політику, або вихідний дані, або сам процес планування. Якщо обрана модель стратегічного планування виявилася невдалою, її треба вдосконалити.

У науковій літературі зазначається градація цілей державного управління і за іншими засадами: за обсягом - загальні (для всього державного управління) і часткові ( для окремих його підсистем, ланок конкретних компонентів), за результатами - кінцеві і проміжні, за часом - віддалені, близькі й безпосередні.

Основними цілями і завданнями органів державного управління в Україні є сприяння незмінності конституційного ладу, створення умов для розвитку відкритого громадянського суспільства, захист прав та свобод людини і громадянина, а також забезпечення результативної та стабільної діяльності органів державної влади відповідно до їх завдань, повноважень і компетенції на конкурсних засадах.

Після встановлення місії та цілей керівництво повинно розпочати діагностичний етап стратегічного планування, який включає в собі аналіз зовнішнього середовища, управлінське обстеження, виявлення зон, які потребують негайної уваги, зон, які можуть зачекати, та перспективних, зовнішніми можливостями яких можна скористатися [2].

Формулювання стратегічного плану представляє собою систематичну та ретельну підготовку до майбутнього. Якщо всім керівникам, в тій чи іншій мірі, слід займатися формальним стратегічним плануванням, то складання стратегічних планів для всієї організації є, в першу чергу, обов'язком вищого керівництва. Керівники середнього та нижчого рівня надають відповідну інформацію і забезпечують зворотній зв'язок.

Розробка планів забезпечення досягнення цілей є функцією реалізації стратегій. Планування реалізації стратегії є логічним продовженням стратегічного планування і спрямоване на розробку способів реалізації та оцінки стратегії порівняно з місією організації.

В органах державної управління та місцевого самоврядування може бути прийнятий також підхід, заснований на поєднанні суттєвих видів управлінської діяльності в невелику кількість категорій, а саме: процес управління складається з функцій планування, організації, контролю, мотивації. Ці функції утворюють управлінський цикл і поєднані сполучними процесами комунікації та прийняття рішення.

Треба зазначити, що цілі організації й організаційної стратегії мають значення тільки тоді, коли люди з відповідними здібностями, умінням і бажанням придатні для втілення цих цілей і стратегій.

Складовою частиною стратегічного планування органів державного управління є кадрове забезпечення ефективними менеджерами та іншими службовцями апарата управління державних установ, що включає в собі процес формування, управління та розвитку кадрового потенціалу організації.

В основу кадрового забезпечення мають бути покладені принципи демократичного добору, просування по службі за діловими якостями, постійного навчання державних службовців, заохочення їх до службової кар'єри, систематичного оновлення кадрів та здійснення контролю за їх діяльністю. Організація цієї роботи повинна грунтуватися на чітко визначеній теоретичній та науково-методичній базі.

Інтелектуальний потенціал України - надійне джерело кадрового забезпечення державної служби. Важливою частиною цього потенціалу є державні службовці, а також фахівці підприємств, установ і організацій, які мають досвід організаційної роботи та набули відповідних знань під час навчання.

Потреба в навчанні службовця безпосередньо пов'язана з процесом планування людських ресурсів. Цілі і стратегія організації, навички усіх службовців організації й очікувані зміни в структурі робочої сили визначають кількість і якість персоналу, необхідного в організації. Навіть у ситуаціях, коли організація не наймає нових службовців, навчання необхідно для удосконалення навичок службовців та розвитку в них нових навичок.

Успіх радикальних соціально-економічних і політичних перетворень в Україні залежить насамперед від ефективної роботи органів виконавчої влади всіх рівнів. Комплектування їх висококваліфікованим кадровим потенціалом, який спроможний забезпечити економічний і соціальний розвиток держави, набуває першочергового значення.

Таким чином, можна зробити наступні висновки. Стратегічне планування діяльності органів державного управління на сучасному етапі набуває все більшого значення. Стратегічне планування в державних установах є обов’язковим засобом підвищення ефективності діяльності організації, є головним чинником, що сприяє її виживанню. Перехід до справжньої демократії передбачає перш за все зміну механізмів цілепокладання в апараті державного управління, надання даній підсистемі елементів об'єктивно зумовленого, обґрунтованого і раціонального характеру. Першочергового значення набуває концепція стратегічного планування кадрового потенціалу органів державного управління, яка включає у собі підготовку та управління новою генерацією держслужбовців.

Литература:

1. Ашаді Н.Д. Стратегічне планування діяльності підприємства [Текст]: автореф. дис… канд. екон. наук: 08.06.01 / НАН України. – Х., 2004. – 20 с.

2. Юшкевич О.О. Стратегічне планування як основа управлінських рішень [Текст] / О.О. Юшкевич // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. – 2004. – В 5 т. Том V. – С. 1398-1403.