Вітчизняна історія

Тканко Т. В.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Діяльність Харківського військово-промислового комітету у період денікінського режиму 1919 р.

Жовтневі події 1917 р. справили значний вплив на становище військово-промислових комітетів (далі – ВПК) – громадських організацій, що виникли в 1915 р. для допомоги державним установам і відомствам у забезпеченні армії та флоту предметами артилерійського, військово-технічного та інтендантського спорядження. Радянська влада розпочала формування нової системи господарських установ й організацій, в якій ВПК відводилася лише допоміжна роль. З кінця 1917 р. їхня діяльність почала згортатися.

Навесні 1918 р. при наддніпрянських комітетах, зокрема при Харківському, Київському, Катеринославському, Одеському, було створено ліквідаційні комісії, що опікувалися всіма питаннями, пов’язаними з припиненням роботи комітетів. 20 липня 1918 р. було опубліковано Декрет радянської влади “Про порядок ліквідації всіх колишніх громадських організацій”, за яким все майно, що раніше їм належало, переходило до Вищої ради народного господарства. Комітети визнавалися такими, що “стоять на шляху розвитку нової економіки”, тому їхнє подальше функціонування було неможливим. 15 січня 1919 р. подібний декрет було ухвалено в Україні.

Однак події громадянської війни внесли значні корективи до планів більшовицького уряду. Влітку 1919 р. з приходом на територію України військ Добровольчої армії діяльність Харківського, Мелітопольського та інших ВПК було відновлено. Лідери білогвардійців чітко усвідомлювали, що військово-промислові організації мають важливий досвід мобілізації промисловості, виробництва військової продукції, володіють цінною інформацією про господарсько-економічний розвиток регіону. Співробітництво з ними було необхідною умовою успішної організації тилу. У періодичній пресі публікувалися твердження на зразок “…відродження нашого народного господарства владно диктує повний розрив із традиціями економічної політики революційної влади”. Тому звернення до господарських традицій Російської імперії було цілком логічним. Для підтримки “патріотичних прагнень” громадськості всюди поширювалися заклики: “…всі, кому дорого, щоб Нова Росія була Великою, мають згуртуватися навколо її бойового апарату – Добровольчої армії – і віддати всю енергію справі її національного та економічного відродження”.

Відповідно до наказу вищого командування збройних сил на півдні Росії, роботу Харківського ВПК було відновлено 16 липня 1919 р. Для ведення всіх справ комітету було обрано тимчасове бюро, до якого ввійшли О. Фенін, Р. Волковиський, В. Резцов та ін. Бюро отримало право “купувати та відпускати будь-яке рухоме та нерухоме майно, одержувати та видавати заставні на рухоме і нерухоме майно як приватним особам, так і казенним й громадським установам, видавати доручення, брати на себе будь-які зобов’язання, організовувати за згодою з військовим і морським відомствами прийом і здачу потрібних для армії та флоту предметів…”. Окрім того, бюро мало об’єднати діяльність всіх громадських організацій Харківського району для виробництва предметів бойового спорядження, зокрема Всеросійського земського союзу, Всеросійського союзу міст, союзу інженерів і техніків, обласного союзу фабрик і заводів, комітету військово-технічної допомоги. Вже у серпні 1919 р. було сформовано погоджувальну комісію з представників ВПК, союзу земств і міст, яка керувала їхньою спільною роботою.

Згідно з наказом, до складу оновленого Харківського ВПК увійшли його голова та його три заступники, представники місцевого союзу лісопромисловців і лісоторгівців, Ради гірничопромисловців Півдня Росії, союзу дрібної та середньої промисловості Харківського району, голови відділів комітету, представники місцевих осередків всеросійських земського союзу та союзу міст, сільськогосподарського союзу кооперативів, міського самоврядування, представники відомств, науково-технічної інтелігенції, місцевих ВПК, робітники тощо. Почесним головою комітету було обрано О. Феніна, головою – В. Гербурт-Гейбовича, заступниками – Б. Соколова, І. Макарова, І. Грикова. Було відновлено роботу технічного, механічного, матеріального та інших відділів. Основні кошти надходили з Центральної комісії зі збору на потреби Добровольчої армії.

Переговори керівництва Харківського ВПК з командуванням денікінських військ щодо видачі та виконання замовлень на виробництво необхідної продукції розпочалися вже у липні 1919 р. Так, при організації було сформовано спеціальну комісію з реєстрації заводів, фабрик і майстерень, які могли негайно розпочати роботу на білогвардійські війська. Її зусиллями було проведено технічний огляд наявних у районі підприємств. Відповідно до їхньої спеціалізації, всі фабрики і заводи було поділено на декілька категорій. Зокрема, Харківський паровозобудівний і Сумський машинобудівний заводи мали виготовляти детонатори, завод “Фенія” – холодну зброю, заводи Е. Мельгозе та Гельферіх Саде – снаряди й запальні стакани до них. На потреби Добровольчої армії працювали й інші підприємства, зокрема Харківське товариство шорно-сідельного виробництва.

Окрім предметів артилерійського спорядження, заводи й майстерні Харківського обласного та місцевих ВПК виготовляли для білогвардійців телеграфне й телефонне майно, сокири, підкови, санітарні та речові вози, гальванічні елементи, сідла, лопати, кірко-мотики, дрібні деталі автомобілів і мотоциклів, займались їхнім ремонтом, збирали ганчір’я та теплий одяг. У серпні 1919 р. Мелітопольський ВПК пропонував поставляти борошно для розподілу його між промисловими підприємствами.

Втім, діяльність відновлених ВПК Харківського району виявилася недовгою. З остаточним встановленням радянської влади в Україні військово-промислові організації перестали існувати. Водночас, спроба денікінського командування реанімувати роботу комітетів свідчила, передусім, про їхній значний мобілізаційний потенціал, була своєрідним визнанням успіхів організацій у забезпеченні потреб армії.

Список використаних джерел та літератури:

1. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАУК). – Ф. 1692. – Оп. 1. – Спр. 366. – 57 арк.

2. ЦДІАУК. – Ф. 1692. – Оп. 1. – Спр. 406. – 53 арк.

3. ЦДІАУК. – Ф. 1692. – Оп. 1. – Спр. 3. – 148 арк.

4. Сергеева С. Л. Военно-промышленные комитеты в годы первой мировой войны. – М., 1996. – 141 с.

5. Диманштейн Я. Воскресение из мертвых // Горнозаводское дело. – 1919. – № 1-2 (5 сентября). – С. 16598-16603.

6. ЦДІАУК. – Ф. 1692. – Оп. 1. – Спр. 417. – 75 арк.

7. ЦДІАУК. – Ф. 1692. – Оп. 1. – Спр. 418. – 65 арк.