Дворкін Сергій Володимирович
Харківська національна академія міського господарства
Трансакційні витрати та контракти:
специфіка та перспективи досліджень для економіки будівельного підприємства
Економічна
теорія трансакційних витрат є інструментом дослідження відносин як всередині
підприємства, так і між підприємствами як економічними суб’єктами. Основою
практично будь-якої взаємодії, що стосується функціонування підприємства,
визнається контракт. Організаційно-економічні чинники сітки угод, що охоплює окремі
підприємства, галузь, економіку в цілому, є факторами ефективності цих
економічних систем. Р. Коуз розвинув поняття трансакції (яке фактично було
започатковано ще Дж. Коммонсом) та витрат, що при цьому виникають, розглянувши
взаємозв’язок цього кола питань з проблемами економічної організації. Д. Норт
удосконалив ці положення, приділивши більше уваги питанням інститутів, їх
розвитку та ефективності економіки (economic performance).
Вченими, які
працюють в напрямку економіки трансакційних витрат (насамперед, О.
Уільямсоном), було виділено наступні відмінності даного
теоретико-методологічного підходу від інших методів дослідження економічної
організації:
1)
більш мікроаналітичний характер;
2)
ширше використання поведінкових (біхевіоральних) припущень, до яких традиційно
відносять обмежений раціоналізм та опортуністичну поведінку;
3)
врахування фактору специфіки активу;
4)
більш інтенсивне використання порівняльно-інституційного аналізу;
5)
погляд на комерційну фірму (підприємство) не як на «носій» виробничої
функції, а насамперед, як на управлінську структуру.
Згідно
досліджень Коуза, близькість економічної системи до стану, що є оптимумом за
Парето, стосовно розподілу ресурсів та ефективності їх використання є функцією
від величини трансакційних витрат та чіткості фіксації прав власності на
будь-якій ресурс, що належить підприємству, та підприємство як цілісний
майновий комплекс.
Тобто дану
залежність можна формалізувати наступним чином:
Popt = f (TC, PR),
де Popt - ймовірність Парето-оптимального стану
економічної системи;
TC - сукупна
величина трансакційних витрат;
PR – ступінь чіткості фіксації
прав власності.
Власне, дана
залежність і формує програму досліджень, що стосуються керування підприємством
з погляду теорії трансакційних витрат, в наступних напрямках:
1)
трансакційний - з боку
трансакційних витрат, їх величини, структури, можливості чи неможливості
мінімізації, рівня, на якому вони виникають;
2)
пропрієтарний - тобто той, що
стосується прав власності, чіткості їх фіксації у формальному чи неформальному
контракті.
«Статус» як трансакційного, так і
пропрієтарного напрямків пов'язаний практично з основною проблемою
вимірюваності. Ані рівень трансакційних витрат, ані чіткість прав власності не
є прозорими з погляду можливості їх виміряти, виразити числом. Вихід з цього
може бути знайдений завдяки використанню ординалістського підходу до
вимірювання, як це, наприклад, робиться в аналізі фінансових коефіцієнтів.
Взагалі, важливо оцінити рівень того чи іншого показника на досліджуваному
підприємстві по відношенню до інших підприємств, а не отримати абсолютну
величину з визначеною одиницею виміру.
Трансакційний і пропрієтарний аспекти
дослідження сходяться до одного пункту – контракту як базової одиниці
економічного аналізу з погляду економічної теорії трансакційних витрат. Це
обумовлено тим, що сама форма обраного контракту ex ante і ex post впливає на
ефективність угоди. Чіткість фіксації прав власності та юридичні перспективи
захисту інтересів у разі опортуністичної поведінки контрагента також багато в
чому залежать від форми контракту.
Базові типи
контрактів можуть бути зведені до 3 типів: класичний, неокласичний та
імпліцитний. Класичний контракт є похідним від простого контракту про продаж, є
суттєво стандартизованим за формою, з чітко обумовленими деталями щодо його виконання.
Імпліцитний контракт походить від контракту про найманні робочої сили, без
детального прописування умов угоди. Взагалі, імпліцитний контракт може й не
укладатися явним чином, а існувати як неформальна угода. Неокласичний контракт
є гібридною формою класичного та імпліцитного контрактів. З одного боку, він
фіксує визначену групу прав та обов’язків подібно до класичного контракту, з
іншого – залишає деякий простір для корекції умов контракту. Найбільш відомий
приклад такого контракту - франчайзингова
угода.
Вибір форми
контракту суттєво залежить від двох чинників: рівня трансакційних витрат та
рівня специфіки активів, що застосовуються на підприємстві. Під специфікою
активу розуміють можливість використання даного виду активів лише в рамках
даної угоди.
Перспективи
досліджень, їхня актуальність для будівельних підприємств пов’язані з
важливістю контрактації у галузі будівництва, складною системою взаємовідносин
між замовниками, підрядниками та субпідрядниками, особливо в сфері
ціноутворення будівельної продукції (насамперед, на етапі формування договірної
ціни та взаєморозрахунків за виконані роботи). Крім того, слід відзначити
відносно низький рівень специфіки активів будівельного підприємства. При
інтегральній дії перелічених чинників це призводить до підвищення рівня
трансакційних витрат, зниження ефективності
роботи підприємства, необхідності корекції організаційних форм
господарювання, системи та форми укладання контрактів.
Таким чином,
можна зробити висновок не тільки про теоретичне, а й про практичне значення економіки трансакційних витрат для
підвищення ефективності функціонування будівельного підприємства.