Економічні науки/7.Облік і аудит

Студентка Остапенко О.Л.

ВНЗ “Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”

Новокаховський гуманітарний інститут, м. Нова Каховка, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ВАЛОВИХ ВИТРАТ ПРИ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ОРЕНДОВАНИХ АВТОТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

Анотація

В статті розглядається питання формування валових витрат при експлуатації орендованих автотранспортних засобів, та виникнення пов’язаних з використанням орендованого об’єкту витрат під час поточного та капітального ремонту, що призводить до зміни розміру податкового кредиту орендаря.

На будь-якому підприємстві облік та звітність займають центральне місце, тому що дані наведені у фінансовій звітності бухгалтерською службою свідчить про успішну чи безуспішну діяльність підприємства. Така інформація аналізується з метою прийняття оперативних та стратегічних рішень, а тому неякісна бухгалтерська інформація може призвести до невірних висновків та прийняття рішень. Одним з актуальних та хвилюючих питань серед бухгалтерів є формування валових витрат при експлуатації орендованих авто-транспортних засобів та правильне оформлення придбання та списання використаних під час ремонту автотранспорту запасних частин.

Для розкриття цього питання необхідно дати визначення оренди та пояснити які документи необхідні для оформлення оренди транспортних засобів. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 14 «Оренда» визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про оренду необоротних активів та розкриття у фінансовій звітності. Згідно з П(С)БО 14 оренда – угода, за якою орендар набуває права користування необоротним активом за плату протягом погодженого з орендодавцем строку.

Учасниками договору оренди транспортного засобу можуть бути як юридичні так і фізичні особи. Договір найму транспорту здійснюється в письмовій формі, а якщо договір укладається за участю фізичної особи, то документ повинен бути нотаріально завірений, а інакше він вважатиметься недійсним, в результаті чого орендар ризикує втратити право включення в склад валових витрат та податкового кредиту витрат, пов’язаних з утриманням та експлуатацією транспортного засобу, орендованого у фізичної особи. Щодо типової форми договору оренди транспортного засобу, то вона не встановлена, тому складається у довільній формі з урахуванням вимог, передбачених Цивільним Кодексом та Господарським Кодексом України. Вимогами при цьому є зобов’язання орендатора підтримувати транспортний засіб у відповідному технічному стані та сплачувати податки та платежі, здійснювати витрати, пов’язані з використанням транспортного засобу. Обов’язковою умовою договору є страхування автомобіля, яке здійснюється орендодавцем, а також відшкодування орендарем збитків, що виникли в результаті втрати або пошкодження транспортного засобу, окрім тих випадків, які трапились не з вини орендаря. Звичайно повинні бути вказані технічні дані про автомобіль в договорі, реквізити про реєстрацію в органах ДАІ, а також строк оренди (період дії угоди), розмір, періодичність та форму сплати. Право лізингоотримувача на ремонт та технічне обслуговування об’єкту лізингу може визначатися окремою угодою.

В податковому обліку для правильності відображення керуються визначеннями, наведених податковим законодавством. Згідно Закону про оподаткування прибутку (пп.1.18.1) оперативним лізингом (орендою) є господарська операція фізичної або юридичної особою, яка передбачає згідно угоди оперативної оренди передачу орендарю майна, яка відповідає визначеною основного фонду згідно ст.8 цього Закону, придбаним або виготовленим орендодавцем на умовах, відмінних від передбачених фінансовим лізингом [1].

Відмінність від фінансового лізингу полягає в тому, що право на перехід власності майном від орендодавця до орендаря не відбувається. Згідно податкового законодавства автомобільний транспорт відноситься до 2 групи основних засобів. У податковому обліку на валові витрати відноситься орендна плата, розмір якої не перевищує звичайних. Витрати орендаря з операційної оренди майна, що використовується у підприємницькій діяльності, відноситься на відповідну статтю витрат (собівартість продукції, робіт, послуг, чи на витрати періоду).

Особливістю при визначенні валових доходів та валових витрат застосовується порядок, встановлений ст.7 Закону про оподаткування прибутку, а не загальні правила цього закону. Згідно пп. 7.9.6 цього Закону передача майна в оперативний лізинг не змінює податкових зобов’язань орендаря та орендодавця.[2].

Слід зауважити, що орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованих лізингового платежу по результатам податкового періоду, в якому здійснювалось нарахування. Щодо балансової вартості, то вона не змінюється на вартість основних фондів, які передаються (отримуються) платником податку в оперативну оренду. Якщо згідно договору оренди дозволено здійснювати поліпшення об’єктів операційної оренди, орендар може збільшити вартість відповідної групи основних засобів на вартість фактичних поліпшень з подальшою амортизацією [4].

Підставою для обліку господарських операцій з оренди автомобіля є первинні документи, які підтверджують про здійснення таких операцій: угода; акт прийому-передачі майна; акт прийому-передачі наданих послуг; рахунок, наданий орендодавцем для сплати вказаних послуг.

Автомобіль переданий за формою ОЗ-1 у орендодавця виділяється у бухгалтерських регістрах у відокремлену групу, а у орендаря обліковується на позабалансовому рахунку 01 на основі копії інвентарної картки (форма ОЗ-6), або витягу з інвентарної книги за вартістю, вказаної в угоді оренди. Інформація про закінчення робіт з реконструкції, модернізації, ремонту знаходиться в картці форми ОЗ-2 на підставі Акту прийому-здачі реконструйованих, модернізованих та відремонтованих основних засобів.

Такі документи з оренди автомобіля є підставою для включення лізингових платежів в склад валових доходів у орендодавця та валових витрат у орендаря. Але існує особливість включення до витрат залежно від того який транспорт використовується. Згідно з пп. 5.4.10 Закону про оподаткування прибутку, не включаються в склад валових витрат витрати, пов’язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів; 50% витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та на їх оперативну оренду. Такі витрати повинні бути обов’язково документально підтверджені. Тобто ці умови не розповсюджуються для орендованих вантажних та інших видів автотранспорту.

Законом про ПДВ не передбачено особливого порядку оподаткування операцій з оперативної оренди та формування податкового кредиту і податкового зобов’язання.

Але, як свідчить практика, орендовані транспортні засоби постійно потребують ремонту, тому що відбувається щомісячне придбання дрібних запчастин для поточного ремонту (ліхтарі, болти, гайки) та капітального ремонту (підшипники, амортизатори).

Керуючись Цивільним Кодексом, поточний ремонт здійснюється за рахунок орендаря, а капітальний – за кошти орендодавця. Умови можуть бути іншими, якщо вони передбачені угодою оренди.[2]

В Положенні 102 до поточного ремонту автотранспортних засобів відносяться роботи, пов’язані з заміною не більше двох агрегатів одночасно (окрім кузова та рами), а до капітального ремонту – роботи пов’язані з заміною кузова для автобусів та легкових автомобілів, рами для вантажівок, або одночасна заміна не менше трьох базових агрегатів. [4]

Всі витрати, пов’язані з технічним обслуговуванням орендованого автомобіля в бухгалтерському обліку, включаються в склад витрат звітного періоду в залежності від функціонального призначення орендованого транспортного засобу відображається записом: Дебет – 23,91,92,93,94 Кредит – 20,22,28,63,65,66,68 тощо.

Витрати орендаря на поліпшення об’єкту що призводить до збільшення майбутніх вигод від його використання, відображається на субрахунку 153 «Придбання, виготовлення інших необоротних матеріальних активів». Одразу після формування об’єкту після його поліпшення стає питання щодо нарахування амортизації. Якщо орендодавець відшкодовує орендарю витрати на проведення поліпшення орендар на суму поліпшення створює об’єкт інших необоротних матеріальних активів, але не амортизує його. У випадку невідшкодування витрат на проведення поліпшення орендар також формує об’єкт інших необоротних матеріальних активів, але його амортизує.

Щоб правильно визначити розміри оподаткування витрат, пов’язаних з проведенням ремонтних робіт автотранспорту, отриманого в оренду, необхідно керуватися пп. 8.7 та 8.8 Закону про оподаткування прибутку:

1) платники податку мають право на протязі звітного періоду віднести на валові витрати будь-які витрати, пов’язані з покращенням основних фондів, що підлягають амортизації, включно витрати на покращення орендованих основних фондів, в сумі, яка не перевищує 10% сукупної балансової вартості усіх груп основних засобів станом на початок такого звітного періоду;

2) витрати, які перевищують вказану суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на покращення основних фондів груп 2, 3, 4 або окремих об’єктів основних засобів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп або об’єктів основних засобів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового періоду [1].

Постійним явищем, яке трапляється при експлуатації орендованого автомобіля є заміна шин, операції по заміні яких згідно з Положенням №102 не були віднесені ні до операцій з технічного обслуговування, ні до операцій з ремонту, реконструкції чи іншому поліпшенню автотранспортних засобів. Тому, за умов використання таких транспортних засобів в господарській діяльності відносять до складу валових витрат платника, тобто такі операції включаються в склад податкового кредиту платника.

При поверненні автотранспорту орендодавцю невідшкодовані поліпшення списуються орендарем у порядку, визначеному для ліквідації основних засобів.

Література:

1. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР.

2. Консультант бухгалтера: 100 вопросов и ответов.– Харьков. Центр «Консультант», 2007.– 288с

3. Положення про технічне обслуговування та ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженим наказом Мінтрансу України від 30.03.1998р. №102.

4. Бухгалтерський облік в Україні: основи та практика: Навчальний посібник.–К.: Центр навчальної літератури, 2006.–556 с.