Сергеєва О.Р.

Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

ОЦІНКА ЯКОСТІ Й ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО НАВАНТАЖЕННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

У всіх документах державної регіональної політики за часів незалежного господарювання присутня теза й навіть заходи щодо необхідності вирівнювання регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку. Проте в дійсності впродовж 19912007 рр. переважною тенденцією є не послаблення, а, навпаки, посилення міжрегіональної соціально-економічної диференціації. Можливості окремого регіону в широкому спектрі питань щодо забезпечення рівня життя населення у вирішальній мірі визначаються станом його господарського комплексу в цілому й соціалізаційного, зокрема, а також ефективністю їхнього використання та результативністю управлінських заходів щодо підтримки й розвитку.

Вплив виокремлених векторів на результати розвитку й закономірно формування регіональних поєднаних потенцій і відмінностей репрезентується в поділі на кластери та ранги (місце регіону). У наукових і практичних колах певною мірою відпрацьовано підхід, згідно якого результати кластерного й рангового поділу територій слугують методичними підвалинами диференціації регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку на території з низькою динамікою та депресивні [1; 2; 3; 4; 5; 6]. На наш погляд, така констатація результатів соціально-економічного розвитку є досить примітивним підходом. У більшій мірі ці результати відтворюють факт матеріалізації управлінських дій і, більш того, як майбутнє інформаційне навантаження управлінських рішень слугують потенціалом управлінських впливів, здатних перевести регіон у новий стан щодо кластеру й рангу. Якщо кластер і ранг території є результатом управління, то його результативність можливо й слід вимірювати за їх змінами. Установлення фундаментально значущого інформаційного аспекту диференціації регіонів у часі й просторі робить зрозумілою зміст оцінки управління їх розвитком.

Але певні корективи в цей процес вносить наступне. Для забезпеченості керованості й оцінки управлінських впливів необхідні не просто дані щодо розподілу територій за рівнем соціально-економічного розвитку, а та частина інформації або така інформація, котра виділена з її загального масиву за певними критеріями придатності й наступної вибудови складного інформаційного простору управлінських рішень.

Оскільки явища можна описувати абстрактною мовою й сигналізувати про них змінами численних характеристик, моніторинг яких можливий, у другій половині ХХ ст. фахівці репрезентували науковій громадськості й практикам достатньо методик та їх модифікацій щодо можливостей регіонів та використання цих потенцій у специфічних умовах перехідної економіки. І, хоча ці наукові здобутки спирались на різне науково-методологічне підґрунтя й включали різні показники за змістом, вектором охоплення сфер діяльності та кількістю

є загальним для всіх них був прямий або опосередкований зв’язок із соціально-економічним розвитком, і, закономірно, управління ним. Зрозуміло, що досягти абсолютно однакових значень показників у результаті розрахунків на основі різних методичних підходів неможливо. Але те, що надається в якості констатуючої інформації, яка власне відтворює управлінську ситуацію владним структурам місцевого самоврядування, та й науково-практичній громадськості, вражає різноманіттям і, зрозуміло, невідповідністю критеріям об’єктивності й достовірності. Абсолютна невизначеність у результатах ранжування регіонів та характеру змін соціально-економічного розвитку свідчать про наявність інформаційного вакууму в управлінні ним і, певною мірою, про методологічну кризу. У національному та й регіональному плані ця криза конкретизується як соціально й економічно помилкові, а отже, і неефективні, управлінські дії. Саме дефіцит упорядкованих знань про тенденції процесів, що відбуваються, як об’єктивно фундаментальної основи й обумовлює, по суті, формування помилкових за змістом загальнодержавних програм регіонального розвитку загалом і кожного регіону, зокрема, та неефективне використання створених минулими поколіннями та деякою мірою й сучасниками потенційних здатностей до соціалізації економіки регіонів.

У прагненні віднайти, умовно кажучи, дійовий і об’єктивний інформаційно-інструментальний варіант оцінки управлінських рішень, принаймні стосовно управління соціально-економічним розвитком, і наступного виокремлення депресивних територій, ми зробили спробу обґрунтування узагальнюючих ознак його індикації. Логічні роздуми підказують, що насправді під час конструювання інструментальних критеріїв виділення регіонів із низьким рівнем соціально-економічної динаміки, а слід і оцінки управління розвитком територій необхідно виходити з інших позицій, які базуються не на проблемі точного встановлення рангу (місця регіону) за тим чи іншим індикатором, або їх сукупністю, а на вимірюванні впливу окремих чинників і здебільшого їх поєднаного відтворення в результатах розвитку. Досягнення цілісності й самозабезпеченості стає можливим завдяки реалізації на території різних задач, які мають у більшості випадків економічний або соціальний аспекти. Вибір цих аспектів у характері задач муніципального управління не випадковий. Він обумовлюється дихотомічністю самої природи ефективності управлінської діяльності, у якій є прояв одночасного вирішення як економічних, так і соціальних проблем. Подвійність проблематики, яка підпадає під вирішення муніципальних менеджерів, обумовлює дворівневість у практиці прийняття ними управлінських рішень. І, якщо один із рівнів пов'язаний зі знаходженням матеріально-фінансових джерел динамічного функціонування територіальної спільноти, то другий  з забезпеченням умов стабільності і керованості процесів соціально-економічного розвитку. Виходячи з останнього, ініціація управлінських рішень має проходити за вагомими причинами, викликатися реальними обставинами й здійснюватися всеохопно. Проте головне в даній ініціації управлінських рішень - швидкість отримання інформації наскрізного характеру від країни до регіону та адміністративно-територіальної одиниці.

Для отримання знань про чинники соціально-економічного розвитку через діагностику стану регіонів ми виокремили для обстеження кілька типових регіонів, які відповідали різноманіттю їх сучасних станів і обмежилися вибіркою експертів, які мешкали в них, займаючи відповідні посади. Такими регіонами стали: Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, , Кіровоградська й Черкаська області. Вибіркова сукупність експертів із виокремлених п’яти адміністративно-територіальних угруповань за критеріями математичної статистики була достатньою для репрезентації генеральної сукупності. Завданням експертів було обрання до 10 – 12 показників (ознак, характеристик) як для економічного, так і для соціального блоку соціально-економічного розвитку, щоб рекомендувати їх до застосування в аналітичній практиці.

Узагальнення соціальних явищ і процесів здійснювалося через такі специфічні кількісно-якісних характеристики як співвідношення сукупних ресурсів сімей (працюючого) і соціального стандарту цивілізаційного життя (х₁), інвестиції в людський капітал (х₂), охоплення дітей дошкільними закладами освіти (х₃), коефіцієнт злочинності (х₄), видатки місцевого бюджету на душу населення (х₅), природний приріст населення (х₆), рівень зайнятості населення (х₇), середня заробітна плата (х₈), забезпеченість лікарями на 100000 населення (х₉), середня місячна пенсія (х₁₀), викиди шкідливих речовин в повітря (х₁₁), сукупні ресурси одного домогосподарства (х₁₂), а економічних  власні доходи місцевого бюджету (у₁), обсяг реалізованої продукції промисловості на душу населення (у₂), структура господарського комплексу (у₃), ВРП з розрахунку на одну особу населення (у₄), співвідношення між темпами приросту прибутку суб’єктів господарювання і заробітною платою найманих працівників (у₅), фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування (у₆), питома вага податкових надходжень в зведеному бюджеті країни (у₇), бюджетні інвестиції в розвиток економіки (у₈), інвестиції в основний капітал у розрахунку на 1 грн. вартості основних засобів (у₉), кількість створених робочих місць (у₁₀), офіційні трансферти (у₁₁), обсяг реалізованої продукції сільського господарства на душу населення (у₁₂).

Після упорядкування варіаційних рядів нами було започатковано такий розподіл чинників соціального характеру за мірою впливу на соціально-економічний розвиток х₁₂, х₇, х_1, х_2, х₅, х₄, х_6, х_11, х₃, х₉, х_10, х_{8 ,} та економічних – у₄; у₈; у₆; у₉; у₁; у₅; у₃; у₂; у₁₂; у₇; у₁₁; у_10.

Установлення факту формування джерел розвитку через різноманіття поєднання чинників змушує дещо інакше розглядати методи та механізм господарювання. Але хотілося б застерегти від ототожнення неоднозначних за змістом процесів. Структурні поєднання чинників у ряді випадків суперечать одне одному, але це не суперечність функціонування, а рушій розвитку. Динаміка розвитку соціальної системи все більшою мірою залежить від виду, етапного поєднання чинників, синхронності чергування подібних поєднань. Розвиток економіки багато в чому відбувається не стільки фронтально, шляхом нарощування темпів та обсягів виробництва товарів (робіт, послуг), скільки в глибину за рахунок внутрішнього переструктурування джерел. Знання перспективної структури джерел розвитку дає можливість забезпечувати, через етапні структури чинників, зміни в системі в напрямку посилення впливу як своєрідного засобу реалізації цілі. Зміни посилюють нестійкість системи з тим, щоб викликати в ній процеси руху й поступитися місцем системі з іншою структурою чинників розвитку. Механізм структури діє як пристрій із від’ємним зворотним зв’язком. Відсутність збільшення обсягів із порушенням міри статичності фіксується державною статистикою й перетворюється на організаційні й законодавчі рішення. Основа нової парадигми: зміни домінант – безперервний перехід від домінуючого на певному етапі розвитку поєднання чинників до іншого. Саме тому в управлінській і господарській діяльності винятково важливу роль набуває вміння швидко й своєчасно перебудовувати механізм управління відповідно до вимог часу.

Література

1. Людський розвиток регіонів України: методика оцінки та сучасний стан. – К.: РВПС НАН України; ПРООН, 2002. – 123 с.

2. Пономаренко В.С. Рівень і якість життя населення України: Монографія /В.С.Пономаренко, М.О.Кизим, Ф.В.Узунов. – Х.: Видавн. дім “ІНЖЕК”, 2003. – С. 51 – 52.

3. Чужиков В. Європейська модель ідентифікації регіональних асиметрій (соціальний аспект) / В.Чужиков, Н.Божидарнік // Україна: аспекти праці. – 2005. –№6. – С. 33 – 38.

4. Краснов Ю.М. Методичні основи визначення депресивних територій // Державне регулювання економіки України: методологія, напрями, тенденції, проблеми / За ред. М.М. Якубовського. – К.: Міністерство економіки України, 2005. – С. 117.

5. Методологічні підходи до визначення проблемних територій та напрями регулювання їх подальшого розвитку: Монографія / Л.М.Зайцева, С.М.Серьогін, В.В.Антонов та ін.; За наук. та заг. ред. Л.М.Зайцевої. – Д.: ДРІДУ НАДУ при Президентові України, 2003. – С. 40 – 57.

6. Антонов В.В. Методика комплексної оцінки соціально-економічного розвитку області та її адміністративно-територіальних одиниць (на прикладі Дніпропетровської області) / В.В.Антонов, Л.М.Зайцева. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. – 36 с.