Невтомні праці майстрів Тернопільщини.
Студентка Переяслав - Хмельницького ДПУ ім.Г.Сковороди
спеціальності «Трудове навчання». Олексюк Олена Олександрівна.
Найдавнішими на території Тернопільщини, як свідчать археологічні дані, були залізообробне, гончарне, ювелірне, косторізне ремесла. На тонкої роботи прикрасах виявлено орнаменти з яскраво вираженою культовою символікою.
У III—VI ст. у межах сучасної області жили
племена черня-хівської культури. Археологія проливає світло на рівень
розвитку мистецтв того часу. Певне місце серед них займала і вишивка, але
художня тканина з тих давніх пір не збереглася. Черняхівські орнаменти та декор на жіночому вбранні відомі з
археологічних та літописних джерел. Так, орнамент із циркульними
(«солярними») знаками, які стверджували
культ сонця, зображено на кістяному гребінці
жінки-жриці, знайденому в могильнику черняхівської культури у с. Чернелів-Руський, неподалік від
Тернополя. Тепер ця пам'ятка —
експонат Тернопільського краєзнавчого музею.
При виготовленні жіночого,
чоловічого та дитячого вбрання поєднувалося кілька видів рукодільництва:
прядіння, вишивання, мережання,
гаптування, якими переважно займалися
дівчата і жінки.
Колективна народна
творчість, усупереч далеко не завжди сприятливим історичним
умовам, виробила і донесла до наших днів прекрасне
мистецтво вишивки, яка тісно пов'язана з повсякденним життям
народу, виражає його смаки і задовольняє естетичні запити.
Були періоди, що вишивка
заборонялася «стражами» порядку і законів уже в
радянську добу. Не кажучи про часи окупації краю буржуазно-поміщицькою Польщею, коли цьому мистецтву приписувались «неблагонадійні» політичні та соціальні тенденції і вишиті речі
знищувались за кольори, їх поєднання. А людей, які носили вишиваний одяг, з «підозрілою» (переважно
старовинною) символікою, вкладеною в
орнаменти, іноді страчували. Тоді, як перемагав страх, самі майстрині часто випорожнювали свої скрині, спалюючи витвори мистецтва. Та чи не
найунікальнішою особливістю вишивки
є її здатність відроджуватися і повертати народові його духовну сутність.
На Тернопільщині
спостерігається надзвичайно широке розмаїття орнаментального
мистецтва народної вишивки. Така особливість регіону зумовлена історично. На території області склалися два етнографічні райони — Поділля і Волинь. Це впливає і на сам процес створення, і на своєрідність сучасної вишивки: на основі взаємопроникнення
та взаємозбагачення різних мотивів двох етнозон народжуються нові технічні прийоми виконання вишивки, її стильові га художні особливості.
Застосування нових барвників і технічних матеріалів дало
можливість значно розширити, збагатити
колористику творів сьогоднішніх
майстринь. При художньо-виробничих майстернях Худфонду УРСР працює цех художниць-вишивальниць, для яких
вишивка є професійним заняттям. їхні
вироби продаються в художніх салонах
та магазинах, ними поповнюють експозиційні колекції музеї республіки та країни. А роботи вишивальниць Марії
Віщук із Залііцицького району та
Ганни Баран із Тернополя представлено і
в музеї українського мистецтва у канадському місті Онтаріо. Десятки умілиць
стали лауреатами обласних, республіканських та всесоюзних виставок. Серед них С. Кулина, С. Папа з Бережанського, М. Віщук із Заліщицького районів, Г. Баран та М.
Варениця з Тернополя.
Процес відродження і
становлення мистецтва сучасної вишивки Тернопільщини
можна простежити на прикладі творчості Ганни Михайлівни Баран —
представниці старшого покоління майстринь. їй минуло
сімдесят сім років, і з них сімдесят один вона практично не розлучається з голкою — начеб народилася з нею
в руках, як говорить нині визнана
художниця.
Рідкісної щедрості душі ця жінка! Коли їй доводиться бувати на святах
народних ремесел (у Тернополі чи Києві), то вона не тільки
демонструє свої роботи, а й залюбки навчає тут же, на місці, тих, хто бажає опанувати це мистецтво.
— Багатьох молодих дівчат у Києві я навчила вишивати
і хрес
тиком, і низинкою — нехай вишивають
собі та людям на радість,—
щиро розповідає Ганна Михайлівна.
Майстриня тішиться, що її
роботи так високо цінуються — у столиці люди приходять
і милуються ними, просять показати, як це на ділі в неї виходить. Пишається, що
її вишиття потрібне людям, як пісня.
Вишиванками Ганни
Михайлівни Баран сьогодні пишається не тільки
Тернопільщина. У творчому доробку майстрині — вишиті скатерті (обруси), наволочки (пошивки), подушечки, чоловічі сорочки, жіночі
блузки, плаття, серветки, різноманітні накидки, доріжки, покривала, рушники. Певно, коли б зібрати всі виготовлені нею речі, то не вмістилися б і в десяти великих скринях.
Кожна вишивка Ганни
Баран — це самобутній твір, позначений яскравою
індивідуальною манерою художниці, що виявляється і в гармонійності кольорів, і в ювелірній техніці виконання; цей творчий почерк грунтується на вивіреному часом досвіді, високому художньому
смакові, таланті, невтомній,
одержимій праці майстрині.
Художні, стильові і
композиційні особливості робіт Ганни Михайлівни
найяскравіше простежуються на вишитих нею рушниках. Український рушник, як унікальне творіння народу, тісно пов'язаний з його історією, культурою, побутом, традиціями, звичаями і обрядами. Широко побутує він і на Тернопільщині. В кожній оселі є по
декілька пар рушників — святкові, декоративні, обрядові та ін.
Основний декоративний
елемент рушника — орнамент. Тому кожна майстриня,
використовуючи усталені традиційні мотиви, надзвичайно ретельно добирає візерунок, ревно дошукується гами барв, щоб її рушник не став копією чийогось взірця, а був власним, самобутнім твором. Дуже влучно визначив поняття орнаментики російський художній критик та історик мистецтва В. В. Стасов, назвавши її «виразною мовою», «послідовною мелодією», призначеною не тільки для очей, а й для «розуму і почуттів».