Ботвинко Н.А., Соболєва С.В.

Білоцерківський національний аграрний університет

Наукові обґрунтування структурних змін в економіці

Зниження темпів зростання світової економіки, дефіцит енергетичних та демографічних ресурсів, глобальні кризи та ризики техногенних катастроф − усе це, на думку експертів, є ознаками згасання висхідного глобального економічного циклу. Важко точно сказати, на скільки реалістичні такі прогнози, де закінчуються ірраціональні катастрофічні очікування і починається об'єктивний аналіз тенденцій у сучасній неоекономіці, яка давно вже розвивається незалежно від класичної економічної теорії. Очевидно одне: поступово вичерпуються фундаментальні інноваційні ресурси, які дали імпульси для нинішньої інформаційно-комунікаційної хвилі науково-технічного прогресу.

Ті технологічні блага, якими оснащений повсякденний побут суспільства споживання і на яких тримається сучасна постіндустріальна цивілізація − це матеріалізовані й «гаджетизовані» фундаментальні ідеї 20−30-річної давності. Інтернет, портативні комунікаційні пристрої та мультимедійні системи, супутниковий зв'язок, надміцні матеріали, медицина високих технологій та багато іншого − стало реальним завдяки розробкам радянських, американських та європейських учених, так чи інакше залучених до проектів епохи гонки озброєнь та «зоряних воєн». Результатів від безпрецедентної мобілізації науки та вченої думки в контексті біполярного геополітичного протистояння − вистачило для створення технологічної бази основ сучасної економіки знань та формування нової техно-економічної парадигми.

Сьогодні ці інноваційні заділи активно експлуатуються, удосконалюються, але загалом − неминуче і поступово вичерпуються. Неадекватне відтворення чинників зростання стає не лише проблемою для України, а й усієї світової техно-економічної системи. Поступово почала складатися ситуація, за якої структура виробництва, масові потреби, кордони їх подальшого екстенсивного розширення, а також рівень інфраструктури й промислових технологій наблизилися до природних меж у рамках існуючої економічної системи. Згідно з класичною теорією економічних знань, така ситуація здатна викликати подальші системні загальноекономічні зміни.

Економічна теорія досліджує часові рамки чергування висхідних та низхідних фаз світової економіки і корелює їх із циклами підйому та занепаду технологічних укладів. Критерієм, стержнем укладності переважно вважається рівень базової енергетичної технології. За цим критерієм нині домінує п'ятий за ліком технологічний уклад, діючий на базі переважно енергії нового покоління вуглеводневого палива, атома та газу. У міру зниження укладу тієї чи іншої виробничої системи, підвищується значущість таких джерел енергії, як вугілля та мазут. Згідно з рамками програм науково-технічного розвитку та стратегічними планами урядів економічно розвинених країн, до 2020 року почнеться активне становлення нового − шостого енергетичного укладу. Його основою має стати енергія водню і термоядерного синтезу.

Наслідки такого переходу для світової та національних економік важко переоцінити. А от оцінювати та враховувати необхідно вже сьогодні, оскільки із заміщенням базових виробничих технологій не тільки оновляться шляхи потоку фінансового капіталу, а й почне перебудовуватися вся світова геотехнологічна система разом із структурою міжнародного розподілу праці. У таких умовах, у разі нашої готовності передбачити зміни, систематизувати ресурси і вписатися у нові цикли розвитку − Україна могла б досягти істотних результатів зростання.

Отже, сучасна економічна наука спирається на цивілізаційний підхід, виходить з того, що визначальним фактором розвитку економіки і суспільства є технологія, технологічний спосіб виробництва. Аналіз його стану дає можливість чітко визначити сфери найбільшої віддачі та рентабельності соціальних та фінансових інвестицій, які мають забезпечувати реалізацію структурних змін в економіці.

Якщо проаналізувати офіційну економічну статистику та зіставити дані з класичними канонами технологічного розвитку, матимемо приблизно таку характеристику матеріально-технічної бази економіки України. Третьому технологічному укладу, розквіт якого припадає на післявоєнні роки і основу якого становить виробництво електроенергії, сталі, вугілля, важких машин і неорганічної хімії відповідає близько третини промислового виробництва України. На четвертий уклад, що домінував у 80-х роках минулого століття, в основі якого лежить кольорова металургія, нафтопереробка, точне машинобудування та приладобудування, традиційний ВПК, автомобілебудування, а також електронна промисловість − припадає ще стільки ж. А що стосується п'ятого та шостого технологічного укладів, що визначають постіндустріальний тип виробництва, тобто складної вимірювальної техніки, сучасних видів озброєння, програмного забезпечення, телекомунікація, роботобудування й нових матеріалів, то на їх долю припадає менше десятої частини у загальній структурі національної економіки. Красномовний факт − в українському списку мільйонерів лідирують ті бізнесмени, котрі нажили свої багатства на експорті металопродукції, виробництві вугілля та сталі, енерготрейдерстві, приватизації розподільних компаній і великих промислових підприємств. Сформувався певний тип підприємців, яким не потрібно залучати наукові розробки, вдосконалювати виробництво у конкурентному середовищі, щоб досягти прогресу. Продаж сировини не стимулює інновації. А на Заході значну частину найбільших багатств також накопичували за одне покоління і також із нуля, але переважно в секторі неоекономіки: в інноваційному бізнесі, консалтингу, продукуванні нових технологій. Отже, структура економіки України свідчить: постіндустріальний етап її розвитку реально існує поки що в наукових розробках та публікаціях. Моральний аспект наддоходів бізнесменів відступає на задній план у порівнянні із технологічною відсталістю країни.

Для широкого кола учених та експертів уже сьогодні очевидно, що при збереженні діючої ресурсозатратної моделі розвитку, при домінуванні економічних, демографічних й екологічних тенденцій «органічного» розвитку, навіть високі темпи зростання в 5−6 % за рік, не дозволять Україні наздогнати за показниками конкурентоспроможності не лише розвинуті країни Європи, а й Казахстан із Росією. Можна стверджувати, що без економічного чуда Україну чекає доля закутка Європи − з відповідними наслідками. Без концептуальної ясності не вдається здолати технологічне відставання у системі виробництва, а без цього говорити про конкурентоспроможність, участь у міжнародному розподілі праці інноваційно-інвестиційної моделі зростання немає сенсу.

Аналітики зазвичай надають великого значення такому фактору, як істотне зростання інвестиційного попиту, що забезпечує оновлення основного капіталу. Дійсно, інвестиції − це необхідна умова інновацій. На жаль, і в теорії, і на практиці до цього часу вважається, що інвестиції автоматично забезпечують інноваційні процеси. Аналіз показує, що інвестиції та інновації взаємопов'язані і взаємодіють, але ефект досягається за умови, коли інвестиції, їхня структура не просто відповідають технологічній структурі економіки, а й забезпечують пріоритетний розвиток вищих технологічних укладів. Тому наміри реалізувати «інвестиційну модель» розвитку у нас здебільшого залишаються на рівні теоретичних розробок. Це відчувається тому, що в усіх без винятку розвинутих країнах світу вже не тільки добре розуміють нинішнє значення галузей і секторів для економіки в цілому, зорієнтованих на знання, але й сформовано на подальшу інноваційну ідеологію як світогляд.

Визначальна роль у формуванні інноваційної економіки належить державі. Фінансування науки та інші заходи з боку держави можливі перш за все тому, що аргументи, які пред'являє світу економіка знань, є дуже переконливими і самоочевидними. Країни ОЄСР більше половини ВВП створюють в інтелектуальному секторі виробництва. За підрахунками експертів, більше ніж 70 % зростання ВВП постіндустріальних держав обумовлюється підвищенням освітнього рівня працівників та поширенням нових інформаційних технологій. Інвестиції в знання і талант вже сприймаються не просто як красиві слова й данина моді, а як сувора необхідність. В США, наприклад, держава інвестує в науку щорічно сотні мільярдів доларів. За даними ЮНЕСКО, у 20-ти країнах, де працює 95 % всіх учених, дохід на душу щорічно зростає на 200 $, в інших, де 5 % − зростання відбувається лише на 10 $ на рік.

Започаткована Євросоюзом стратегія є як орієнтиром, так і викликом для України. З одного боку, вичерпавши можливості подальшого сировинної переробки та низькотехнологічного розвитку, Україна могла б скористатися досвідом Євросоюзу й розпочати рух до економіки, побудованої на знаннях. За необхідності можуть бути швидко відроджені «острівці» конкурентоспроможної науки і освіти. Перейшовши у приватні руки, головні сектори промисловості вже відчувають необхідність взаємодії з передовою наукою та освітою. Без швидкої переорієнтації на інноваційний і високотехнологічний характер розвитку вони можуть бути швидко витіснені з зовнішніх та внутрішніх ринків агресивними конкурентами, переважно з Китаю, Індії, країн Південно-Східної Азії.

Економіка не будується наосліп. Наука визначає характер і напрямок соціально-економічного розвитку, росту узагальнюючих показників та добробуту населення. Життя ставить перед ученими нині питання розробки шляхів запровадження теорії у реальну дійсність.